справа № 756/3996/23
провадження № 22-ц/824/1325/2025
головуючий у суді І інстанції Шролик І.С.
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,
У березні 2023 року позивач ПАТ «Страхова компанія «Уніка» звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 179583,73 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2693,76 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 19 липня 2019 року між ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування на транспорті, за умовами якого застрахований автомобіль «БМВ» д.н.з НОМЕР_1 .
9 березня 2020 року в м. Києві, за участю забезпеченого транспортного засобу сталася дорожньо-транспортна пригода з автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Під час дорожньо-транспортної пригоди автомобілю марки «БМВ», заподіяні механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 5 червня 2020 року встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 .
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «ВАЗ» застрахована в ТзДВ «Ю.ЕС.АЙ» відповідно до полісу ЕР/174298256.
ПАТ «Страхова компанія «Уніка», виконуючи зобов'язання за договором страхування, сплатило на рахунок АВТ «Баварія Київ» страхове відшкодування у розмірі 278583,73 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва 14 квітня 2021 року стягнуто з ТзДВ «Ю.ЕС.АЙ» на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» 99 000 грн, що дорівнює ліміту відповідальності страховика згідно полісу ЕР/174298256, за вирахуванням франшизи.
Позивач зазначав, що невідшкодованою залишилося виплачене страхове відшкодування в сумі 179 583,73 грн, яке підлягає стягненню із відповідача, як винуватця ДТП.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року позовні вимоги ПАТ «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 179 583,73 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 693,76 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно посилався на звіт № 3029 від 28 березня 2020 року автотоварознавчого дослідження про оцінку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, який є неправомірним та протизаконим, а тому не може бути доказом у справі взагалі, являється неналежним доказом, який неможливо покласти в основу рішення.
Вказує, що у звіті №3029 не зазначено, що його підготовлено для подання саме до суду, тобто саме до цієї справи, та особа що його підготувала попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно зі статтею 384 КК України.
Вважає, вказаний звіт не може братися у якості належного доказу, оскільки отриманий з грубим порушенням порядку встановленого ЦПК України, а тому і сума яка вказана в ньому є нікчемною та помилковою, і ці витрати неможливо покладати на відповідача.
Також вважає, що рішення суду безпідставно грунтується на рахунку фактурі, який не є документом що підтверджує саме факт перерахунку (сплати) грошей. Крім того, в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, фіскальні чеки, товарні чеки, відсутній меморіальний касовий ордер, який повинен підтверджувати фактичну трансформацію (відчудження грошей), тобто «розлучення» з грошима на користь фактично проведеного (здійсненого) відремонтованого автомобіля БМВ.
Наголошує, що автомобіль «БМВ» був відремонтований на іншій станції СТО, значно дешевше, та розрахунок відбувся готівковими грошовими коштами. З вказаного звіту неможливо встановити чи безпосередньо оглядав оцінювач вказаний автомобіль.
Звертає увагу, що позивачем не надано доказів, який саме ліміт страхового відшкодування зазначено у полісі, яким застраховано транспортний засіб ВАЗ, тому відсутні можливості визначити різницю між розміром завданої шкоди та лімітом відповідальності страховика. Відтак вважає, що рішення суду першої інстанції грунтується на припущеннях, що згідно частини шостої статті 81 ЦПК України не допускається.
Наголошує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934- XII, військові частини та органи військового управління є складовими елементами Збройних Сил України, такі суб'єкти перебувають у їх структурі на постійній основі. Для зупинення провадження в даному випадку достатньо лише факту перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Звертає увагу, що позовна заява до суду подана 28 березня 2023 року, в той час як ДТП сталася - 9 березня 2020 року. Таким чином, позивач пропустив трирічний строк подачі позову. Відповідач, який не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Таким чином вважає, що відповідач вправі заявити клопотання про застосування позовної давності до апеляційного суду.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судове засідання учасники справи не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції апеляційного суду (а.с. 185-186).
