Справа № 420/30729/24
23 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання перевести на пенсію за віком та врахувати періоди роботи,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.05.2024 №951370839005 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з 09.05.2024, зарахувавши до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, періоди роботи позивача з 22.03.1984 по 28.01.1986 на посаді секретаря Кілійського районного комітету профспілки робітників сільського господарства, з 29.01.1986 по 26.01.1988 на посаді інструктора сільськогосподарського відділу Кілійського районного комітету Комуністичної партії України, з 26.01.1988 по 24.01.1992 на посаді директора радгоспу ім. Свердлова, з 24.07.2006 по 04.04.2007 та з 08.07.2008 по 10.01.2009 на посаді радника голови Одеської обласної ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення позивач вважає протиправним та таким, що грубо порушує його права, враховуючи, що згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , його стаж державної служби складає понад 20 років, однак Відповідачем при обчисленні стажу державної служби не враховано стаж роботи:
з 22.03.1984 по 28.01.1986 на посаді секретаря Кілійського районного комітету профспілки робітників сільського господарства;
з 29.01.1986 по 26.01.1988 на посаді інструктора сільськогосподарського відділу Кілійського районного комітету Комуністичної партії України;
з 26.01.1988 по 24.01.1992 на посаді директора радгоспу ім. Свердлова;
з 24.07.2006 по 04.04.2007 на посаді радника голови Одеської обласної ради;
з 08.07.2008 по 10.01.2009 на посаді радника голови Одеської обласної ради.
Таким чином, його стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців станом на 1 травня 2016 року складає понад 20 років.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 03.10.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
17.10.2024 року за вхід.№ЕС/54351/24 надійшов відзив на позов ГУ ПФУ в Одеській області, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки Головне управління не є суб'єктом прийняття рішення та є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.
Головне управління наголошує, що відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління здійснити певні дії зобов'язуючого характеру.
Обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і п. 10, 12 р. XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановлено, що стаж роботи до 01.05.2016 на посадах, віднесених до посад державних службовців, визначних ст. 25 Закону №3723-ХІІ, становить 12 років 9 місяців, тобто менше 20 років. Станом на 01.05.2016 позивач на посадах державної служби не перебував.
Враховуючи викладене, право на перехід з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутнє.
Позов з додатками направлений на електронну адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 04001@dp.pfu.gov.ua 08.10.2024 р. Повідомленням, що надійшло на поштову адресу n.pototska@adm.od.court.gov.ua, підтверджено доставлення документів відповідачу.
Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 03.10.24 по справі №420/30729/24 надіслано одержувачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 03.10.24 о 21:00.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.
Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримую пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09.05.2024 позивач звернувся до Управління із заявою про перехід з пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке було уповноважене розглянути подану позивачем заяву.
Рішенням про відмову у перерахунку пенсії від 14.05.2024 № 951370839005 ОСОБА_1 було відмовлено у переході з пенсії за віком, згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу».
Відмова управлінням обґрунтована тим, що за наданими документами станом на 01.05.2016 стаж позивача на посадах, віднесених до категорії державних службовців складає 12 років 9 місяців.
Також судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача НОМЕР_1 , він працював на наступних посадах:
з 22.03.1984 по 28.01.1986 на посаді секретаря Кілійського районного комітету профспілки робітників сільського господарства (записи №7-8);
з 29.01.1986 по 26.01.1988 на посаді інструктора сільськогосподарського відділу Кілійського районного комітету Комуністичної партії України (записи №9-10);
з 26.01.1988 по 24.01.1992 на посаді директора радгоспу ім. Свердлова (записи №11-12);
з 24.07.2006 по 04.04.2007 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №24-29);
з 08.07.2008 по 10.01.2009 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №32-33).
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на перехід з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і п. 10, 12 р. XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Статтею 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі-Закон № 889-VIII) встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 28.12.1993 року № 3723-XII (далі-Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
За змістом пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 року №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 року №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 року № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пунктів 8, 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 28.12.1993 року №3723-XII (далі Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу», зазначено наступне: «…Згідно документів наявними в електронній пенсійній справі та додатково наданими документами стаж роботи до 01.05.2016 на посадах, віднесених до посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 становить 12 років 9 місяців, тобто менше 20 років.
… Право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» відсутнє…».
Вказане рішення не містить визначення щодо віку, страхового стажу та періодів роботи, які не враховані, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 . І головне не містить жодного обгрунтованого мотивування щодо неврахування періодів роботи, зазначених у трудовій книжці позивача.
Відсутність мотивації у рішенні пенсійного органу унеможливлює з'ясувати, чи враховано періоди роботи, а саме:
з 22.03.1984 по 28.01.1986 на посаді секретаря Кілійського районного комітету профспілки робітників сільського господарства (записи №7-8);
з 29.01.1986 по 26.01.1988 на посаді інструктора сільськогосподарського відділу Кілійського районного комітету Комуністичної партії України (записи №9-10);
з 26.01.1988 по 24.01.1992 на посаді директора радгоспу ім. Свердлова (записи №11-12);
з 24.07.2006 по 04.04.2007 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №24-29);
з 08.07.2008 по 10.01.2009 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №32-33).
Суд вважає за доцільне наголосити, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Про дотримання пенсійним органом вимог обґрунтованості під час прийняття відповідного акту індивідуальної дії свідчитиме належна мотивація його висновку, зокрема зі встановленням обставин, що мають значення для переведення з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», а також за умови посилання на докази, якими такі обставини можуть бути підтверджені, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення.
І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу та не дає змогу суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган прийшов саме до таких висновків, надати їм правову оцінку та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб'єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб'єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб'єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб'єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.
Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).
У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов'язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов'язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.
Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Особливо небезпечно допускати відступ суб'єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб'єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.
Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.
Частинами 1-3статті 8 цього Закону передбачають, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до частин 13, 5статті 72 цього Закону адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Пункт 4 частини 2статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» визнає протиправним адміністративний акт, який не відповідає принципам адміністративної процедури.
Оскаржуване у даній справі рішення, яке є негативним адміністративним актом, не відповідає принципам адміністративної процедури, оскільки не містять належної мотивації його висновку, зокрема встановлення обставин, що мають значення для наявності/відсутності у позивача права на перехід з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Суд зазначає, що згідно пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022у №2073-IX (чинний з 15.12.2023) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Висновуючись на викладеному, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин належним способом захисту є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2024 про перехід з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», забезпечивши належне мотивування щодо врахування/неврахування періодів роботи, а саме:
з 22.03.1984 по 28.01.1986 на посаді секретаря Кілійського районного комітету профспілки робітників сільського господарства (записи №7-8);
з 29.01.1986 по 26.01.1988 на посаді інструктора сільськогосподарського відділу Кілійського районного комітету Комуністичної партії України (записи №9-10);
з 26.01.1988 по 24.01.1992 на посаді директора радгоспу ім. Свердлова (записи №11-12);
з 24.07.2006 по 04.04.2007 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №24-29);
з 08.07.2008 по 10.01.2009 на посаді радника голови Одеської обласної ради (записи №32-33).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №698T005RXC від 16.09.2024 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання перевести на пенсію за віком та врахувати періоди роботи - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.05.2024 №951370839005 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2024 про перехід з пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з 09.05.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, пл. набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, пл. набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА