24 січня 2025 року справа № 580/11720/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34) в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №23115006675 від 17 вересня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області зарахувати до трудового/страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком: 4 роки, 8 місяців, 27 днів страхового / трудового стажу, а саме періоди роботи: 1) 2 роки, 8 місяців, 10 днів періоду роботи з 01.01.1992 по 10.09.1994 рр “на території Республіки Казахстан»: 2) 1 рік, 2 місяці, 18 днів періоду роботи з 28.07.1995 року по 15.10.1997 року в радгоспі “Безбородьківський»; 3) 9 місяців, 29 днів періоду роботи з 06.02.2002 по 04.12.2002 року в приватному підприємстві “ШОВ»;
-зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після набуття 60 річного віку та здійснювати її виплату з 30 серпня 2024 року;
-судові витрати стягнути з відповідача.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що позивач звернулася із заявою від 10.09.2024 про призначення пенсії до ГУ ПФУ в Черкаській області. Відповідач рішенням відмовив в призначенні пенсії через не зарахування до страхового стажу періодів роботи. Позивач вважає дії відповідача неправомірними, оскільки періоди роботи підтверджуються поданими позивачем документами.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж, до якого не зараховано періоди роботи у тому числі Республіки Казахстан, у зв'язку з припиненням дії угоди про гарантії прав громадян держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та ненаданням уточнюючих довідок.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області із заявою від 10.09.2024 про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності, Головне управління ПФУ у Полтавській області рішенням від 17.09.2024 №231150006675 відмовило у призначенні пенсії позивачу з підстав відсутності страхового стажу роботи.
В обґрунтування зазначено, що згідно трудової книжки до загального страхового стажу період роботи з 26.10.1981 по 10.09.1994рр. зараховано частково, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території республіки Казахстан стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р.
До загального страхового стажу не враховано періоди роботи:
- з 28.07.1995 по 15.10.1996, згідно записів трудової книжки, оскільки має місце виправлення в наказі про прийняття на роботу, що є порушенням інструкції ведення трудових книжок;
- з 06.02.2002 по 04.12.2002, оскільки відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому, ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 позивач працювала:
7)27.03.1986 прийнята в штат радгоспу ім. Маяковського в якості вихователя д/садка, нак. № 45-к від 28.03.1986;
8)27.06.1989 переведена секретарем машиністкою, нак.84-к від 22.06.89;
9)15.10.1993 звільнена із займаної посади по п.5 ст. 31КЗпП Республіки Казахстан(у звязку з переводом бухгалтером профкому), нак. № 130-к від 15.10.1993;
10)15.10.1993 прийнята по переводу в штат профкому в якості бухгалтера профкому, Постанова від 15.10.1993;
12)10.09.1994 звільнена по ст.32 КЗпП Республіки Казахстан(у зв'язку із зміною місця проживання);
15)28.07.1995 Прийнята різноробочою на тік Радгоспу «Безбородьківський», нак. № 29к від 14.07.95;
16)15.10.1996 звільнена з роботи в радгоспі за власним бажанням(ст. 38 КЗпП України), нак. № 39к від 15.10.96;
22)06.02.2002 прийнята на роботу завідуючою шв.ательє приватного підприємства «ШОВ», нак. № 2 від 22.01.02;
23)04.12.2002 звільнити з роботи ст. 36 п. (за згодою сторін)№ 21 пар.9 від 30.11.02.
При цьому дані періоди не були зараховані до страхового стажу позивача при призначенні пенсії за віком, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території республіки Казахстан стаж можливо зарахувати по 31.12.1991, має місце виправлення в наказі про прийняття на роботу, що є порушенням інструкції ведення трудових книжок, відсутня сплата внесків в реєстрі застрахованих осіб.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині періоду з 01.01.1992 по 10.09.1994, з 28.07.1995 по 15.10.1996, з 06.02.2002 по 04.12.2002 містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому вище зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи та навчання позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Статтею 4 Закону № 1058 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається поряд з національним законодавством, із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди від 13 березня 1992 року для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
При цьому, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13 березня 1992 року), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди від 13 березня 1992 року).
Статтею 6 Угоди між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення (дата підписання: 21.09.1995) встановлено, що призначення пенсії проводиться за поданням потрібних документів, які підтверджують право на неї згідно з законодавством держави проживання. Документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації.
Водночас суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Поряд з тим ч. 2 ст. 13 Угоди від 13 березня 1992 року передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, наведені положення зазначеної Угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням перевірки достовірності відомостей про позивача, а відтак, суд зазначає, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.01.1992 по 10.09.1994, з 28.07.1995 по 15.10.1996, з 06.02.2002 по 04.12.2002.
Отже, оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії в частині зарахування страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.09.2024 №231150006675 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 01.01.1992 по 10.09.1994, з 28.07.1995 по 15.10.1996, з 06.02.2002 по 04.12.2002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 900(дев'ятсот) грн. 00 коп.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя Петро ПАЛАМАР