23 січня 2025 р. Справа № 520/29763/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 (суддя Ніколаєва О.В.; м. Харків) по справі № 520/29763/23
за позовом ОСОБА_1
до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він звільнений зі служби цивільного захисту, проте відповідачем, на переконання позивача, протиправно не враховано індексацію грошового забезпечення при обрахунку одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 06 серпня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що про неможливість індексації одноразової грошової допомоги, виплаченої на підставі статті 118 КЦЗ України, оскільки вказана допомога має разовий характер і не включена ні Законом України №1282-ХІІ, ні Порядком №1078 до виплат, які підлягають індексації.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що предметом спору у цій справі є питання складу місячного грошового забезпечення, з якого фактично було здійснено обрахунок "одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту", а також субсидіарного застосовування положень спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті) при вирішенні питання включення індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення як обрахункової величини. Проте суд першої інстанції проігнорував заявлені позовні вимоги, характер спірних правовідносин та розглянув справу у частині проведення / непроведення індексації одноразової грошової допомоги. Позивач таких вимог не заявляв та не вимагав провести індексацію одноразової грошової допомоги.
Щодо підстав включення розміру «індексації грошового забезпечення» до складу місячного грошового забезпечення, як обрахункової величини, позивач, з посиланням на положення частини другої статті 118 Кодексу цивільного захисту України, пунктів 2, 3 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженого постановою КМУ від 11 липня 2007 року № 908, вказує, що обрахунок одноразової грошової допомоги, здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення до якого входить оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років, посадовий оклад за останньою посадою. Натомість зазначені норми спеціального законодавства не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення як «обрахункової величини», з якого обчислюється одноразова грошова допомоги. Вважає, що при вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку №1078, застосування яких дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
На переконання позивача, оскільки у межах даної справи обрахунковою величиною для визначення розміру одноразової грошової допомоги, являється саме місячне грошове забезпечення позивача (що підлягає індексації), то у складі такого грошового забезпечення повинна бути врахована належна позивачу індексація грошового забезпечення. Неврахування відповідачем належної позивачу індексації грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення як «обрахункової величини» призвело до того, що відповідачем при визначення розміру одноразової грошової допомоги застосовано місячне грошове забезпечення позивача у заниженому розмірі.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у 12 державній пожежно-рятувальній частині Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, яка відповідно до наказу (з основної діяльності) Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.05.2021 № 325 перейменована на 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області.
Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області позивача звільнено із служби цивільного захисту, що не заперечується сторонами у справі.
У позовній заяві позивач зазначив, що при обрахунку одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не враховувалася індексація грошового забезпечення, що, на думку позивача, є протиправним, а тому така виплата підлягає перерахунку.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Відповідно до статті 115 КЦЗ України, держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відповідно до частини другої статті 118 КЦЗ України (у редакції чинній на дату встановлення позивачу інвалідності) у разі травми або поранення, заподіяного особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався у період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності такій особі виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту у період проходження служби у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 №908 (втрата чинності 22.04.2023) затверджено "Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" (далі - Порядок № 908).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908, грошова допомога виплачується особам рядового і начальницького складу у разі настання інвалідності в період проходження служби та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від строку, який минув після звільнення із служби, у розмірі: 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи; 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; 36-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Порядку № 908, розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення.
Виходячи з наведених норм законодавства, суд першої інстанції констатував, що у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності (захворювання, пов'язане з проходженням служби) Комісією з призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту призначено та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу, відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що основним критерієм для висновку про неможливість індексації одноразової грошової допомоги, виплаченої на підставі статті 118 КЦЗ України є те, що вказана допомога має разовий характер і не включена ані Законом №1282-ХІІ, ані Порядком №1078 до виплат, які підлягають індексації.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що суд першої інстанції проігнорував заявлені позовні вимоги, неправильно встановив характер спірних правовідносин та розглянув справу у частині проведення/непроведення індексації саме одноразової грошової допомоги, тоді як позивач відповідних вимог не заявляв.
Відповідно до поданого позову, предметом спору у справі є саме питання складу місячного грошового забезпечення позивача, як «обрахункової величини», з якого фактично було здійснено обрахунок одноразової грошової допомоги, а також можливості субсидіарного застосовування положень спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті) (Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ, Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078) при вирішенні питання включення індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення як обрахункової величини.
Вирішуючи питання врахування «індексації грошового забезпечення» у складі місячного грошового забезпечення, як обрахункової величини, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року по справі №240/10130/19 зазначив наступне: "57. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-XII).
Статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ, та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення".
Аналогічні правові висновки Верховного Суду висвітлені у постанові від 21 грудня 2021 року по справі №820/3423/18, постанові від 19 березня 2020 року по справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року по справі №620/3346/19, постанові від 03 квітня 2019 року справа №638/9697/17, постанові від 11 грудня 2019 року у справі №638/5794/17, постанові від 27 грудня 2019 у справі №643/11749/17 предметом розгляду яких було, включення індексації до складу місячного грошового забезпечення як «обрахункової величини», з якої здійснюється обрахунок та визначення розміру «грошової допомоги на оздоровлення» та «одноразової грошової допомоги при звільненні».
Оскільки в межах цієї справи обрахунковою величиною для визначення розміру одноразової грошової допомоги є саме місячне грошове забезпечення позивача (три складові) то суд першої інстанції повинен був визначитись щодо правомірності вимоги позивача, щодо попередньої індексації такого місячного грошового забезпечення та послідуючого його врахування (як уже проіндексованого) при визначенні розміру виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Натомість, суд першої інстанції при розгляді справи помилково визначився щодо неможливості індексації самої одноразової грошової допомоги, про що не заявлялось позивачем.
При цьому обставини щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до статті 118 КЦЗ України та підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908, її розміру та складових грошового забезпечення позивача, з якого таку допомогу було призначено, не були з'ясовані та досліджені судом під час розгляду цієї справи.
Відповідно до пунктів 5-7 Порядку № 908, для виплати одноразової грошової допомоги у разі травми або поранення, захворювання чи інвалідності особи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, подають до підрозділу або його правонаступника такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або ступінь втрати працездатності разом з рішенням відповідної військово-медичної установи про визнання травми або поранення, захворювання; постанову центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про придатність до служби і причинно-наслідковий зв'язок травми або поранення, захворювання з виконанням службових обов'язків або проходженням служби; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я, по батькові та місце реєстрації; довідку про те, що їм не провадилися інші передбачені законами виплати у разі травми або поранення, захворювання чи настання інвалідності; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Підрозділ подає ДСНС висновок щодо можливості виплати грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 4 і 5 цього Порядку, а також довідку про грошове забезпечення та копію документа, що свідчить про обставини загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, захворювання чи нещасного випадку, який трапився з особою рядового або начальницького складу.
Служба приймає на підставі поданих документів рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги та надсилає його разом із зазначеними документами підрозділу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога виплачується не пізніше ніж протягом двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі, шляхом її перерахування на рахунок в установі банку, відкритий отримувачем допомоги.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги: можуть звернутися до підрозділу для її виплати протягом трьох років з дня загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи настання інвалідності; за наявності підстав для здійснення також інших передбачених законами виплат у зв'язку із загибеллю (смертю), травмою або пораненням, захворюванням чи інвалідністю осіб рядового або начальницького складу мають право лише на одну з таких виплат за їх вибором.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, правильність обрахунку розміру якої оскаржується позивачем у цій справі.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
З метою з'ясування обставин, що є предметом доказування у цій справі, Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.12.2024 витребував у відповідача додаткові докази по справі, а саме:
- докази призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908;
- довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача, які були враховані при здійсненні обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908;
- докази нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі № 360/1810/22.
На виконання вимог цієї ухвали відповідач надав до суду розрахунок індексації грошового забезпечення позивача та докази її виплати на виконання судового рішення по справі № 360/1810/22.
Разом з цим відповідач надав до суду лист "Про долучення матеріалів" в якому 1 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Луганській області відповідно до справи №520/29763/23 від 20.10.2023 року повідомляє, що колишньому співробітнику ОСОБА_2 одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908 не призначалась та не виплачувалась.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, жодних доказів того, що позивачу була призначена та виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання відповідно до статті 118 КЦЗ України та підпункту 2 пункту 2 Порядку № 908 матеріали справи не містять. Відповідачем вказана обставина заперечується, а позивачем на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заявлені ним позовні вимоги, таких доказів до суду не було надано.
Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Крім того, за змістом пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Також в силу приписів частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Наведені обов'язки позивача при оформленні та поданні до суду позовної заяви узгоджуються з його обов'язками як учасника справи, визначеними у статті 77 КАС України.
Отже, разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставин, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб'єктом владних повноважень.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів (частина четверта статті 77 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 вказав на те, що згідно з нормами ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Водночас обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 440/3862/18, де також вказано, що для відновлення права, порушеного суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Крім того, досліджуючи підстави для звернення до суду з адміністративним позовом, у постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22 Велика Пала Верховного Суду зазначила, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Порушення має бути реальним та стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак для прийняття рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача-суб'єкта владних повноважень.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (див., серед іншого постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 9901/480/19).
Водночас у вже згаданій вище постанові № 320/950/19 від 16.02.2021 Верховний Суд виснував, що умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 360/1193/17.
З огляду на викладене та враховуючи, що судом не встановлено, а позивачем не доведено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце у спірних правовідносинах та полягала у неврахуванні індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції проте, за відсутності доказів допущення відповідачем у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності та порушення у зв'язку з цим прав та законних інтересів позивача, підстави для задоволення вимог позивача у суду відсутні.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 по справі № 520/29763/23 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова