Справа № 420/39422/24
24 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хом'якової В.В., при секретарі Перебийніс Н.Ю., за участю представника позивача Івкової Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 (Одеська область)
до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови,
за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог старшого державного виконавця Харківського відділу ДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазій Сегія Андрійовича,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазія Сергія Андрійовича від 05.12.2024 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн. у виконавчому провадженні № 43942940,
- стягнути з Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В позові вказано, що старшим державним виконавцем Харківського відділу ДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазієм Сергієм Андрійовичем у виконавчому провадженні №43942940 винесено постанову про стягнення з боржника: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , виконавчого збору у розмірі: 223886,40 грн. Після укладення 15.06.2024 шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_4 ", що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.06.2024 та паспорта ID № НОМЕР_3 від 18.07.2024 . З наявної в автоматизованій системі виконавчих проваджень постанови в.о. начальника Харківського відділу ДВС Головка В.Л. "Про результати перевірки законності виконавчого провадження" від 11.09.2024 вбачається, що 14.06.2018 старшим державним виконавцем Відділу Мазій М.А. винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Чорноморського міського ВДВС ГТУЮ в Одеській області, але підтвердження поштового відправлення виконавчого провадження № 43942940 у Відділі відсутнє, згідно даних АСВП Чорноморським міським ВДВС виконавче провадження не зареєстровано та не прийнято. Тому позивач вважає, що оригінал виконавчого документа - втрачено. Органом ДВС не було ініційовано відновлення втраченого виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється на підставі виконавчих документів. Оскільки виконавчий лист № 2-1650/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" боргу в розмірі 2 238 863,77 грн. втрачено, відсутні законні підстави для здійснення його примусового виконання. Позивач вважає постанову від 05.12.2024 у виконавчому провадженні № 43942940 про стягнення з неї виконавчого збору у розмірі 223886,40 грн. протиправною, такою, що підлягає скасуванню, оскільки державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 43942940 від 05.12.2024 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн., визначив суму виконавчого збору відповідно до чинної редакції ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" та застосовано положення ч. 3 ст. 40 Закону 1404-УІІІ. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 року № 2475- VIII зміни до ст.27 Закону № 1404-VIII погіршили становище боржника ОСОБА_5 , п.7 Перехідних положень Закону України № 1404- VIII передбачено, що розпочаті виконавчі дії завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цього закону, а також того, що виконавчою службою не було вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа та не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн., із застосуванням норм закону, які погіршили становище боржника. Виконавчою службою не вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа та не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, а новий стягувач скористався правом на задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку відповідно до ст.38 Закону України "Про іпотеку" - шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати суддею одноособово, судовий розгляд справи призначений на 07.01.2025 о 15 год. 00 хв. , встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 06.01.2025. Залучено в якості 3-їособи на стороні відповідача старшого державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазія Сергія Андрійовича.
07.01.2025 в судове засідання прибула представниця позивача, подала заяву про проведення судового засідання в письмовому провадженні. Відповідач не надав відзиву на позовну заяву, третя особа також пояснень по суті справи не надала.
Ухвалою від 08.01.2025 відкладено розгляд справи на 23.01.2025 на 15 год. 00 хвил. Запропоновано відповідачу надати до дня засідання відзив на позовну заяву разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (в тому числі, засобами електронної пошти). Попереджено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
23.01.2025 в судове засідання прибула представниця позивача , позов підтримала.
Від відповідача клопотань не надходило, представник відповідача до суду не прибув, відзиву на позовну заяву не надав.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представницю позивача суд встановив наступні обставини.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 43942940 від 08.07.2014, виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа № 2-1650/11 виданого Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" боргу в розмірі 2 238 863,77 грн.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 11.02.2021 року було замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ КБ "НАДРА" на ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17.11.2011 по цивільній справі №2-1650/11.
Стягувач ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (правонаступник ПАТ "КБ "Надра") скористався правом на задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку" - шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя.
У вересні 2024 року під час вирішення питання з врегулювання заборгованості за іншими виконавчими провадженнями, які були наявні в автоматизованій системі виконаних проваджень, позивач дізналась про наявність ВП № 43942940 на суму близька 3 млн.грн.
На адвокатський запит від 06.09.2024 року Харківський відділ ДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ листом від 04.11.2024 року № 102561 повідомив, що у Харківському відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 76030121, до складу якого, крім іншого, входить виконавче провадження № 43942940 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1650/2011 від 03.01.2012 року, документ видав Іллічівський міський суд Одеської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра" боргу у розмірі 2 238 863,77 грн.
Представником боржника ОСОБА_5 до Харківського відділу ДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції було подано заяву про закінчення виконавчого провадження №43942940 на підставі п.9 ч.І ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. до заяви була додана довідка від 27.04.2021 (вих.№ 1/2503) ТОФ "ФК "Довіра та Гарантія" про належне виконання боржником ОСОБА_3 умов Кредитного договору ОД13/09/2007/840-К/130 від 13.09.2007 та відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_3 .
Листом від 05.12.2024 Харківський відділ ДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив позивача, що 05.12.2024 на підставі п.9 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження № 43942940. Згідно із постановою в окреме провадження виділено виконавчий збір у розмірі 223 886, 40 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 303 грн.
Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору , позивач звернувся до суду.
Згідно із ч.2 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На момент відкриття виконавчого провадження № 43942940 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" № 606- XIV від 21.04.1999.
Порядок стягнення виконавчого збору у Законі № 606-XIV був врегульований ст. 28, відповідно до якої у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
При відкритті виконавчого провадження 08.07.2014 питання стягнення виконавчого збору та його розмір не було вирішено державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області.
05.06.2016 набрав чинності Закон "Про виконавче провадження" 1404-УІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), відповідно до п. 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень якого рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Оскільки на час набрання чинності Законом №1404-VIII примусове виконання виконавчого листа № 2-1650/2011, виданого 03.01.2012, не було закінчено, то подальше виконання здійснювалось вже за нормами Закону № 1404-VIII.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Ч. 5 ст. 26 Закону "Про виконавче провадження" №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У первісній редакції Закону №1404-VIII (чинній до 28 серпня 2018 року) відповідно до частин першої та другої статті 27 , виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (ч.1). Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.(ч.2)
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачалось, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (в редакції до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ змінено (Законом України № 2475-УІІІ від 03.07.2018 року ) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, у ч.2 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Таким чином, після 28.08.2018 року правило про обчислення виконавчого збору у відсотках від фактично стягнутої суми замінено на обчислення такого збору як "10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню".
Тобто, в даній справі з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості боржника база обрахунку виконавчого збору змінювалась.
Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 р. по справі № 824/172/18-а та від 28.02.2019 р. по справі № 819/1116/17, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 р. по справі № 2540/3203/18 зазначає, що при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачеві за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Суд касаційної інстанції (постанова від 21.03.2020 року у справі №2540/3203/18, від 16.04.2020 у справі №640/8425/19 ) висловив правову позицію, відповідно до якої системний аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основана винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. При цьому, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 43942940 від 05.12.2024 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн., визначив суму виконавчого збору відповідно до чинної редакції ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" та застосовано положення ч. З ст. 40 Закону 1404-УІІІ.
З урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом суду, а стягувач скористався правом на задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку відповідно до ст.38 Закону України "Про іпотеку" - шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9.02.1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення ч.І ст.58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Такий самий принцип незворотності дії закону передбачений п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону 1404-УІІІ.
Це відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 28.12.2021 року у у справі № 400/4863/20.
Таким чином, у старшого державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазія Сергія Андрійовича були відсутні правові підстави для винесення 05.12.2024 постанови про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн. у виконавчому провадженні № 43942940, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи позивача про втрату оригіналу виконавчого документа не підтвердились в ході розгляду справи належними доказами.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позов підлягає задоволенню. Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Повний текст рішення оголошено 24.01.2025.
Керуючись ст.ст. 242-24, 287, 250, 255, 295 КАС України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 .
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пазія Сергія Андрійовича від 05.12.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 223 886,40 грн. у виконавчому провадженні № 43942940.
Стягнути з Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ41430395, 61165, м. Харків, вул. Космічна, 21а ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня оголошення повного тексту рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.ХОМ'ЯКОВА