Номер провадження: 11-кп/813/1239/25
Справа № 522/9993/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2025 року про продовження відносно ОСОБА_7 строку тримання під вартою у кримінальних провадженнях, №12022163520000499 від 16.11.2022 року, №12023162510000103 від 24.01.2023 року, №12023163490000284 від 23.04.2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2025 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України, було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», терміном на 60 днів до 13.03.2025 року з визначенням розміру застави у розмірі 53680,00 (п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят гривень 00 коп.) гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги обґрунтують наступним:
- ризики, заявлені прокурором не існують;
- доказів винуватості обвинуваченого матеріали справи не містять;
- визначений судом розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судове засідання апеляційного суду доставлений не був, оскільки судом першої інстанції не був наданий дозвіл на його доставку до апеляційного суду.
Враховуючи викладене та позицію захисника обвинуваченого, яка погодилась проводити розгляд її апеляційної скарги без участі обвинуваченого ОСОБА_7 .
В судове засідання прокурор, будучи належним чином повідомленим, не з'явився, причин не повідомив.
За вищевикладених обставин, та враховуючи вимоги ст.422-1 КПК України, апеляційний суд вважає за можливе розгляд апеляційної скарги захисника проводити без участі обвинуваченого та прокурора.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси знаходяться матеріали об'єднаних кримінальних проваджень, №12022163520000499 від 16.11.2022 року, №12023162510000103 від 24.01.2023 року, №12023163490000284 від 23.04.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24 ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції про продовження застосування запобіжного заходу та копії журналу судового засідання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості обвинувачення на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає ухвалу в частині обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України.
Оскарженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2025 року ОСОБА_7 був продовжений строк тримання під вартою до 13 березня 2025 року.
Підставою для продовження строку тримання під вартою суд вказав те, що у даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у даному провадженні, судом першої інстанції не були здійсненні всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, ОСОБА_7 обвинувачується, у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст.185 КК України за який йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років.
З урахуванням тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, апеляційний суд вважає, що ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду є обґрунтованим та продовжує існувати.
Крім того, продовжує існувати ризик передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі ОСОБА_7 може продовжувати вчиняти нові злочини.
Так, ОСОБА_7 є не працевлаштованою особою, не має місця реєстрації та постійного місця проживання, раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, стороною захисту доказів на підтвердження перебування у шлюбі та про перебуванні будь-яких осіб на його утриманні не надано, що у цілому свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого.
На теперішній час ОСОБА_7 вкотре притягається до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого корисливого злочину, що характеризує особу обвинуваченого виключно з негативної сторони.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час реально продовжують існувати.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про визначення обвинуваченому непомірного розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, при визначені розміру застави, суд першої інстанції врахував майновий стан обвинуваченого, а також те, що раніше обвинуваченому було визначено розмір застави 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та вважав за можливе не змінювати раніше визначений розмір застави 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру застави, при цьому зауважує на тому, що розмір застави визначений в мінімальних межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, у зв'язку із чим посилання сторони захисту щодо визначення непомірного розміру застави є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , а визначений розмір застави є необхідним для забезпечення встановлених ризиків.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2025 року про продовження відносно ОСОБА_7 строку тримання під вартою у кримінальних провадженнях, №12022163520000499 від 16.11.2022 року, №12023162510000103 від 24.01.2023 року, №12023163490000284 від 23.04.2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4