20 січня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 , в якому він просить відкласти розгляд справи у зв'язку із перебуванням в лавах Збройних сил України та приймає участь в бойових діях, а також вказує на те, що представник відповідача на час розгляду справи перебуває за кордоном і в даний час не може представляти інтереси відповідача.
Вирішуючи клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, судове засідання призначене на 21 січня 2025 року ще 28 листопада 2024 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, апеляційним судом враховано, що у сторони відповідача було достатньо часу для пошуку нового захисника, з урахуванням того, що його захисник знаходиться за кордоном. Крім того, колегія суддів враховує, що адвокат відповідача, як вбачається із матеріалів справи знаходиться за кордоном вже досить тривалий час, а саме з квітня 2024 року.
Також, обґрунтовуючи клопотання про відкладення тим фактом, що відповідач приймає участь у бойових діях, до клопотання не додано докази перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Апеляційним судом також враховано, що стороною відповідача викладено свої письмові доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційному суді. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони відповідача.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Стороною відповідача не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за відсутності відповідача та його представника.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Зокрема такими підставами є випадки, коли:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;
3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі з урахуванням того, що відповідач заявляв клопотання про зупинення провадження у зв'язку із перебуванням у складі Збройних Сил України.
Колегія суддів вважає такі твердження відповідача необґрунтованими з урахуванням наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що 17 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Джяутов В.В. подав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв'язку із перебуванням ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України. Клопотання мотивоване тим, що відповідач є мобілізованим у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та на даний час перебуває на військовій службі по мобілізації у в/ч НОМЕР_3 з 12 вересня 2022 року по теперішній час.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 6 червня 2023 року зупинено провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан, тобто до закінчення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.
7 лютого 2024 року представник ПАТ «Страхова компанія «Уніка» - Білий В.С. за допомогою документа сформованого в системі «Електронний суд» звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання, зазначав, що відповідач діє через свого представника - адвоката Джяутова В.В., що свідчить про можливість ефективного використання своїх процесуальних прав через представника. Наявність у військовослужбовця представника забороняє суд зупинити провадження у справі.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 8 лютого 2024 року поновлено провадження у справі на підставі заяви представника позивача, призначено судове засідання.
Таким чином, матеріалами справи встановлено, що суд першої інстанції за клопотанням сторони відповідача зупиняв провадження у справі строком на 8 місяців.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
У зв'язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.
За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На підтвердження необхідності зупинення провадження у даній справі, сторона відповідача надала копію довідки військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України від 21 квітня 2023 року, відповідно до якої солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 з 02 вересня 2022 року по теперішній час.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України від 12 квітня 2023 року № 1278-Д, солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 9 вересня 2022 року по 5 грудня 2022 року, з 11 лютого 2023 року по 13 лютого 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Підстава: накази командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) № 158 (1.1) від 20 листопада 2022 року, № 181 (2.6) від 10 грудня 2022 року, накази командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по стройовій частині) НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 ) від 27 лютого 2023 року, НОМЕР_6 (2.1.1.1.3) від 27 лютого 2023 року.
При цьому, аналіз п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Указана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Норма п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, на керівництво Збройними Силами України (як суб'єкти владних повноважень), органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до організаційної структури Збройних Сил України, норма п. 2 ч.1 ст.251 ЦПК України не поширюється.
З огляду на викладене, зупинення провадження у цивільній справі до закінчення воєнного стану не відповідає як завданню цивільного судочинства, так і змісту та меті п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, а також суперечить ч.2 ст. 64 Конституції України, відповідно до якої право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Подібна за змістом позиція висловлена також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі №380/7845/21, від 31 травня 2023 року у справі № 160/1543/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 852/2а-1/24.
Таким чином, задля вирішення питання щодо зупинення провадження у даній справі суду необхідно з'ясувати чи перебуває ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України безпосередньо у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та чи виконує вказана частина бойові завдання у зоні бойових дій, а також чи призвів його призов на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до об'єктивної неможливості позивача приймати участь у судовому провадженні.
