Справа № 560/15338/24
іменем України
24 січня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулася в суд із позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.09.2024 № 14630/6/22-01-24-12/ НОМЕР_1 , прийнятого стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
2. Зобов'язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024 шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до відомостей Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг ФОП ОСОБА_1 включена до зазначеного реєстру за № 4526 та надає послуги з видом діяльності: IA.S1 «Послуга доступу до мережі Інтернет» (послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, кінцевого (термінального) обладнання, що використовується з використанням мережі фіксованого зв'язку). Отже, позивачем надаються послуги доступу до мережі Інтернет без включення до такої послуги технічного обслуговування і експлуатації електронних, комунікаційних мереж на користь інших осіб. Таким чином, позивач вважає позицію контролюючого органу протиправною стосовно зазначення в акті перевірки того, що згідно КВЕД-2010 діяльність з надання послуг, доступу до мережі Інтернет не відокремлюється в окремий клас або підклас видів економічної Діяльності, а є складовою класів 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв'язку», 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», 61.30 «Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку» та 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку», у зв'язку із чим фізичні особи-підприємці, які обрали вищевказані КВЕДи, та надають електронні комунікаційні послуги не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного.
Ухвалою від 09.12.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Хмельницькій області про розгляд справи №560/15338/24 за правилами загального позовного провадження або в судовому засіданні з викликом сторін.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД-2010), затверджена наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 №396.
Цей наказ визначає методологічні основи та пояснення до позицій національного класифікатора КВЕД-2010. Згідно з КВЕД-2010 діяльність з надання послуг, доступу до мережі Інтернет не виокремлюється в окремий клас або підклас видів економічної діяльності, а є складовою класів _61.10 - «Діяльність у сфері проводового електрозв'язку»,_61.20 - «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», _61.30 - «Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку» та класу _61.90 - «Інша діяльність у сфері електрозв'язку».
Отже, фізичні особи - підприємці, які обрали вищевказані КВЕД-2010 та надають електронні комунікаційні послуги, не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
З огляду на зазначене, представник відповідача зазначає, що перед тим, як прийняти рішення про анулювання реєстрації єдиного податку ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області в межах норм діючого законодавства здійснено аналіз правомірності перебування її на єдиному податку третьої групи. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відповідача не погоджується. Вказує, що позивачем надаються послуги доступу до мережі Інтернет без включення до такої послуги технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж на користь інших осіб. Вищенаведене підтверджується витягом з реєстру постачальників електронних комунікаційних послуг у якому зазначено, що позивач надає послуги з видом діяльності: IA.S1 «Послуга доступу до мережі Інтернет» (послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується з використанням мережі: фіксованого зв'язку). Просить задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказує, що Міністерством фінансів України неодноразово підтримано позицію Державної податкової служби України щодо неможливості застосування фізичними особами - підприємцями особами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності при постачанні електронних комунікаційних послуг.
Вказує, що пунктом 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розд. XIV Податкового кодексу України, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Звертає увагу на те, що ця норма не зазначає чітко, який вид перевірки має проводитись, тому посилання позивача на те, що має проводитись саме документальна перевірка є нічим не аргументованим. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності - дата запису у ЄДР 09.04.2024, номер запису про державну реєстрацію - 2010350000000537965.
Позивач поставлена на податковий облік в Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області, Хмельницька ДПІ м. Хмельницький 10.04.2024 № 222524092822. Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності - 3 група ставка 5%, з 09.04.2024 згідно із поданою заявою від 11.04.2024 № 9088639098 та обрано види діяльності згідно Класифiкацiї видiв економiчної дiяльностi ДК 009:2010 (далi - КВЕД-2010): _61.90 «Iнша дiяльнiсть у сферi електрозв'язку», _61.10 «Дiяльнiсть у сферi проводового електрозв'язку».
Згідно поданої ФОП ОСОБА_1 податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за І півріччя 2024 03.07.2024, вказано КВЕД: _61.90 «Iнша дiяльнiсть у сферi електрозв'язку» та _61.10 «Дiяльнiсть у сферi проводового електрозв'язку».
Головним управлінням ДПС в Хмельницькій області на підставі п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України в приміщенні ГУ ДПС в Хмельницької області проведено камеральну перевірку щодо правомірності перебування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на обліку як платника єдиного податку, за результатом якої складено акт від 30.09.2024 року № 21124/22-01-24-12/ НОМЕР_1 .
На підставі висновків зазначеного Акту Головного управління ДПС в Хмельницькій області прийнято рішення №14630/6/22-01-24-12 від 30.09.2024 року про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Підставою такого анулювання, за позицією контролюючого органу, стало здійснення позивачем видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування відповідно до абз.5 пп.298.2.3 п.298.2 ст. 298 Податкового кодексу України.
Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).
Пунктом 291.2 статті 291 ПК України передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності.
ПК України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у разі у випадках, визначених пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.
Так, зазначеним положенням встановлено вичерпний перелік випадків, у разі яких платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України:
1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
2) у разі перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого пп. 3 п. 291.4 ст. 291 цього Кодексу, платниками єдиного податку першої і другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;
4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ст. 291 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;
5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;
6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;
7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;
8) у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів в останній день другого із двох послідовних кварталів;
9) у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у п.п. 1 або 2 п. 291.4 ст. 291 ПК України відповідно, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.
За правилами п. 299.11 ст. 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Статтею 299 ПК України унормовано, що підставою для винесення рішення про скасування реєстрації платника єдиного податку є акти перевірок податкового органу, у яких зафіксовані порушення податкового законодавства.
Як видно з матеріалів справи, оскаржуване рішення ГУ ДПС в Хмельницькій області від 30.09.2024 № 14630/6/22-01-24-12/3071103761 про анулювання реєстрації платника єдиного податку було прийняте на підставі акту камеральної перевірки про наявність підстав анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.09.2024.
Згідно з п. 75.1. ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним пп. 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України..
Відповідно до п. 75.1.ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
З аналізу наведених положень ПК України слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених п. 75.1 ст. 75 ПК України, яка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання зобов'язаною особою податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.
Вказане свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу, а отже, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.
Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності поданні платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Звідси випливає, що під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.
Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 76 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Наслідки проведених перевірок відповідно до п. 86.1. ст. 86 ПК України (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
Згідно з п. 86.2. ст. 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 40 Кодексу.
У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому пп. 78.1.5 п. 78.1 статті 78 ПК України), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Суд зауважує, що складення акту перевірки та прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку відбулось в один день - 30.09.2024. Тобто, у позивача не було можливості реалізувати право на подання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень в порядку, визначеному п.86.7 ст. 86 ПК України, зокрема, документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності, які є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
При цьому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної саме документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 26.02.2019 у справі № 805/1396/17-а, від 06.05.2020 у справі № 812/1137/16, від 10.11.2021 у справі №200/697/20-а.
Надалі вказаний висновок неодноразово підтверджувався, зокрема постановою Верховного Суду від 11.01.2024 у справі 810/3210/17, від 04.05.2023 у справі № 320/1040/19, в якій зазначено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом; при цьому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході такої перевірки порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Отже, враховуючи що контролюючим органом не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за наявності законодавчо визначених для цього підстав, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем рішення на підставі висновків камеральної перевірки порушує встановлену процедуру та права платника податків, а тому не може вважатися правомірним.
У справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку із прийняттям оскаржуваного рішення від 30.09.2024 № 14630/6/22-01-24-12/3071103761 про анулювання реєстрації платника податку, прийнятого стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , контролюючий орган діяв не на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, та допустив порушення прав та законних інтересів позивача у спірних податкових правовідносинах.
Відтак вказане рішення слід визнати протиправним та скасувати.
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).
В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом зобов'язання відповідача поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024 шляхом включення до реєстру платників єдиного податку відповідає характеру спірних правовідносин та обставинам справи, не суперечить закону та дозволить забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, порушених суб'єктом владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч.ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтримку правомірності своєї позиції та докази, надані позивачем, суд дійшов переконання, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тому, враховуючи приписи статті 139 КАС України, витрати зі сплати судового збору необхідно стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн суд враховує наступне.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено Договір про надання правничої допомоги бн від 15.10.2024, Платіжну інструкцію 92 про здійснення Клієнтом оплати коштів у заявленому розмірі, Акт приймання-передачі наданих послуг від 22.11.2024.
Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг від 22.11.2024 позивачу надано такі послуги:
1. Первинний юридичний аналіз фактичних обставин справи, вивчення документів наданих Клієнтом, пошук законодавства, що регулює спірні правовідносини, та вивчення судової практики щодо у аналогічних судових справах.
2. Підготовка та подання позовної зави до адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Хмельницький області про анулювання реєстрації єдиного податку та зобов'язання поновити реєстрацію платником єдиного податку третьої групи.
3. Підготовка та подання відповіді на відзив Головного управління ДПС у Хмельницький в межах судової справи.
Суд зазначає, що окремі види послуг, наведені у детальному описі робіт (наданих послуг), не є видами правової допомоги та не можуть бути відшкодовані (а саме: вивчення документів наданих Клієнтом, пошук законодавства, що регулює спірні правовідносини, та вивчення судової практики щодо у аналогічних судових справах), оскільки такі послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Суд також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.09.2024 № 14630/6/22-01-24-12/3071103761, прийнятого стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024 шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)
Головуючий суддя В.К. Блонський