24 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/5703/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 56323,52 грн. під час фактичного невиконання обов'язків військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини, за фактом чого відкрито кримінальне провадження, здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 відповідачу встановлено 15-денний строк, з дня вручення її копії для подання відзиву разом з доказами.
Вказана ухвала суду була отримана відповідачем 07.09.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак у встановлений судом строк відповідач відзиву не подав, про причини не подання відзиву суд не повідомив, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.05.2023 № 127 молодший сержант ОСОБА_1 був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_1 та призначений командиром 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти НОМЕР_4 аеромобільного батальйону (а.с. 60).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.09.2023 № 269 молодший сержант ОСОБА_1 , вважається таким, що з 17.09.2023 по 16.10.2023 вибув у відпустку за станом здоров'я (а.с. 62), та був звільнений з займаних посад і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 як військовослужбовець, який перебуває на довготривалому лікуванні (а.с. 61).
Згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 № 299 позивач продовжив відпустку за станом здоров'я з 17.10.2023 по 15.11.2023 (а.с. 63).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.11.2023 № 330 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що 13.11.2023 під час відпустки за станом здоров'я був направлений на ВЛК та з 15.11.2023 перебуває на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_5 (а.с. 64).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.01.2024 № 30 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що з 16.11.2023 не надав жодних документів, про перебування на лікуванні у військовій частині НОМЕР_5 , призупинено виплату грошового забезпечення з 29.01.2024 (а.с. 65).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 24.11.2023 № 1965 ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів (а.с. 75).
Згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.01.2024 № 278 було призначено службове розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу молодшого сержанта ОСОБА_1 (а.с. 55).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №548/НОД «Про результати службового розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу молодшого сержанта ОСОБА_1 », за порушення військової дисципліни, а саме за відсутність на військовій службі з 25.12.2023, порушення вимог статей 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України та умисне ухилення від виконання обов'язків військової служби по мобілізації, на підставі пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, молодшому сержанту ОСОБА_1 оголошено сувору догану (а.с. 89-93).
Молодший сержант ОСОБА_1 , відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2024 № 4168 отримав грошове забезпечення за період 25.12.2023 по 29.01.2024 в розмірі 56323,52 грн. (а.с. 76).
Позивач вважає, що вказані кошти набуті відповідачем безпідставно, тому звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом першим статті 3 Закону України від 06.12.1991 № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06.12.1991 № 1932-ХІІ «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно з статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У рамках судового розгляду судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти в розмірі 56323,52 грн. є грошовим забезпеченням відповідача за період з 25.12.2023 року по 29.01.2024 разом з відповідними податками та зборами.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у вказаний період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку відповідача, що є підставою для їх повернення.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, від 03.10.2018 у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 734/3102/16-ц та від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18.
Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.
Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов військової частини НОМЕР_1 слід задовольнити повністю.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 56323,52 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.01.2025.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