Справа № 120/2958/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
23 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідача) про визнання бездіяльності протиправною щодо зобов'язання останнього здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за період з 17.10.2017 по 27.02.2024 (день виконання рішення суду), тобто за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, а також щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення з 15.03.2017 по день виконання рішення суду, зобов'язання вчинити дії.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 03.07.2024 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 по 18.07.2022 в сумі 16990,68 грн. (шістнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень шістдесят вісім копійок) та за період з 19.07.2022 по 27.02.2024, у межах шестимісячного строку, в сумі 60389,55 грн. (шістдесят тисяч триста вісімдесят дев'ять гривень п'ятдесят п'ять копійок).
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 15.03.2017 по 27.02.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що порядок звільнення з військової служби визначає спеціальне законодавство, в тому числі і Положення «Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009.
Зауважує, що позивач звільнився відповідно до норм зазначеного Положення, а відтак, і розрахунок проводиться відповідно до нього. Пунктом 293 Порядку № 1115/2009, встановлено, що особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби України розраховується за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, а не в порядку ст. 116 КЗпП України.
Звертає увагу суду, що позивач не звільнявся з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а перевівся для подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_2 , з якої, в подальшому, був звільнений 09.08.2021 в запас Збройних Сил України, тому, саме військова частина НОМЕР_2 мала проводити остаточний розрахунок перед звільненням по усім видам забезпечення.
При цьому, лише на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 120/9892/23, військовою частиною НОМЕР_1 , виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2017 по 17.10.2017. Разом з тим, нормами ст. 117 КЗпП передбачено, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Вважає, що норми ст. 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Наголошує, що механізм стягнення середнього заробітку можливий лише у випадку звільнення особи з військової служби та не здійснення з вини прикордонного загону, який зобов'язаний здійснювати остаточний розрахунок перед звільненням, виплати усіх належних сум. А тому, в межах правового поля, зазначенні правовідносини не можуть застосовуватись до даної справи, оскільки позивач з військової частини НОМЕР_1 був переведений, а не звільнений, для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .
Також, окремо заперечує щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою їх виплати. Наголошує на тому, що в переліку нормативно правових актів у період з березня 2017 року по жовтень 2017 року, був відсутній механізм, який би зобов'язував військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування компенсації на суми індексації.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 15.03.2017 року по 19.10.2017 року ОСОБА_1 , проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 15.03.2017 року по 17.10.2017 року, звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 120/9892/23-а задоволено адміністративний позов. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.03.2017 року по 17.10.2017 рік. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.03.2017 року по 17.10.2017 рік, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
На виконання рішення суду у справі № 120/9892/23-а у лютому 2024 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 25040,17 грн.
Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України та про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 по 18.07.2022 в сумі 16990,68 грн. (шістнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень шістдесят вісім копійок) та за період з 19.07.2022 по 27.02.2024, у межах шестимісячного строку, в сумі 60389,55 грн. (шістдесят тисяч триста вісімдесят дев'ять гривень п'ятдесят п'ять копійок), колегія суддів зазначає наступне
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Суд зазначає, що ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною НОМЕР_3 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу військової частини повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/9892/23 проведено лише 27.02.2024 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що судовим рішенням підтверджено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію. З урахуванням того, що проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося 27.02.2024, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Так, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з військової частини НОМЕР_3 середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
При цьому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції за результатами судового розгляду цього спору виважено та обґрунтовано зменшено розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, з урахуванням принципу пропорційності, співмірності та відповідних обставин, за яких остаточний розрахунок був проведений.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта, що на спірні правовідносини не поширюються положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, оскільки судовим рішенням встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, оскільки у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отже, в спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки позивач у зв'язку із його зарахуванням на нове місце служби підлягав звільненню зі штатної посади військової частини НОМЕР_1 , саме на відповідача, військову частину НОМЕР_1 , а не на військову частину НОМЕР_2 покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_1 від 17.10.2017 за № 333-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , який після здачі справ і посади вибув згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.09.2017 № 971-ос у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_2 , для подальшого проходження військової служби, з 17.10.2017.
Тобто, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_1 від 17.10.2017 за № 333-ос з 17.10.2017 припинено правовідносини з проходженням служби старшого прапорщика ОСОБА_1 , за штатною посадою у військовій частині НОМЕР_1 шляхом виключення із списків особового складу такої військової частини та всіх видів забезпечення.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, слід зазначити наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення позивача зумовлює його право на отримання компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, що прямо передбачено статтею 2 цього Закону.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Як свідчать матеріали справи, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 15.03.2017 по 17.10.2017, з урахуванням базового місяця січень 2008 року, підтверджено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №120/9892/23-а, яке набрали законної сили.
При цьому, представник позивача додатково зверталась із заявою на адресу відповідача щодо здійснення виплати компенсації втрати частини доходів, та у відповідь на її звернення, військова частина НОМЕР_1 , листом від 08.03.2024 відмовила у здійсненні виплати вказаної компенсації втрати частини доходів.
Суд апеляційної інстанції вказує, що оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних відносинах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.