Справа № 136/333/24
Провадження №11-кп/801/166/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
21 січня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020060000035 від 01.02.2024,
за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Свердлівка, Липовецького р-ну, Вінницької обл., жителя АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, працює на будівництві, неодруженого, громадянина України, українця,
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та виправдано,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та виправдано його.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він, будучи відповідно до постанови Липовецького районного суду Вінницької області від 13.02.2023 у справі №136/169/23, яка набрала законної сили 24.02.2023, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, умисно та систематично, достовірно знаючи про наявність даного рішення суду та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання в частині позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судове рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, 03.04.2023 був зупинений працівниками відділу поліції №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, оскільки ОСОБА_8 керував автомобілем ВАЗ 2107 д.н. НОМЕР_1 будучи особою, позбавлені права керування транспортними засобами, про що складено відповідні протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбачена ч. 4 ст. 126 КупАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розмірі 20400 грн. У подальшому ОСОБА_8 маючи на меті умисно не виконувати рішення суду в частині позбавлення права керування транспортними засобами 19.06.2023 працівниками Управління патрульної поліції у Вінницькій області був зупинений автомобіль ВАЗ 2107 д.н. НОМЕР_1 за підозрою у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та особою, позбавленою права керування транспортними засобами, про що складено відповідні протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 2 ст. 130 КУпАП. Крім того, ОСОБА_8 продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на невиконання рішення суду в частині позбавлення права керування транспортними засобами, 26.07.2023 працівниками Управління патрульної поліції у Вінницькій області був зупинений автомобіль ВАЗ 2107 д.н. НОМЕР_1 за підозрою у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та особою, позбавленою права керування транспортними засобами, про що складено відповідні протоколи про вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 КУпАП та - ч. 2 ст. 130 КУпАП. Постановою Вінницького міського суду від 13.09.2023 у справі №127/18549/23 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, яке вчинено 19.06.2023, на накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 7 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Крім того постановою Вінницького міського суду від 30.10.2023 у справі №127/18447/23 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, яке вчинено 19.06.2023 та 26.07.2023 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. Провадження за ч. 5 ст. 126 КУпАП, яке вчинено 26.07.2023, закрито у зв'язку і закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, ОСОБА_8 достовірно знаючи про наявність рішення суду, яким його позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, діючи умисно, починаючи з 24.02.2023, умисно вчинив 5 адміністративних правопорушення у сфері забезпечення правил дорожнього руху, за що був притягнутий у встановленому законом порядку до адміністративної відповідальності, тим самим умисно ухилився від виконання постанови Липовецького районного суду Вінницької області від 13.02.2023 у справі №136/169/23.
Такі умисні дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Визнаючи невинуватим ОСОБА_8 та виправдовуючи його, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство передбачає лише один спосіб у який може бути виконано постанова про позбавлення права керування транспортними засобами особою, що притягнута до адміністративної відповідальності та на яку накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, а саме - негайна здача посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції. Лише порушення вказаного обов'язку та використання посвідчення водія особою, позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права може створювати склад кримінального правопорушення за тих фактичних обставин, які встановлені органом досудового розслідування.
Оскільки в винуватість ОСОБА_8 такі дії не ставляться, хоча й мали з його слів місце, його слід виправдати, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Самі по собі факти керування ОСОБА_8 транспортним засобом, як особою позбавленою права керування транспортним засобом, після набрання законної сили рішенням суду не містять у собі складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, а тягнуть адміністративну відповідальність, яка передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП, а в разі повторності ч. 5 ст. 126 КУпАП, що прямо передбачено КУпАП. Однак, за вказані дії ОСОБА_8 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі з поданими до неї доповненнями прокурор ОСОБА_9 просить оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 382 КК України скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 08.11.2022 призначити остаточне покарання ОСОБА_8 у виді 1 (одного) року 7 (семи) місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_8 обраховувати з моменту його затримання на виконання вироку.
Також в апеляційній скарзі прокурор заявляє клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, просить повторно допитати ОСОБА_8 та дослідити відомості, які характеризують його як особу. Окрім цього, просить долучити та дослідити під час апеляційного розгляду витяг з ЄРДР, рапорт начальника СВ ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 01.02.2024 про виявлення кримінального правопорушення, постанову про призначення групи слідчих від 01.02.2024, лист Липовецького районного суду від 08.02.2022 з додатками, постанову Вінницького міського суду від 13.09.2023 у справі № 127/18549/23, постанову Липовецького районного суду від 13.02.2023 у справі № 136/169/23, постанову Вінницького міського суду від 30.10.2023 у справі № 127/18447/23, лист ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 10.02.2024 із додатками.
Вимоги апеляційної скарги з поданими до неї доповненнями мотивує тим, що суд першої інстанції, установлюючи порядок і обсяг дослідження доказів, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК України, ухвалив виправдувальний вирок виключно на підставі аналізу законодавства без надання оцінки доказам, здобутим на стадії досудового розслідування, а також повного аналізу показань обвинуваченого.
Вважає, що після проведення допиту обвинуваченого, суд дійшовши до переконання про відсутність у його діях складу інкримінованого злочину, повинен був поставити на розсуд учасників кримінального провадження питання про зміну порядку та обсягу дослідження доказів, чого у свою чергу зроблено не було.
Таким чином, на переконання прокурора, фактично виправдувальний вирок ґрунтується лише на показаннях обвинуваченого та твердженнях суду, які зроблені на підставі аналізу норм матеріального права, що суперечить приписам ст. 370 КПК України в частині вмотивованості, законності та обґрунтованості змісту вироку.
Позиції учасників судового розгляду
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу прокурора з поданими до неї доповненнями, просив її задовольнити частково, скасувати оскаржуваний вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора з поданими до неї доповненнями, просили залишити оскаржуваний вирок без змін.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора з поданими до неї доповненнями, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги з доповненнями, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
За правилами ч.3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені. При цьому дослідження доказів є правом, а не обов'язком апеляційного суду, і вирішення питання про наявність чи відсутність передбачених законом підстав для цього належить до сфери його дискреційних повноважень.
Так, прокурор у апеляційній скарзі з поданими до неї доповненнями просив дослідити зазначені в ній докази, посилаючись на те, що суд першої інстанції, постановляючи виправдувальний вирок у порядку ч.3 ст.349 КПК України, не досліджував докази, здобуті стороною обвинувачення під час стадії досудового розслідування, та не надавав їм оцінки, а обмежився лише аналізом законодавства.
Проте, заслухавши з цього приводу пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення такого клопотання, а також пояснення прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знайшла достатніх обґрунтованих підстав для задоволення такого клопотання, оскільки вказані в апеляційній скарзі докази не досліджувалися у суді першої інстанції взагалі, їм не було надано правову оцінку, обидві сторони визнали обставини обвинувачення доведеними та не заявляли клопотання про дослідження доказів.
З огляду на це, прокурор, який брав участь у суді апеляційної інстанції, просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції розгляд вказаного провадження здійснено за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Положення ч.3 ст.349 КПК України передбачають, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Наведені положення кореспондуються з засадами здійснення кримінального провадження, зокрема, з «змагальністю сторін», відповідно до якої кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.
Визнаючи невинуватим ОСОБА_8 та виправдовуючи його, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство передбачає лише один спосіб у який може бути виконано постанова про позбавлення права керування транспортними засобами особою, що притягнута до адміністративної відповідальності та на яку накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, а саме - негайна здача посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції. Лише порушення вказаного обов'язку та використання посвідчення водія особою, позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права може створювати склад кримінального правопорушення за тих фактичних обставин, які встановлені органом досудового розслідування.
Оскільки в винуватість ОСОБА_8 такі дії не ставляться, хоча й мали з його слів місце, тому місцевий суд дійшов висновку що останнього слід виправдати, у зв"язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Самі по собі факти керування ОСОБА_8 транспортним засобом, як особою позбавленою права керування транспортним засобом, після набрання законної сили рішенням суду не містять у собі складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а тягнуть адміністративну відповідальність, яка передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП, а в разі повторності ч. 5 ст. 126 КУпАП, що прямо передбачено КУпАП. Однак, за вказані дії ОСОБА_8 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 у суді першої інстанції визнав фактичні обставини інкримінованому йому кримінального правопорушення, які вказані в обвинувальному акті, підтвердив їх суду, розкаявся у вчиненому, пояснював, що не передбачав таких негативних наслідків своїх дій, як кримінальна відповідальність.
Наведені обставини повною мірою узгоджуються з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки сторона захисту та сторона обвинувачення не вважали доцільним дослідження доказів щодо обставин обвинувачення ОСОБА_8 .
Однак, ухвалюючи рішення про розгляд кримінального провадження, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, та постановляючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції обмежив учасників, зокрема й прокурора, у реалізації їх процесуальних прав.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вбачаючи невідповідність пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення вимогам матеріального права, мав би провести повний та всебічний розгляд, дослідити докази сторони обвинувачення, якими вона обґрунтовує вину ОСОБА_8 , та після цього ухвалити відповідний вирок.
У той час, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 слід визнати невинуватим та виправдати ґрунтується виключно на аналізі норм матеріального права. Суд першої інстанції не узгодив вказаний висновок з доказами сторони обвинувачення, якими вона обґрунтовує вину ОСОБА_8 , та не вирішив питання щодо їх належності чи не належності, допустимості чи недопустимості чим допустив неповноту судового розгляду.
Наведені порушення кримінального процесуального права, на переконання колегії суддів, перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а отже, відповідно до приписів ст. 412 КПК України, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню.
Колегія суддів позбавлена процесуальної можливості ухвалити своє рішення за результатами апеляційного розгляду, як про це просить прокурор в поданій апеляційній скарзі, оскільки судом першої інстанції не було надано правову оцінку доказам у справі, обидві сторони визнали обставини обвинувачення доведеними, а таке рішення буде суперечити приписам ч. 2 ст. 394 КПК України, відповідно до яких судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Під час нового судового розгляду суду першої інстанції необхідно провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК України, надати правову оцінку доказам сторони обвинувачення, і за наслідком чого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями прокурора Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, а вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_8 за ч.1 ст.382 КК України - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 412, 415, 416, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_8 за ч.1 ст.382 КК України - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4