24 січня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5380/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці від 19 листопада 2024 року №204950023037;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 26 серпня 2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 , судді Харківського окружного адміністративного суду у відставці, щомісячного довічного грошового утримання відповідно до довідки Харківського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19 листопада 2024 року №204950023037 відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року №06-62/49453/24, яка була видана на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №520/11744/24. Позивач не погоджується з такими діями пенсійного органу, оскільки вважає, що вона має право на перерахунок її довічного грошового утримання з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, що передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і який у 2024 році згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначений у розмірі 3028,00 грн. При цьому, на думку позивача, пенсійний орган не наділений повноваженнями перевіряти складові довідки про розмір суддівської винагороди для визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Ухвалою суду від 27 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача.
Відповідачі подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначено про відсутність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року №06-62/49453/24. Водночас, як зазначено у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, так і у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у 2024 році відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, і який з 01 січня 2024 року становить 2102,00 грн. Зазначені положення законодавства є чинними та не визнавались неконституційними. У зв'язку з цим, на думку відповідачів, розмір прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. Просили суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , яка є суддею у відставці, починаючи з 25 липня 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, призначеного відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №520/11744/24, визнано протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2024 по 24.07.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. Зобов'язано Харківський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2024 по 24.07.2024, обчисливши їх у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 - 3028,00 грн, за вирахуванням фактично виплачених сум такої винагороди та допомоги, з утриманням передбачених законом податків та зборів при їх виплаті.
З урахуванням указаного вище рішення суду, яке набрало законної сили, Харківським окружним адміністративним судом 11 листопада 2024 року видано довідку №06-62/49453/24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, у листопаді 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області із заявою, в якій просила провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 25 серпня 2024 року згідно з довідкою, виданою Харківським окружним адміністративним судом №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19 листопада 2024 року №204950023037 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з тих підстав, що від органів суду до територіальних органів Пенсійного фонду України не надходило повідомлень про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів. Також у рішенні зазначено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року відповідно - 2102 гривні. У зв'язку з цим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вказано про відсутність правових підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
За таких обставин позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (Закон №1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частин першої, другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональний коефіцієнт: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб - 3028 гривень.
Отже, система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України вказав, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
Крім того, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
30 червня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Названим Законом, серед іншого, статтею 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Тобто, з огляду як на свою назву, так і означену в преамбулі сферу правового регулювання, Закон №1402-VIII і є тим законом про судоустрій, про який ідеться в частині другій статті 130 Конституції України. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Отже, наведеною нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
При цьому судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас положеннями абзацу 5 статті 7 Закону №1402-VIII визначено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн.
При цьому зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Фактично, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Проте закон про Державний бюджет України на відповідний календарний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу і Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше і мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 №5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), є протиправною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, яку суд враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України затверджений Постановою Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09 лютого 2023 року №7-2), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за №200/14891 (далі Порядок №3-1).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №3-1 заява про призначення/перерахунок щомісячного довічного грошового утримання (додаток 1) подається до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання) суддею особисто або через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи.
Відповідно до пункту 6 розділу ІV Порядку № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.
Звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, в тому числі через вебпортал або засобами Порталу Дія з використанням суддею електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), або надсилання поштою.
Заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання приймається органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, за наявності в судді всіх необхідних документів та оформляється відповідно до вимог розділу III цього Порядку.
Днем звернення за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.
Згідно з положеннями пунктів 7-9 розділу ІV Порядку №3-1 документи про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглядає орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Орган, що приймає рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, не пізніше 10 днів після винесення рішення інформує особу про перегляд щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в перегляді щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
Отже, положення Порядку №3-1 не наділяють територіальні органи Пенсійного фонду України повноваженнями перевіряти складові довідки про розмір суддівської винагороди для визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Як встановлено судом, 11 листопада 2024 року з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №520/11744/24, яке набрало законної сили, Харківським окружним адміністративним судом 11 листопада 2024 року видано довідку №06-62/49453/24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року.
Водночас у рішенні від 19 листопада 2024 року №204950023037 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зазначено про відсутність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі вказаної вище довідки.
Однак у вказаному вище листі відповідачем не наведено жодних правових підстав щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача саме на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року, складеної на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №520/11744/24.
На переконання суду, такими діями відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, фактично, нівелюється рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №520/11744/24, з урахуванням якого було видано зазначену вище довідку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року.
Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Тому, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (як територіального органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач і який здійснює нарахування та виплату щомісячного довічного грошового судді у відставці ОСОБА_1 , що не заперечується жодним з учасників справи) здійснити з 25 серпня 2024 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року та провести виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням раніше проведених виплат.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.
Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №120/5254/24 (постанова від 07 серпня 2024 року), №600/3666/24-а (постанова від 20 листопада 2024 року) та №120/9471/24 (постанова від 16 грудня 2024 року).
При цьому у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі №120/5254/24 наголошувалось на тому, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має проводитись саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває суддя у відставці.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність оскаржуваних дій.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 19 листопада 2024 року №204950023037 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 25 серпня 2024 року перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Харківського окружного адміністративного суду №06-62/49453/24 від 11 листопада 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 станом на 24 липня 2024 року та провести ОСОБА_1 виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 січня 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345); Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, код ЄДРПОУ 14099344).
Суддя О.П. Лелюк