Між тим, надані позивачем докази не містять відомостей про те, що військова частина на час звернення до суду із позовом виконувала бойові завдання у зоні бойових дій та про те, що особисто ОСОБА_1 станом на березень 2023 року (звернення до суду із позовом) не перебував у зоні постійної дислокації.
Окрім того, суд звертає увагу на наступне.
21 квітня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Джяутов В.В подав відзив на позовну заяву, в якому висловив свою незгоду з доводами та вимогами позовної заяви.
Таким чином, оскільки матеріалами справи не доведено, що військова частина відповідача переведена на воєнний стан, а також, що на території, де перебуває на військовій службі відповідач, ведуться бойові дії, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення поданого клопотання про зупинення провадження.
Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а саме з підстав порушення судом норм процесуального права у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не може слугувати, як обов'язкова підстава для скасування оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 179 583,73 грн суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.
Колегія суддів в повній мірі погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2019 року між ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування на транспорті №001366/4057/ 0000052, за умовами якого було застраховано транспортний засіб «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.19).
Згідно постанови Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2020 року, 09 березня 2020 року близько 20.11 год. ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , у м. Києві рухаючись по з'їзду з проспекту С. Бандери на просп. Героїв Сталінграда, рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності маневру та здійснив зіткнення з транспортним засобом «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Винним у вчиненні ДТП за ст. 124 КУпАП визнано ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, вина відповідача ОСОБА_1 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 березня 2020 року страхувальник ОСОБА_2 , звернувся до ПАТ «Страхова компанія «Уніка» зі заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування (а.с.15).
Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 на підставі рахунку АВТ «Баварія Київ» № DBL00000454 склала 284207,15 грн, однак позивач погодив цей рахунок на суму 278583,73 грн.
Враховуючи те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 , спричинено механічних пошкоджень, страховиком за договором добровільного страхування на транспорті №001366/4057/0000052 складено страховий акт від 3 квітня 2020 року № 00347117, яким цей випадок визнаний страховим, та прийнято рішення про виплату страхувальнику ОСОБА_2 страхового відшкодування у сумі 220913,80 грн. 15 червня 2020 року в зв'язку з виявленням під час ремонту прихованих дефектів, складено додатковий страховий акт № 00347117/ доплата, та визначено розмір страхового відшкодування в сумі 57669,93 грн. Таким чином загальний розмір страхового відшкодування становив 278583,73 грн(а.с. 7, 14).
3 січня 2020 року ПАТ «Страхова компанія «Уніка» сплатило АВТ «Баварія Київ» страхове відшкодування за договором добровільного страхування на транспорті від 19 липня 2019 року №001366/4057/0000052 у сумі 278583,73 грн (а.с. 6,13).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Жодних доказів на спростування розміру збитків, спричинених власнику автомобіля «БМВ», державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідачем ОСОБА_1 ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована в ТзДВ «Ю.ЕС.АЙ» відповідно до полісу ЕР/174298256, з лімітом відповідальності - 100 000 грн, франшиза - 1 000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14 квітня 2021 року у справі № 910/1616/21 стягнуто з ТзДВ «Ю.ЕС.АЙ» на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» відшкодування матеріальної шкоди 99 000 грн, що дорівнює ліміту відповідальності страховика згідно полісу № ЕР/174298256 за вирахуванням франшизи (а.с. 54-57).
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що сума збитків, які не відшкодовані, становить 179583,73 грн, виходячи з розрахунку (278583,73 грн (сума страхового відшкодування ПрАТ «Страхова компанія «Уніка») - 99 000 грн (сума страхового відшкодування ТзДВ «Ю.ЕС.АЙ»), яка підлягає відшкодуванню відповідачем, як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 3 ст. 30 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається умовами договору.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову.
За змістом статті 979 ЦК України і статті 16 Закону України «Про страхування», за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ПАТ «Страхова компанія «Уніка» виплатила страхове відшкодування у розмірі 278583,73 грн.
Отже, страховик належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем, виплатив йому суму страхового відшкодування у порядку та у спосіб, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоду.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.
Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від17 жовтня 2019 року у справі № 489/1356/16-ц і від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18.
На підставі досліджених судом доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в сумі 179583,73 грн (278583,73 - 99 000 грн = 179583,73 грн), тому правильно задовольнив позов.
Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем Звіт № 3029 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу не містить інформації про те, що він складений для подання до суду, а також відсутнє попередження експерта про кримінальну відповідальність, яке виконане на замовлення позивача, суд апеляційної інстанції відхиляє.
В обґрунтування наведених заперечень сторона відповідача посилається на ч. 7 ст. 102 ЦПК України, відповідно до якої у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наданий позивачем Звіт не є висновком експерта в розумінні ст. 106 ЦПК України, а є письмовим доказом, який визначає розмір матеріального збитку та вартість відновлювального ремонту. Оскільки позивачем надано Звіт суб'єкта оціночної діяльності, який має відповідні ліцензії та кваліфікацію, а отже є належним та допустимим доказом, що визначає вартість заподіяної шкоди.
Також суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що стороною відповідача не спростовано суму завданого матеріального збитку, а також не заявлено клопотання про призначення судової експертизи, з метою визначення суми матеріального збитку, тобто не вчинено жодних дій необхідних для спростування заявленого позивачем розміру матеріального збитку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів (квитанцій, платіжних доручень, платіжних інструкцій) здійснення відновлювального ремонту його транспортного засобу, з яких можна було б встановити дійсний його розмір, суд апеляційної інстанції відхиляє, та вважає за необхідне навести наступні правові висновки Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 22 квітня 2019 року у справі №761/14285/16-ц зазначив таке: «Посилання заявника у касаційній скарзі на необхідність позивачем відремонтувати автомобіль та надати акт виконаних робіт у підтвердження понесених збитків суперечить положенням статті 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Зі змісту вказаної норми вбачається, що до збитків належать і витрати, які особа понесе у майбутньому. Крім того, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язок потерпілого надати акт виконаних робіт, тоді як розмір понесених збитків підтверджується висновком експертизи».
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 25 квітня 2018 року у справі №760/5618/16-ц, в якій зокрема зазначено наступне: «Позивач звернувся до суду з метою стягнення з відповідача грошових коштів для здійснення відновлення (ремонту) пошкодженого автомобіля. Відсутність розрахункового документа за проведене відновлення транспортного засобу (ремонт) не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов'язку та відшкодування реальних витрат, яких зазнав позивач відповідно до статті 22 ЦК України.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 21 липня 2021 року у справі №757/33065/18-ц, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, зазначив: «Посилання апеляційного суду як на підставу відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на те, що позивач не надала доказів на підтвердження факту проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, є помилковими. Позивачем заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права». При цьому, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №757/33065/18-ц міститься посилання на вищезгадані постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №757/33065/18-ц та від 22 квітня 2019 року у справі №761/14285/16-ц.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, з огляду на наступне.
Так, сторона відповідача вказує, що позовна заява до суду була подана 28 березня 2023 року, в той час як ДТП сталася - 9 березня 2020 року, а тому позивач пропустив трирічний строк подачі позову.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Разом із тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (синоніми: «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності щодо стягнення заборгованості, дає підстави для висновку, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання певного виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 та/або його представник до ухвалення оскаржуваного рішення не зверталися до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «Уніка» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції при ухваленні рішення за власною ініціативою не мав права застосувати позовну давність, а як наслідок відмовляти у задоволенні позову з наведених підстав.
Матеріалами справи встановлено, що сторона відповідача була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, що крім іншого підтверджується відзивом, поданим представником відповідача ло суду першої інстанції та клопотанням про зупинення провадження у справі.
В той же час, матеріали справи не містять клопотання про застосування позовної давності, а клопотання відповідача про застосування позовної давності, яке заявлене в апеляційній скарзі, не може братися до уваги судом апеляційної інстанції ураховуючи таке.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції з тих підстав, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України), тому відсутні підстави для вирішення апеляційним судом його клопотання про застосування позовної давності.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Суд першої інстанції в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у виді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба