24 січня 2025 року м. Київ
Справа № 755/16397/24
Провадження: № 22-ц/824/4032/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Левківського Богдана Казимировича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києвавід 30 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Савлук Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну (зменшення) аліментів,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну (зменшення) аліментів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року позовну заяву було повернуто позивачу.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Левківський Б. К. в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції помилково виходив із того, що, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, з огляду на те, що під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Наголошує, що після внесення змін відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17 листопада 2020 року у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» допускається зазначення групи органів, наприклад, судові органи, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Отже, повноваження адвоката Левківського Б. К. на представництво інтересів позивача у даній справі підтверджені належним чином, з дотриманням вимог Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 20 січня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл справи №755/16397/24 у зв'язку зі звільненням судді-доповідача ОСОБА_3 із посади судді Київського апеляційного суду відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 23 листопада 2023 року.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Невідома Т.О., судді: Верланов С. М., Нежура В.А.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що в ордерах про надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретну назву такого органу, зокрема, суду.А відтак, за відсутності в матеріалах справи належних доказів, які підтверджують повноваження представника позивача, серед іншого, належним чином оформленого договору про надання правової допомоги та ордера адвоката, оформленого з дотриманням вимог Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, наявні підстави для застосування наслідків, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Колегія суддівне може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 26 вищевказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката, як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктами 5, 11, 12.4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 листопада 2020 року № 118 ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб'єктної юрисдикції судів.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №361/4347/17, 03 серпня 2020 року у справі №428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі №754/3233/20, від 13 квітня 2022 року у справі №756/334/21 та від 15 травня 2024 року № 454/4280/20.
Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву подано та підписано адвокатом Левківським Б. К. в інтересах ОСОБА_1 .
На підтвердження своїх повноважень представником позивача долучено до позовної заяви ордер серії AІ № 1593660 на представництво інтересів ОСОБА_1 у Подільському, Печерському, Дніпровському районних судах м. Києва, в суді апеляційної та касаційної інстанції, а також в Печерському РУ ГУПН в м. Києві.
За таких обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав для повернення позовної заяви згідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Вказаний висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/847/18, з огляду на те, що в зазначеній справі в ордері на надання правової допомоги в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» були відсутні відомості про судові органи, тоді як у справі, яка переглядаєтьс був зазначений конкретний перелік судів та органів, в яких адвокатом надається правова допомога, що в даному випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката Левківського Б. К.права на підписання позовної заяви.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/847/18 застосовувала Положення про ордер у редакції від 12 квітня 2019 року № 41. Поряд з цим, адвокат Левківський Б. К.звернувся до суду у вересні 2024 року, коли вже діяла нова редакція даного Положення.
Оскільки колегією суддів встановлено те, що ордер оформлений згідно до вимог закону, а отже відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги не може слугувати підставою для повернення позовної заяви, оскільки повноваження представника підтверджуються належним чином (ордером).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред'явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
У своїй постанові від 30 січня 2020 року у справі № 500/787/19 Верховний Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Отже, при поверненні позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене, у зв'язку з чим постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Левківського Богдана Казимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура