справа № 759/5816/24
провадження № 22-ц/824/3532/2025
головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М.
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання,
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просила: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на період навчання в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду та до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення 23-х років.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року позовні вимоги задоволено, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі від заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, щомісячно починаючи з 22 березня 2024 року і до закінчення сином навчання, але не більше, як до досягнення 23 років.
6 червня 2024 року від позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти, на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання за минулий час, а саме з 31 березня 2022 року.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання, у розмірі всіх його доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, починаючи з 31 березня 2022 року і до дня подання заяви до суду - 22 березня 2024 року відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальова О.О. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач був обізнаний про свій обов'язок зі сплати аліментів згідно рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2014 року у цивільній справі №647/4286/13, але свідомо уникав його виконання, приховував розмір власних доходів, жодної уваги сину не приділяв.
Наголошує, що на підтвердження зазначеного до позову було додано роздрукування заяв з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2, якими позивач просила вжити заходів для примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів. Такі заяви подавались після досягнення сином повноліття, а отже свідчать про вжиття позивачем заходів для стягнення з відповідача аліментів.
Вказує, що на даний час відповідач працевлаштований та має достатній рівень доходу, що дозволяє йому надавати допомогу синові. Але оскільки будь-які прохання про допомогу як від позивача так і від сина, відповідач ігнорує, позивач і звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, в тому числі і за минулий час.
Зазначає, що не погодившись із доводами позивача, суд першої інстанції лише вказав на їх недостатність, не зазначаючи власні доводи того, чому докази вжиття позивачем заходів для стягнення аліментів і після повноліття сина суд не вважає вжиттям заходів для стягнення аліментів та підставою їх стягнення за минулий час.
Наполягає на тому, що матеріали справи містять достатньо доказів в обґрунтування наявності підставі для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітнього сина не з дати звернення до суду, а з наступного дня після того, як сину виповнилося 18 років, а висновки суду про відсутність таких підстав є необґрунтованими та хибними.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальова О.О. просила скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, що підтверджується матеріалами справи. Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Даний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним.
Зі змісту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 травня 2024 рокувбачається, що питання про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за минулий час з 31 березня 2022 року при ухваленні судового рішення судом не було вирішено.
Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав, суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч. 5 ст. 270 ЦПК України).
Ухвалюючи додаткове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання, у розмірі всіх його доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, починаючи з 31 березня 2022 року і до дня подання заяви до суду 22 березня 2024 року суд першої інстанції виходив із того, що доказів на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для стягнення аліментів за минулий час, а саме з 31 березня 2022 року, позивачем не надано, а тому аліменти належить стягувати з дня подання позовної заяви до суду, тобто з 22 березня 2024 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с. 6).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів його доходу, щомісячно, починаючи з 20 грудня 2013 року і до повноліття до 30 березня 2022 року (а.с. 7).
Згідно довідки-розрахунку НОМЕР_2 за відповідачем ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 128 986, 13 грн (а.с. 15-16).
Відповідно до довідки від 11 січня 2024 року №610 Національного університету біоресурсів і природокористування України ОСОБА_3 навчається на 1 курсі денної форми навчання за державним замовленням на факультеті землевпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування України, дата завершення навчання 30 червня 2026 рік (а.с. 18).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №302139 ОСОБА_3 інвалід ІІ групи з дитинства (а.с. 20).
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача аліментів за минулий час за період з 31 березня 2022 року по 22 березня 2024 року, позивач вказувала на те, що відповідач був обізнаний про свій обов'язок зі сплати аліментів згідно рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2014 року у цивільній справі №647/4286/13, але свідомо уникав його виконання, приховував розмір власних доходів, жодної уваги сину не приділяв.
На підтвердження зазначеного до позову було додано роздрукування заяв з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2, якими позивач просила вжити заходів для примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів. Такі заяви подавались після досягнення сином повноліття, а отже свідчать про вжиття позивачем заходів для стягнення з відповідача аліментів.
Положеннями статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 18 травня 2020 у справі №215/5867/17, від 07 грудня 2022 року у справі №756/11185/20.
Так, в матеріалах справи наявне рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2014 року у цивільній справі №647/4286/13 про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 та наявні заяви з матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_2, якими позивач просила вжити заходів для примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
В тож же час, колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що такі докази підтверджують звернення позивачки до відповідача про стягнення аліментів за минулий час.
Як вбачається із рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2014 року у цивільній справі №647/4286/13, судом було стягнуто з відповідача аліменти саме до досягнення неповнолітнього ОСОБА_3 повноліття.
На виконання саме зазначеного рішення позивачка звернулась до виконавчої служби про стягнення аліментів, і саме за цим рішенням у відповідача наявна заборгованість.
В той же час, вимоги про стягнення аліментів за минулий період, а саме з 31 березня 2022 року не мають відношення до рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2014 року та до виконавчого провадження № НОМЕР_2, оскільки такі вимоги заявлялись позивачкою вже після досягнення дитиною повноліття.
Із тих же підстав не є належним доказом звернення позивачки у березні 2022 року про проведення перерахунку та стягнення заборгованості зі сплати аліментів до державного виконавця.
Більш того, матеріали справи не містять доказів вжиття заходів звернення саме до відповідача щодо одержання аліментів з відповідача, та доказів неможливості їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Отже встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, а останній ухилявся від їх сплати та виконання свого обов'язку з утримання дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час.
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення аліментів за минулий час.
Додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та надана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 рокупідлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба