Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 січня 2025 року № 520/24419/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 17.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 17.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексацію грошового забезпечення за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальної допомоги для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , матеріальну допомогу для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 17.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 13.07.2022 по 17.08.2023.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2023 №234 позивача виключено зі складу військової частини.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 р. за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 29.01.2020 р. - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 р. знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2023 року по справі № 380/18850/21, розглядаючи аналогічні спірні правовідносини, зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою № 103.
Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
При цьому, Верховний Суд в постанові від 13 грудня 2022 року по справі №240/12647/21 зазначив, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Вказано, що в свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України № 1082-IX таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Також, Верховний Суд в постанові від 04.04.2023 року по справі № 120/5264/22 вказав, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене та позицію Верховного Суду в постанові від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, у постанові від 13 грудня 2022 року по справі №240/12647/21, у постанові від 06.02.2023 по справі №160/2775/22 та у постанові від 04.04.2023 року по справі № 120/5264/22, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 року по 17.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 року по 17.08.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 4 Постанови №704 визначено порядок обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023 року, змінено п. 4 Постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За таких обставин, з 20.05.2023 року у відповідача були відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Натомість з 20.05.2023 року грошове забезпечення обраховується з показника 1762 гривні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у даній частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві посилався на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати індексації за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 року.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (надалі - Закон №1282-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 4 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
З аналізу положень Законів №2011-XII та №1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.
Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з довідкою №406 від 09.09.2024 позивачу за період з серпня по грудень 2022 року виплачено індексацію грошового забезпечення.
При цьому, позивачем не спростовано правильності нарахування відповідачем спірної індексації грошового забезпечення.
Таким чином, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
За таких обставин, посилання позивача на те, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо виплати індексації за період з 13.07.2022 по 31.12.2022 року є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позовних в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році, суд зазначає наступне.
Позивач у позовній заяві посилався на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році.
Згідно зі ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2023 №234 призначено позивачу надати компенсацію за невикористані 12 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та компенсацію за невикористані 7 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Відповідно до довідки від 09.09.2024 року № 406 позивачу виплачено компенсацію щорічної основної відпустки в сумі 14799,10 грн.
При цьому, позивачем не спростовано правильності нарахування відповідачем спірної компенсації за невикористані днів щорічної основної відпустки.
Таким чином, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена компенсація щорічної основної відпустки.
За таких обставин, посилання позивача на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки за 12 діб у 2022 році, за 7 діб у 2023 році є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві посилався на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки.
Згідно з ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Відповідно до довідки від 09.09.2024 року № 406 позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки.
При цьому, позивачем не спростовано правильності нарахування відповідачем спірної грошової допомоги на оздоровлення.
Таким чином, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена грошова допомога на оздоровлення.
За таких обставин, посилання позивача на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки. є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві посилався на те, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо матеріальної допомоги для розв'язання соціально-побутових питань за 2022-2023 роки.
Проте, відповідно до довідки від 09.09.2024 року № 406 позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022.
Відповідно до п.1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі по тексту - Порядок) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.7 розділу XXIV Порядку розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Відповідно до п.6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683з матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Так, згідно окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683з визначено підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Проте, позивачем не доведено наявності жодної із вказаних підстав для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією», суд зазначає наступне.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2023 №234 позивача, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації, виключено зі складу військової частини.
Згідно з Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби затвердженим затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Відповідачем не доведено виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
Натомість, відповідач з посиланням на п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 зазначив, що 22.07.2023 року надійшла інформація від першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорськ) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорськ, щодо внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 345 КК України від 21.07.2023 року № 62023050010002276 за фактом вчинення кримінального правопорушення, а саме: 21.07.2023 року о 16:00 військовослужбовця ОСОБА_2 було доставлено в стані алкогольного сп'яніння до відділення ВСП, військовослужбовець вів себе неадекватно та наніс удар кулаком в обличчя співробітнику правоохоронного органу - військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів існування вказаних обставин.
Так, згідно з п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, допомога не виплачується.
Проте, вказана відповідачем обставина не може слугувати підставою для не виплати позивачу одноразової грошової винагороди у разі звільнення в розумінні п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
Отже, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Згідно із пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а, № 200/14127/19-а та від 07.06.2023 року по справі № 200/299/21-а, від 31.07.2024 року по справі №480/1704/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем дохід у вигляді оскаржуваної частини грошового забнзпечення позивачу виплачено не було, що не заперечується позивачем.
Отже, за відсутності виплаченого доходу, компенсація такого доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати проводитися не могла.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній частині спірних правовідносин відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року до 20.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.