Справа № 362/6179/24 Суддя (судді) першої інстанції: Попович О.В.
23 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив скасувати постанову від 16.08.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ч.3 ст.210 КУпАП та стягнення адміністративного штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково. Скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 серпня 2024 року № 1390/1, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП. Надіслано справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині надіслання справи про адміністративне правопорушення щодо позивача на новий розгляд, а в іншій частині судове рішення залишити без змін. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що спірна постанова не містить доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відсутні посилання на конкретний пункт Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, тобто не зазначено, що саме порушено.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що позивач був належним чином повідомлений про дату й час розгляду справи, йому роз'яснено його права, він надав відповідні пояснення, будь-яких клопотань не заявляв, а тому будь-яких порушень під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не допущено.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття на військовий облік (а.с.17).
14 серпня 2024 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 видано довідку військово-лікарської комісії про проходження медичного огляду (а.с.19).
16 серпня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про видачу військово-облікового документа (а.с.20).
16 серпня 2024 року начальник відділення обліку мобілізаційної роботи - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майор ОСОБА_2 склав протокол про адміністративне правопорушення №583 щодо ОСОБА_1 , за змістом якого ОСОБА_1 не з'явився вчасно до ІНФОРМАЦІЯ_3 для постановки на військовий облік військовозобов'язаних та отримання військово-облікових документів, чим порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 30.12.2022 № 1487 та має бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП (а.с.22-23).
Цього ж дня, 16 серпня 2024 року, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковник ОСОБА_3 виніс постанову № 1390/1, відповідно до якої ОСОБА_1 не з'явився вчасно до ІНФОРМАЦІЯ_3 для постановки на військовий облік військовозобов'язаних та отримання військово-облікових документів, чим порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 30.12.2022 № 1487, внаслідок чого його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн (а.с.26).
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що протокол про адміністративне правопорушення та винесена на його підставі оспорювана постанова є неконкретизованими, не містять посилання на конкретний припис Порядку № 1487, а відповідачі не врахували (не надали належної оцінки) фактам прибуття позивача за викликом, починаючи з 03 липня 2024 року, та підставам тривалості процедури його постановки на військовий облік в установленому порядку, в тому числі в контексті тривалості проходження ним військово-лікарської комісії, тому оскаржувану постанову не можна визнати обґрунтованою і такі порушення можуть бути усунуті під час нового розгляду справи.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, завданням якого є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.5 ч.1 ст.213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210--1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
В силу ч.1 ст.210 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.3 наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, стаття 210 КУпАП визначає відповідальність за порушення, призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, в тому числі в особливий період.
Також ст. 210 КУпАП містить примітку, згідно з якою положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Згідно з абз.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-IX від 03.03.2022 затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" № 3633-ІХ від 11.04.2024. Цим Законом положення ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до абз.4 пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Отже, правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що диспозиція ч.3 ст.210 КУпАП передбачає порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинено в особливий період.
Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають, зокрема, правила військового обліку.
Втім, ні протокол №583 від 16.08.2024, ні постанова №1390/1 від 16.08.2024, не містять жодних відомостей про конкретний пункт Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який було порушено позивачем.
При цьому, зазначаючи, що позивач не з'явився вчасно до ІНФОРМАЦІЯ_3 для постановки на військовий облік та отримання військово-облікового документу, відповідачами не було зазначено, який саме строк не дотримано позивачем та коли такий строк завершився.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідачі зазначали, що позивач не перебував на обліку за місцем проживання та не має військово-облікового документа, внаслідок чого порушив Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Однак, відповідачами не наведено жодних обґрунтувань, яким чином та в якій частині позивач порушив Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022.
Разом з тим, порушення вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» охоплюються диспозицією ст.210-1 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в той час, як норми ст.210 КУпАП визначають відповідальність саме за порушення Правил військового обліку.
Таким чином, зважаючи на викладені у відзиві на позовну заяву обґрунтування, при застосуванні до позивача адміністративного стягнення відповідачами допущено невірну кваліфікацію інкримінованого правопорушення.
Колегія суддів також враховує, що відповідачі не заперечували наведені позивачем обставини щодо отримання ним повісток 28 червня 2024 року на прибуття 03 липня 2024 року; 03 липня 2024 року на прибуття 09 липня 2024 року; 09 липня 2024 року на прибуття на 15 липня 2024 року; 15 липня 2024 року на прибуття на 06 серпня 2024 року; 06 серпня 2024 року на прибуття на 09 серпня 2024 року; 09 серпня 2024 року на прибуття на 12 серпня 2024 року до ТЦК та СП, тобто відповідні дії із прибуття до ТЦК та СП позивачем були здійснені в межах 60 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (18.05.2024).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ні протокол про адміністративне правопорушення, ні оскаржувана постанова не містять посилання на конкретний припис Порядку № 1487, порушення вимог якого за висновком відповідачів допустив позивач, спірна постанова винесена без врахування обставин прибуття позивачем за повістками до ТЦК та СП у визначений законодавством строк, починаючи з 03 липня 2024 року.
Також колегія суддів звертає увагу на розбіжності у використаній відповідачами кваліфікації інкримінованого позивачу правопорушення, зокрема щодо притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП без визначення чим саме позивач допустив порушення Правил військового обліку та наведення обґрунтувань у відзиві на позовну заяву, в якому зазначено про порушення вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що охоплюється диспозицією ст.210-1 КУпАП.
Вказане свідчить, що спірна постанова винесена необґрунтовано, без дотримання порядку її прийняття, з помилковою кваліфікацією інкримінованого правопорушення та без встановлення всіх обставин, які мають значення для вірного вирішення справи про адміністративне правопорушення, а тому така постанова не може бути визнана правомірною та підлягає скасуванню.
В той же час, колегія суддів зазначає, що встановлені порушення під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є формальними та в повному обсязі свідчить про незаконність спірної постанови і безпідставність притягнення позивача до відповідальності саме за ч.3 ст.210 КУпАП, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вказані порушення можуть бути усунуті під час нового розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу, що в силу ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, виключно з метою ефективного захисту прав позивача суд наділений повноваженнями виходу за межі позовних вимог. В іншому випадку суд зобов'язаний здійснювати розгляд справи у відповідності до вимог, що наведені в позовній заяві.
В той же час, зазначивши про необхідність виходу за межі позовних вимог, суд першої інстанції не обґрунтував, яким чином надіслання справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд сприятиме ефективному захисту прав, свобод, інтересів позивача.
Крім того, виходячи із положень ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На переконання колегії суддів, правова конструкція п.2 ч.3 ст.286 КАС України передбачає надіслання справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) саме у разі, якщо перший розгляд справи було здійснено органом, який не був уповноваженим на такий розгляд (був некомпетентним) в силу вимог ст.213 КУпАП, якою визначаються відповідні органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Таким чином, за відсутності порушення компетенції при притягненні до адміністративної відповідальності, встановивши необґрунтованість та протиправність спірної постанови, підлягає застосуванню п.3 ч.3 ст.286 КАС України в частині скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та встановив необґрунтованість спірної постанови і наявність підстав для її скасування, однак застосував неефективний спосіб захисту права позивача та допустив порушення норм процесуального права щодо наявності підстав для надіслання справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до компетентного органу, внаслідок чого колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції оскаржуваній частині із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.6 наведеної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За нормами п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 22.08.2024 №9352-1310-5433-9608 (а.с.1), а за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн, що підтверджується квитанцією від 05.12.2024 №9362-6302-7717-0800.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 встановила, що за подання позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Згідно з пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Таким чином, при поданні даного позову до суду першої інстанції сплаті підлягав судовий збір у розмірі 605,60 грн (прожитковий мінімум 3028,00 грн х 0,2), а за подання апеляційної скарги - 908,40 грн (605,60 грн х 150%).
Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, задоволення вимог апеляційної скарги та позовної заяви, наявні підстави для присудження за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 - суб'єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у даній справі, понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, а саме, за подання до суду першої інстанції даного позову в сумі 605,60 грн та до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги в сумі 908,40 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, вирішення питання про повернення надміру сплаченого судового збору здійснюється за відповідним клопотанням особи, яка його сплатила, та не може вирішуватись в рамках розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
В силу ч.3 ст.272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у даній справі не може бути оскаржене.
Керуючись ст.243, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та в частині надіслання справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210 КУпАП на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити та справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його да адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП - закрити.
В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 50 коп.) та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн (дев'ятсот вісім грн 40 коп.).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Текст постанови виготовлено 23 січня 2025 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма