Номер провадження: 22-ц/813/1164/25
Справа № 522/13221/23
Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
23.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року по справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії, -
03 липня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії в сумі 16 548,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області з 01.12.1998 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 за №1596, якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунку більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини.
Під час перевірки пенсійної справи відповідача №951020151714 виявлено, що остання виплата пенсії була проведена за березень 2018 року. Оскільки виплата пенсії проводилась за довіреністю, після закінчення терміну її дії виплату пенсії було призупинено з 01.04.2018. Заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії надійшла 19.07.2021. Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отримання пенсії.
Позивач зазначає, що пенсію помилково поновлено з 01.04.2018, а не з 17.07.2018. Таким чином, виникла переплата пенсії в сумі 16 548,19 грн, за період з 01.04.2018 по 17.07.2018 ГУ ПФУ в Одеській області надіслано листи за №1500-5004-8/22108 від 27.02.2023 та за №1500-0504-8/45194 від 14.04.2023, якими повідомлено ОСОБА_1 про виникнення переплати пенсії та способи її погашення. Однак, кошти на рахунок Пенсійного фонду України не повернуто. Позивач вказує, що в даному випадку наявна рахункова помилка ГУ ПФУ, оскільки пенсію ОСОБА_1 помилково поновлено з 01.04.2018, а не з 17.07.2018, що призвело до неправомірної виплати пенсії та виникнення переплати. В зв'язку з чим, позивач вважає, що кошти в розмірі 16 548,19 грн на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягають безумовному поверненню відповідачем, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.
Заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року в задоволенні позову ГУ ПФУ в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої пенсії відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ГУ ПФУ в Одеській області, звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМУ №280 від 23.07.2014, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003. Цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року №6-4.
Згідно пункту 3 вказаного Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у разі призначення її на підставі достовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц (провадження №14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц (провадження №61-29030св18).
Колегія суддів зазначає, що обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п.1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком з 01 грудня 1998 року.
Виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена з 01.04.2018, оскільки строк дії довіреності на отримання пенсії ОСОБА_1 закінчився.
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зі заявою №4032 за призначенням/перерахунком пенсії.
Згідно рішення про прийняття суми переплати пенсії на облік від 21.02.2023 за №507 встановлено, що ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , одержує пенсію за віком в розмірі 8 138,51 грн на місяць, розмір переплати згідно з довідкою ВОД №1 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області становить 16 096,87 грн, що утворилась за період з 01.04.2018 по 17.07.2018.
Представник позивача зазначає, що в даному випадку наявна рахункова помилка Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, оскільки пенсіонеру помилково поновлено виплату пенсії з 01.04.2018, а не з 17.07.2018.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було надіслано листи ОСОБА_1 від та 27.02.2023 та від 14.04.2023, в яких повідомлено про надміру виплачені суми пенсійних виплат у розмірі 16 548,19 грн за період з 01.04.2018 по 17.07.2018.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ в Одеській області, суд першої інстанції вірно виходив із того, що будь-яких доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку ГУ ПФУ в Одеській області, так і надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживань з боку відповідача при отриманні приведеної в позові суми, позивач суду не надав.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає його законного й справедливим.
Щодо тверджень в апеляційній скарзі про те, що виникнення переплати в даному випадку пов'язано з рахунковою помилкою, а саме: відповідачу помилково поновлено пенсію з 01.04.2018, а не з 17.07.2018 року, що призвело до неправомірної виплати пенсії та виникнення переплати, апеляційний суд зазначає наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).
У статей 76, 78 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набута пенсії надана фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому, як встановлено, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.
Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що заборгованість утворилась у зв'язку з невірним дотриманням норм законодавства при поновленні виплати пенсії.
В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». Однак в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.
Допущена позивачем надмірна виплата пенсії не може бути віднесена до рахункової помилки, пов'язане з арифметичним обчисленням, оскільки помилка має характер людського фактору і працівником управління при виконанні своїх повноважень та не може вважатися рахунковою помилкою.
В даному випадку надмірна виплата відбулась за відсутності рахункової помилки, тому, передбачені законом підстави для повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів відсутні.
У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, крім того були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 23 січня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк