24 січня 2025 р. Справа № 520/25599/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 04.11.24 по справі № 520/25599/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Харківські області, відповідач, контролюючий орган), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 2399171-2405-2035-UA63120270000028556 від 15.08.2024 та № 2399172-2405-2035-UA63120270000028556 від 15.08.2024;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 по справі № 520/25599/24 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень.
09.10.2024 Головним управлінням ДПС у Харківській області подано заяву про закриття провадження у справі № 520/10190/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2024 № 2399171-2405-2035-UA63120270000028556 про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2023 рік у сумі 309,78 грн та від 15.08.2024 № 2399172-2405-2035-UA63120270000028556 про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2023 рік у сумі 348,50 грн, обґрунтування якої зазначено, що за результатами проведеної ГУ ДПС інвентаризації спірних ППР прийнято рішення про скасування вказаних рішень, а відтак, в силу положень статті 60 ПК України такі рішення вважаються відкликаними та не порушують права позивача, оскільки відсутній предмет спору. Отже, наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.
21.10.2024 ОСОБА_1 подав заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якій, з огляду на неправомірність дій контролюючого органу та нереагування на доводи щодо незаконності винесених податкових повідомлень-рішень, що призвело до необхідності скористатись послугами адвоката, просив суд першої інстанції вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі № 520/25599/24 заяву представника Головного управління ДПС у Харківській області про закриття провадження у справі - задоволено.
Закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заяву представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з відповідача - задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмір 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисяч) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495).
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Відповідач, на погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції в частині стягнення з контролюючого органу суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 520/25599/24 в частині стягнення судових витрат у розмірі 968,96 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про невідповідність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, що в силу статті 317 КАС України є підставою для її скасування.
З посиланням на положення статті 139 КАС України переконував, що судові витрати підлягають відшкодуванню або оплаті суб'єктом владних повноважень лише у зв'язку із задоволенням позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, що не мало місця в межах даної справи.
Так, зазначену справу було закрито з підстав неможливості її подальшого продовження з огляду на відсутність предмету позову, тобто, спір по суті не вирішувався, а відтак не виникли умови для стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС, що узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2024 по справі № 520/5353/24.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в якості підстави для звернення до суду ОСОБА_1 визначено обставини протиправності податкових повідомлень-рішень № 2399171-2405-2035-UA63120270000028556 від 15.08.2024 та № 2399172-2405-2035-UA63120270000028556 від 15.08.2024.
Враховуючи, що Головним управлінням ДПС в Харківській області прийнято рішення від 07.10.2024 № 5283/20-40-24-05-02 про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2024 № 2399171-2405-2035-UA63120270000028556 у сумі 309,78 грн та податкового повідомлення-рішення від 15.08.2024 № 2399172-2405-2035-UA63120270000028556 у сумі 348,50 грн вказані рішення вважаються скасованими (відкликаними).
При цьому, представником відповідача вказано, що наразі відповідачем вжито заходів, направлених на виправлення порушених прав позивача шляхом скасування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.
Суд зазначив, що позивачем не наведено заперечень стосовно заяви про закриття провадження у справі, але звернувся до суду із заявою про стягнення судових витрат з відповідача.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджуються обставини того, що відповідачем по справі оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. А відтак, відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України наявні підстави для закриття провадження у справі.
Стосовно заяви представника позивача про стягнення судових витрат з відповідача суд першої інстанції зазначив, що зі змісту наявних в матеріалах справи доказів та заяви представника позивача вбачається, що позивач при зверненні до суду із позовом у цій справі сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн згідно із квитанцією ID 3751-2022-6669-4364 від 19.09.2024 року та поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Дослідивши положеннями пункту 3.4 договору про надання правової допомоги №/н від 07.05.2018, в редакції додаткової угоди № 2 від 03.01.2024, укладеного між судом встановлено, що клієнт оплачує послуги та компенсує фактично понесені витрати згідно з виставленим рахунку шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок Адвокатського бюро.
Відповідно до пункту 3.5 договору сторони погодили, що 1 (одна) година праці Адвокатського бюро при надані послуг із супроводження справ в суді, що розглядаються в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного-процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України в межах міста Харкова становить 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
На виконання умов договору між сторонами 07.10.2024 було складено та підписано акт наданих послуг № 3, яким узгоджено обсяг наданих послуг та їх вартість.
До вказаних послуг увійшли наступні: 1) написання та подання адміністративного позову до Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/25599/24, загальна тривалість витраченого часу - 2 (дві) години.
На підставі акту виставлено рахунки на оплату № 3 від 07.10.2024, згідно якого загальна вартість послуг складає 6000,00 грн.
На виконання умов договору клієнтом частково сплачено суму послуг професійної правничої допомоги, а саме у розмірі 2000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL629717 від 11.10.2024.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем сума щодо сплати професійної правничої допомоги є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв'язку з чим вважав, що на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Оскільки за звернення до суду з даним позовом позивачем було сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн, суд зазначив про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору у вказаному розмірі із відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що докази на підтвердження понесення судових витрат представником позивача подано до суду першої інстанції 21.10.2024, що відповідає вимогам вищенаведеної норми процесуального права.
Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За змістом частин 3, 4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями статті 19 цього Закону передбачено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат в суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи додано: ордер про надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду № 2 до Договору юридичного обслуговування № 17/07/2017-01 від 17.07.2017, акт наданих послуг № 3 до Договору юридичного обслуговування № 17/07/2017-01 від 17.07.2017, рахунок на оплату № 3 від 07.10.2024, платіжну інструкцію № @2PL629717 від 11.10.2024.
Дослідивши вказані документи колегією суддів встановлено, що між Адвокатським бюро "Віталія Гордейчука" в особі директора Гордейчука Віталія Вікторовича та Глушком Олександром Петровичем укладено Договір про надання правової допомоги № 17/07/2017-01 від 17.07.2017, відповідно до пункту 1.1 якого предметом визначено правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, в особі адвоката Гордейчука В.В. клієнту шляхом:
- надання усної та/або письмової консультації, телефонної консультації, складення юридичних висновків, довідок, адвокатських запитів;
- здійснення захисту та представництва у кримінальних справах;
- складання процесуальних та інших документів;
- представництво в органах судової і виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, органах державної реєстрації актів цивільного стану, Державній фіскальній службі, Пенсійному фонду України, а також їхніх територіальних органах, інших органах та в інших зносинах з суб'єктами владних повноважень та їх посадовими особами;
- вчинення посередницьких дій від імені та в інтересах клієнта при укладенні договорів, правочинів, вирішення правових спорів, в інших зносинах з контрагентами, суб'єктами господарювання;
- представництво інтересів клієнта в бізнес-переговорах, в інших заходах;
- вчинення інших юридично значущих дій від імені та в інтересах клієнта.
За умовами пунктів 3.4 та 3.5 договору про надання правової допомоги №/н від 07.05.2018 р., в редакції додаткової угоди № 2 від 03.01.2024 клієнт оплачує послуги та компенсує фактично понесені витрати згідно виставленого рахунку шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок Адвокатського бюро із розрахунку 1 (одна) година праці Адвокатського бюро становить 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
На виконання умов вказаного договору сторонами 07.10.2024 складено та підписано акт наданих послуг № 3, яким узгоджено обсяг наданих послуг та їх вартість, зокрема:
- написання та подання адміністративного позову до Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/25599/24, загальна тривалість витраченого часу - 2 (дві) години.
На виконання умов договору клієнтом частково сплачено суму послуг професійної правничої допомоги, а саме у розмірі 2000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL629717 від 11.10.2024.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу адвоката відповідач наполягав, що оскільки провадження у справі закрито, розгляд по суті не здійснювався, відсутні підстави для відшкодування таких витрат.
Слід зауважити, що загальні норми КАС України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, які виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.
КАС України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина 1 статті 139 КАС України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядались, але провадження у справі закінчується у зв'язку із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду (частина 10 статті 139 КАС України).
Однією із таких підстав для закриття провадження у справі є оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
При цьому, подання позовної заяви і відкриття провадження у справі, яке передувало прийняттю ухвали про закриття провадження, вимагає від учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до вчинення певних дій.
Тому, на переконання колегії суддів, у випадку закриття провадження у справі мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв'язку зі зверненням до суду з позовом.
У такому випадку, в суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала позовну заяву, оскільки така особа реалізує своє право на судовий захист.
При цьому, виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень після відкриття провадження у справі не повинно унеможливлювати позивачу, який добросовісно реагував на виявлене порушення своїх прав шляхом подання відповідного позову, відшкодування понесених судових витрат у зв'язку зі зверненням до адвоката, а відтак, останній може розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку закриття провадження у справі за ініціативи суб'єкта владних повноважень.
Тому у випадку закриття провадження у справі, відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Наведеному кореспондує закріплений у частині 2 статті 238 КАС України обов'язок суду при закритті провадження у справі вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові по справі № 357/380/20 від 08.06.2022.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає наявними підстави для відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу, що зумовлює відмову в задоволенні вимог апеляційної скарги в цій частині.
Враховуючи фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг та витрачений адвокатом час, з урахуванням недоведення відповідачем неспівмірності витрат на правову допомогу, стягнутих судом першої інстанції (3000 грн), колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн є реальним, співмірним з обсягом виконаної роботи, часом витраченим на її виконання, а також складністю справи та якістю складеного документу, що свідчить про відсутність підстав для його зменшення та задоволення апеляційної скарги в частині скасування ухвали суду про стягнення на користь ОСОБА_1 суми витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення судового збору колегія суддів виходить із такого.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першою статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (частина п'ята статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
На виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України "Про судовий збір" та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.
Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.
Враховуючи викладене, повернення помилково сплаченого судового збору вирішується відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2013 № 787.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 25.09.2020 року у справі №340/2712/19 та від 15.07.2020 року у справі № 183/7140/16.
Таким чином, звернення до суду з заявою про стягнення з відповідача суми судового збору, сплаченого за подання позову, у разі закриття провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не є належним способом для повернення таких коштів.
Отже, враховуючи, що провадження у справі закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України з причини відсутності предмету спору, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області суми судового збору, що зумовлює часткове задоволення вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів роз'яснює позивачу, що у відповідності до статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивач не позбавлений права подання до суду першої інстанції окремого клопотання про повернення судового збору, сплаченого під час звернення до суду з позовом в розмірі 968,96 грн.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції при вирішення спірних питань положень частини 2 статті 238 КАС України та статті 7 Закону України «Про судовий збір», що зумовило прийняття помилкового рішення про стягнення з ГУ ДПС суми сплаченого судового збору, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі № 520/25599/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання позову, з прийняттям у вказаній частині нової постанови про відмову у задоволенні заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області суми судового збору у розмір 968, 96 грн.
В іншій частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі № 520/25599/24 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі № 520/25599/24 - скасувати в частині стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання позову.
Прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні заяви про стягнення на користь ОСОБА_1 суми судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області - відмовити.
В іншій частині задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 по справі № 520/25599/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко