23 січня 2025 р. Справа № 520/17996/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 (суддя Кухар М.Д.; м. Харків) по справі № 520/17996/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін у військовій частині НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) винагороду за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін у військовій частині НОМЕР_1 за період з березня 2021 року по вересень 2021 року.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 06 червня 2024 року залишив без задоволення адміністративний позов ОСОБА_1 .
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що винагорода за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження (знищення) мін, яка є складовою грошового забезпечення, протиправно не була виплачена відповідачем за період з березня 2021 року по вересень 2021 року. Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивач вважає помилковими, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України. Позивач вважає, що суд повинен трактувати усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерного взводу.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.05.2022 № 124 ОСОБА_1 з 03.05.2022 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 5-6).
Як зазначає позивач, під час проходження військової служби він виконував завдання з розшуку, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін, проте відповідач не нарахував та не виплатив йому винагороду, передбачену Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 за період з березня 2021 року по вересень 2021 року.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати винагороди, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в наданих позивачем до суду позовній заяві та додатках до неї, відсутні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання завдання з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів, наказ командира військової частини НОМЕР_1 на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів, акт виконаних робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів), затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 , відомості щодо періоду виконання вказаних завдань.
За висновком суду, факт перебування позивача на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерного взводу військової частини НОМЕР_1 , не свідчить про участь позивача у заходах з розшуку, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження (знищення) мін.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Розділом ХІХ Порядку №260 передбачено порядок виплати винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін.
Відповідно до пунктів 1-6 Розділу 19 Порядку №260, військовослужбовцям, які під час проходження служби здійснюють розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) вибухових предметів, а також тралення і знешкодження мін, залежно від характеру робіт виплачується винагорода у відсотках від посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704, за кожним актом, але не більше 20 відсотків на день: кожному військовослужбовцю групи розмінування або групи знищення - за кожне знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів.
Виплата винагороди за розшук і знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів на місці здійснюється в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704):
- різноманітні підривники, снаряди калібру до 50 мм - 3 відсотки; гранати (ручні, протитанкові, до підствольних та автоматичних гранатометів), артилерійські снаряди, мінометні міни калібру від 50 до 150 мм, реактивні боєприпаси калібру від 73 до 158,5 мм, інженерні боєприпаси - 5 відсотків; артилерійські снаряди калібру від 150 до 420 мм, мінометні міни калібру від 150 до 170 мм, реактивні боєприпаси калібру від 158,5 до 320 мм, авіаційні бомби масою від 2 до 500 кг -7 відсотків; авіаційні бомби масою 500 кг і більше, скупчення різноманітних вибухових предметів (25 одиниць і більше) - 10 відсотків.
Підставою для виплати винагороди за розшук і знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів на місці є: витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання завдання з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів; наказ командира військової частини (виконавця робіт) на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів, у якому зазначаються місце, дата, поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування; акт виконаних робіт з очищення місцевості (акваторії, об'єкта) від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів), затверджений командиром військової частини (виконавця робіт).
Виплата винагороди за розшук, піднімання, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів під час очищення територій колишніх бойових дій, навчальних полігонів (військових об'єктів) здійснюється в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704):
- різноманітні підривники, снаряди калібру до 50 мм - 5 відсотків; гранати (ручні, протитанкові, до підствольних та автоматичних гранатометів), артилерійські снаряди, мінометні міни калібру від 50 до 150 мм, реактивні боєприпаси калібру від 73 до 158,5 мм, інженерні боєприпаси - 7 відсотків; артилерійські снаряди калібру від 150 до 420 мм, мінометні міни калібру від 150 до 170 мм, реактивні боєприпаси калібру від 158,5 до 320 мм, авіаційні бомби масою від 2 до 500 кГц - 10 відсотків; авіаційні бомби масою 500 кг і більше - 15 відсотків; скупчення різноманітних вибухових предметів (25 одиниць і більше) - 20 відсотків.
Підставою для виплати винагороди за розшук, піднімання, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів під час очищення територій колишніх бойових дій, навчальних полігонів (військових об'єктів) є: витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання завдання з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів; наказ командира військової частини (виконавця робіт) на виконання робіт з очищення місцевос-ті від вибухонебезпечних предметів, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів, у якому зазначаються місце, дата, поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування (знищення); акт виконання робіт з очищення місцевості (акваторії, об'єкта) від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів), затверджений командиром військової частини (виконавця робіт).
Виплата винагороди за розшук, піднімання, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів під час очищення територій (акваторій, об'єктів) у районі ведення бойових дій чи інших воєнних конфліктів (операцій) здійснюється в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704):
- різноманітні підривники, снаряди калібру до 50 мм - 5 відсотків; гранати (ручні, протитанкові, до підствольних та автоматичних гранатометів), артилерійські снаряди, мінометні міни калібру від 50 до 150 мм, реактивні боєприпаси калібру від 73 до 158,5 мм, інженерні боєприпаси - 7 відсотків; артилерійські снаряди калібру від 150 до 420 мм, мінометні міни калібру від 150 до 170 мм, реактивні боєприпаси калібру від 158,5 до 320 мм, авіаційні бомби масою від 2 до 500 кГц - 10 відсотків; авіаційні бомби масою 500 кг і більше - 15 відсотків; скупчення різноманітних вибухових предметів (25 одиниць і більше) - 20 відсотків.
Підставою для виплати винагороди за розшук, піднімання, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів під час очищення територій (об'єктів) у районі ведення бойових дій є: витяг з наказу або розпорядження (бойового розпорядження) штабу оперативного (оперативно-тактичного) угруповання на виконання завдання з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів; наказ командира військової частини (виконавця робіт) на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів, знешкодження або знищення вибухонебезпечних предметів, у якому зазначаються місце, дата, поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування (знищення); акт виконаних робіт з очищення місцевості (акваторії, об'єкта) від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів), затверджений командиром військової частини, в інтересах якої виконувалось завдання, або керівником штабу (начальником штабу) оперативного (оперативно-тактичного) угруповання.
Виплата винагороди за розшук, піднімання, розмінування, знешкодження або знищення вибухових предметів, тралення і знешкодження мін у водних акваторіях здійснюється в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704):
- за розшук усіх типів мін та мінних загороджень - 2,5 відсотка; за знешкодження (підрив) усіх типів мін (торпед), які плавають на поверхні або викинуті на берег, - 5 відсотків; за бойове тралення всіх типів мін - 10 відсотків.
Підставою для виплати винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження (знищення) мін є: витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання бойового тралення, знешкодження (знищення) мін (торпед), які плавають на поверхні або викинуті на берег; наказ командира військової частини (виконавця робіт) на виконання робіт з тралення, проведення знешкодження (знищення) мін (торпед), у якому зазначаються місце, дата, поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування (знищення); акт виконаних робіт, затверджений командиром військової частини (виконавця робіт).
Відповідно до п. 7 Розділу 19 Порядку №260, виплата винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) вибухових предметів, тралення і знешкодження мін здійснюється за місцем служби військовослужбовця за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що винагорода у відсотках від посадового окладу військовослужбовцям, які під час проходження служби здійснюють розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) вибухових предметів, а також тралення і знешкодження мін, залежно від характеру робіт та кількості виявлених та знешкоджених предметів здійснюється за кожним актом, затвердженим командиром військової частини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 03.05.2022 проходив військову службу, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерного взводу.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 та підтверджують факт виконання останнім робіт з розшуку, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін протягом спірного періоду, зокрема, витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання завдання з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів, наказ командира військової частини НОМЕР_1 на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів або знищення вибухонебезпечних предметів, акт виконаних робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів (знешкодження та (або) знищення виявлених вибухонебезпечних предметів), затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 , відомості щодо періоду виконання вказаних завдань.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Під час розгляду та дослідження матеріалів справи колегією суддів встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 послалася на довідку від 12.07.2022 вих. № 284 відповідно до якої заборгованість щодо виплати винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін перед заявником становить: за березень 2021 року - 5632,00 грн, за квітень 2021 року - 8448,00 грн, за травень 2021 року - 12672,00 грн, за червень 2021 року - 13376,00 грн, за липень 2021 року - 17600,00 грн, за серпень 2021 року - 13376,00 грн, за вересень 2021 року - 14784,00 грн, копія якої відсутня в матеріалах справи.
У зв'язку з цим, ухвалою від 23.12.2024 Другий апеляційний адміністративний суд витребував у відповідача додаткові докази по справі, а саме: належним чином засвідчену копію довідки від 12.07.2022 вих. № 284 щодо заборгованості по виплаті ОСОБА_1 винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін за період з березня 2021 року по вересень 2021 року.
На виконання вимог цієї ухвали від відповідача 01.01.2025 надійшли додаткові пояснення у справі в яких військова частина НОМЕР_1 повідомила суд, що вказана довідка щодо заборгованості виплат військовослужбовцям стосується військовослужбовця ОСОБА_2 , а не позивача. У відзиві військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу позивача, вказана довідка фігурує помилково і жодного відношення до вказаної судової справи не має.
Ухвалою від 08.01.2025 Другий апеляційний адміністративний суд додатково витребував у відповідача інформацію щодо нарахування та виплати або наявності заборгованості по виплаті ОСОБА_1 винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін за період з березня 2021 року по вересень 2021 року, з посиланням на відповідні докази (довідки, накази, розрахункові документи тощо).
На виконання вимог цієї ухвали відповідач повідомив суд, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутня інформація щодо нарахування та виплати або наявності заборгованості по виплаті ОСОБА_1 винагороди за розшук, підіймання, розмінування та знешкодження (знищення) мін у період з березня 2021 по вересень 2021 року. Також, у військовій частині НОМЕР_1 відсутні будь які документи, які б свідчили про участь ОСОБА_1 у період з березня 2021 по вересень 2021 у розмінуванні території військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, жодних доказів того, що позивач у період з березня 2021 року по вересень 2021 року здійснював розшук, знешкодження (знищення) вибухонебезпечних предметів у військовій частині НОМЕР_1 , матеріали справи не містять, сторонами по справі не надано, а судом при виявленні та витребуванні доказів з власної ініціативи не встановлено.
За відсутності відповідних доказів, сам факт перебування позивача на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерного взводу військової частини НОМЕР_1 , не свідчить про участь ОСОБА_1 у заходах з розшуку, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження (знищення) мін.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не підтверджені документально, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд повинен трактувати усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень на користь особи-позивача, адже для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні, а відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Крім того, за змістом пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Також в силу приписів частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Наведені обов'язки позивача при оформленні та поданні до суду позовної заяви узгоджуються з його обов'язками як учасника справи, визначеними у статті 77 КАС України.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів (частина четверта статті 77 КАС України).
Отже, разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб'єктом владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 вказав на те, що згідно з нормами ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Водночас обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 440/3862/18, де також закцентовано на тому, що для відновлення права, порушеного суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Крім того, досліджуючи підстави для звернення до суду з адміністративним позовом, у постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22 Велика Пала Верховного Суду зазначила, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Порушення має бути реальним та стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак для прийняття рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача-суб'єкта владних повноважень.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (див., серед іншого постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 9901/480/19).
Водночас у вже згаданій вище постанові № 320/950/19 від 16.02.2021 Верховний Суд виснував, що умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 360/1193/17.
З огляду на викладене та враховуючи, що судом не встановлено, а позивачем не доведено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце у спірних правовідносинах та полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 винагороди за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження (знищення) мін у військовій частині НОМЕР_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 по справі № 520/17996/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін Т.С. Перцова