П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12766/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2024 року (суддя Устинов І.А., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 01.04.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №118 від 05.05.2022 року в частині увільнення від займаної посади і зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта за призовом ОСОБА_1 , головного сержанта - командира відділення зенітного ракетного взводу 1 десантно - штурмового батальйону, по причині передчасності його оголошення на підставі пп. 15 п. 116 Положення про проходження громадянином України військової служби у ЗСУ;
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 , що полягає у: - несплаті коштів ОСОБА_1 у повному об'ємі за 49 днів прямої його участі у бойових діях по захисту Батьківщини з 08.03.2022 по 26.04.2022 р . - несплаті коштів ОСОБА_1 у повному об'ємі за 69 днів його лікування після отримання вибухового поранення з 27.04.2022 р. по 04.07.2022 р.;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 перерахувати та сплатити ОСОБА_1 виплати додаткової винагороди: - за 49 днів прямої участі у бойових діях по захисту Батьківщини з 08.03.2022 року по 26.04.2022 року - за 69 днів лікування після отримання вибухового поранення з 27.04.2022 року по 04.07.2022 року;
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невиплаті коштів ОСОБА_1 за друге поранення, отримане 05.07.2022 року, підтверджене довідкою №240 вд 20.08.2022 року;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 кошти за друге поранення, отримане 05.07.2022 року, підтверджене довідкою №240 від 20.08.2022 року;
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 , які полягають у триманні ОСОБА_1 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 більше двох місяців. (Позивач перебував у розпорядженні командира 16 місяців, з дня оголошення Наказу №118 від 05.05.2022 року і по день оголошення Наказу за №259 від 15.09.2023 року про звільнення.)
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 перерахувати та сплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та всі інші виплати за період з 05.07.2022 року по 15.09.2023 року;
- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незаконному утримані коштів з позивача, нарахованих після звільнення з військової служби, згідно Наказу 259 від 15.09.2023 року;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити у повному об'ємі ОСОБА_1 грошове забезпечення згідно Наказу 259 від 15.09.2023 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно за 69 днів за період з 27.04.2022 по 04.07.2022.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно за 69 днів за період з 27.04.2022 по 04.07.2022, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно за 05.07.2022 року (за друге поранення).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно за 05.07.2022 року (за друге поранення), з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у відповідній частині нове рішення суду, яким його позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги апелянт наполягає на протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №118 від 05.05.2022 року, звертаючи увагу на те, що його лікування після поранення не було тривалим, так як термін з 25.04.2022 року по 04.07.2022 року (2,5 місяці) не перевищував 4 місяців. При цьому апелянт наполягав, що придатність або непридатність військовослужбовця до служби у Десантно-штурмових військах законодавством України надається лише ВЛК. Командир військової частини, Командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ та начальник медичної служби не мали повноважень, в рамках вимог чинного законодавства, встановлювати придатність або не придатність військовослужбовця до служби у Десантно-штурмових військах. Адже таке право надається лише Військово Лікарським Комісіям.
Також апелянт вважає, що Військова частина НОМЕР_1 не виконала свій обв'язок, зазначений п. 117 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», а саме: не призначила на посаду військовослужбовця ОСОБА_1 через два місяці з дня переведення у розпорядження командира військової частини.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 15.09.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 08.03.2022 по 25.04.2022 ОСОБА_1 брав безпосередню участь в бойових діях під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України №56 від 16.11.2022.
25.04.2022 ОСОБА_1 отримав поранення, пов'язане з захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою від 16.12.2022 №642/528 «Про обставини поранення».
05.05.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 118 ОСОБА_1 був увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 на підставі вимоги Командувача Десантно - штурмових військ Збройних Сил України №117/2131 від 31.04.2022 і рапорту начальника медичної служби.
У період з 27.04.2022 по 04.07.2022 ОСОБА_1 проходив лікування після отримання поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини і згідно довідки ВЛК від 04.07.2022 №145 був визнаний обмежено придатний до військової служби; непридатний до служби у десантно - штурмових військ, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатний до служби в частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Після лікувальна і до дня звільнення позивач перебував у місті Миколаїв за місцем розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 .
05.07.2022 ОСОБА_1 отримав поранення в наслідок ракетного обстрілу пункту постійної дислокації частини в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №240 від 20.08.2022 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №259 від 15.09.2023 ОСОБА_1 звільнено у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я з виключенням з військового обліку) відповідно до п. 22 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вважаючи протиправними наказ №118 від 05.05.2022 щодо увільнення протиправним, дії щодо виплати не в повному обсязі грошового забезпечення за час участі у бойових діях з захисту Батьківщини, знаходження на лікуванні та отримання поранення вдруге, а також дії щодо тримання у розпорядженні командира 16 місяців та утримання коштів, нарахованих під час звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виснував, що позивачу за період лікування з 27.04.2022 по 04.07.2022 не в повному обсязі виплачена додаткова винагорода, адже відповідач виплатив за вказаний період 97741,93 грн, тоді як позивач перебував більше двох місяців на лікуванні, а саме 69 днів. Тому, відповідач мав здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн пропорційно розрахунку на місяць за 69 днів, але провів нарахування лише частково.
Також суд погодився з доводами позивача про неправомірну невиплату йому додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн. за поранення 05.07.2022 (друге), що підтвердженого довідкою від 20.08.2022 №240.
Визнаючи правомірним наказ від 05.05.2022 №118 щодо увільнення позивача від займаної посади та зарахування в розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , суд виходив з того, що позивач вибув до лікувального закладу, у зв'язку із пораненням, отриманим під час ведення бойових дій.
Суд визнав необґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправними дій командування в/ч НОМЕР_1 , які полягають у триманні ОСОБА_1 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 більше двох місяців, оскільки військовою частиною у цей період вживалися всіх необхідні заходи, направлені на забезпечення переведення позивача до іншої військової частини.
Як наслідок, суд не задовольнив позовну вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недораховане грошове забезпечення з липня 2022 (за з 01.07.2022 по 05.07.2022) по 15.09.2023. Необхідно зазначити, що позивач, перебуваючи з 05.07.2022 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 за місцем розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , отримував належне йому грошове забезпечення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій командування військової частини НОМЕР_1 щодо незаконного утримання коштів з позивача, нарахованих після звільнення з військової служби, згідно Наказу 259 від 15.09.2023 року та зобов'язання командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити у повному об'ємі ОСОБА_1 грошове забезпечення згідно Наказу 259 від 15.09.2023 року, суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено утримання коштів, нарахованих після звільнення з військової служби, згідно Наказу 259 від 15.09.2023 року.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.
Відповідно до підпункту 15 пункту 116 Указу Президента України Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.
Пунктом 4.17 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб здійснюється з урахуванням таких особливостей:
звільнення з посади і зарахування в розпорядження проводяться за підставами, визначеними пунктом 116 Положення, наказом посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада військовослужбовця, або наказом прямого командира (начальника) цієї посадової особи;
зарахування проводиться в розпорядження посадової особи, до компетенції якої належить вирішення питання дальшого службового використання військовослужбовця, або, в разі неможливості вирішення цього питання,- у розпорядження прямого командира (начальника);
зарахування наказом посадової особи в розпорядження свого прямого командира (начальника) без його рішення не допускається;
звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у випадку, визначеному підпунктом 15 пункту 116 Положення, проводяться з дня вибуття з військової частини на лікування в розпорядження посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада офіцера, або в розпорядження керівника органу військового управління, командира з'єднання, у підпорядкуванні яких є військова частина, де проходила військову службу особа рядового, сержантського або старшинського складу.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 25.04.2022 ОСОБА_1 отримав поранення, пов'язане з захистом Батьківщини, у зв'язку із чим 69 днів проходив лікування, та був визнаний обмежено придатний до військової служби; непридатний до служби у десантно - штурмових військ, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатний до служби в частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Ураховуючи, що позивач вибув до лікувального закладу у зв'язку із пораненням, отриманим під час ведення бойових дій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ командира військової частини №118 від 05.05.2022 р. щодо увільнення від займаної посади та зарахування позивача в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 є таким, що прийнятий у відповідності до Указу Президента України Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
При цьому, ураховуючи, що лікування триває мінімум один тиждень і максимум - чотири місяці, колегія суддів відхиляє як неаргументовані доводи апелянта про те, що його лікування більше 2-х місяців не є тривалим.
З урахуванням відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 118 від 05.05.2022, не підлягають задоволенню як похідні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій командування військової частини НОМЕР_1 , які полягають у триманні ОСОБА_1 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 більше двох місяців (Позивач перебував у розпорядженні командира 16 місяців, з дня оголошення Наказу №118 від 05.05.2022 року і по день оголошення Наказу за №259 від 15.09.2023 року про звільнення). Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач вживав заходи, направлених на забезпечення його переведення до іншої військової частини, проте, 04.07.2022 року ВЛК визнало позивача обмежено придатний до військової служби; непридатний до служби у десантно-штурмових військ, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатний до служби в частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Як наслідок, не підлягає задоволенню і позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недораховане грошове забезпечення з липня 2022 (за з 01.07.2022 по 05.07.2022) по 15.09.2023. Слід підкреслити, що позивач, перебуваючи з 05.07.2022 у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 за місцем розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , отримував належне йому грошове забезпечення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом.
Резюмуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відтак, апеляційні скарги позивача і відповідача задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч.6 ст.12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов