СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/19575/24
пр. № 2-а/759/24/25
24 січня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що молодшим офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення від 18 червня 2024 року №1555, відповідно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться у розшуку за те, що не з'явився в зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 07 год. 00 хв., чим порушив встановлений ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов'язок з'явитись до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), порушивши законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 18 червня 2024 року ухвалено постанову №1309 від 25 червня 2024 року, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500,00 гривень за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Із зазначеною постановою позивач не погоджується, вважає її незаконною та винесено з порушенням вимог КУпАП.
Зазначає, що при ухваленні рішення про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, яке скоїлось 10.05.2024 року, уповноважена особа застосувала поточну редакцію КУПАП, в редакції Закону від 23.06.2024 № 3702-1Х, що призвело до неправомірного збільшення суми штрафу. Незаконне рішення про накладення адміністративного стягнення в розмірі 25 500 гривень 00 коп. призвело до порушення статті 58 Конституції України та статті 8 КУПАП.
Позивачем також зазначено, що з протоколу про адміністративне правопорушення від 18.06.2024 року №1555 за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП вбачається, що вона не була вручена ОСОБА_1 під розписку, як того вимагає ч. 2 ст. 254 КУпАП. Крім того, протокол про адміністративне порушення складено 18.06.2024 року, а адміністративне правопорушення було виявлено 10.05.2024 року, в день коли потрібно було з'явитися до ТЦК та СП , саме в цей день вранці о 7 год. 00 хв. ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 про що є запис в журналі обліку відвідувачів ТЦК та СП, отже, за переконанням позивача, прокол про адміністративне правопорушення складено всупереч вимогам ч. 2 ст. 254 КУпАП, - опісля двадцяти чотирьох годин, а повинен був складений протокол не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.
ОСОБА_1 також вказав, що в розшуку не перебував, про що свідчать оновлені ним військово-облікові дані через за стосунок «Резерв+».
Крім того, замість військової служби ОСОБА_1 проходив альтернативну (не військову) службу у зв'язку із релігійними переконаннями та вважає, що в 2018 році коли йому виповнилось 40 років працівники РТЦК та СП зобов'язані були виключити його з військового обліку за досягненням граничного віку, як категорію осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу.
На підставі викладеного, просив суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві №1309 від 25 червня 2024 року за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді штрафу в сумі 25 500 гривень 00 копійок.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доказів, на підставі яких було прийнято постанову №1309 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 25 червня 2024 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 .
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 отримав копію ухвали про відкриття провадження разом із примірником позовної заяви 12.10.2024 року, про що свідчить наявний у матеріалах справи конверт та трекінг поштового відправлення, котрим відповідачу були направлені зазначені документи.
Вимогу суду щодо витребування доказів відповідач не виконав, жодних документів на адресу суду не направив.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (ч. 9 ст. 80 КАС України).
Зважаючи на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 вимоги суду не виконав, не подав витребувані докази без повідомлення причин, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у матеріалах справи доказами.
Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідач не надав суду відзив на позовну заяву та не надав витребувані докази, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Зважаючи на викладене, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що 18 червня 2024 року складено протокол №1555 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за фактом того, що 18.06.2024 року о 12 годині 56 хвилин в АДРЕСА_1 , встановлено, що громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходиться у розшуку за те, що не з'явився у зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 7 годині 00 хвилин. Військовозобов'язаний оповіщений 09.05.2024 року належним чином. Про причини своєї неявки не повідомив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , порушив законодавство про мобілізацію під час дії правового режиму особливого періоду.
В графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративною відповідальності» ОСОБА_1 зазначив наступне: «Від мобілізації не відмовляюсь. На повістки реагую. Прошу замінити військову службу на альтернативну згідно ст. 35 Конституції України, 23 ст. «Про мобілізацію» пункт 24. Я є членом релігійної громади адвентистів сьомого дня з 1998 р. В 2005 проходив альтернативну службу. До протоколу вимагаю долучити мою Заяву «Про звільнення та заміну військової служби на альтернативну»» (а.с. 5).
25 червня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №1309 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за фактом того, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходиться у розшуку за те, що не з'явився у зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 7 годині 00 хвилин. Військовозобов'язаний оповіщений 09.05.2024 року належним чином. Про причини своєї неявки не повідомив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). Таким чином встановлено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , порушив законодавство про мобілізацію під час дії правового режиму особливого періоду.
Вказаною постановою на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. (а.с. 4).
Позивач із постановою №1309 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не погоджується та просить суд визнати її протиправною та скасувати.
У відповідності до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Матеріали справи не містять доказів того, коли ОСОБА_1 отримав зазначену постанову.
Вимоги суду, викладені в ухвалі від 25 вересня 2024 року, відповідач проігнорував, без повідомлення причини не надав суду витребувані матеріали: копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та доказів, на підставі яких було прийнято постанову №1309 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 25 червня 2024 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 .
До матеріалів позову долучено постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11.09.2024 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання постанови №1309, виданої 25.06.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_6 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 51 000 гривень (а.с. 13).
ОСОБА_1 надав суду витяг із за стосунку «Резерв+» з якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6-7).
З вказаного суд робить висновок, що статус «в розшуку» у ОСОБА_1 відсутній, оскільки відповідач не надав суду доказів протилежному.
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнього 24.01.2000 року призначено для проходження альтернативної служби на посаду підсобного робітника (Наказ 7 від 24.01.2000 року).
01.04.2002 року ОСОБА_1 переведено на посаду соціального працівника без категорії, а 03.07.2002 року звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку проходження альтернативної (невійськової) служби (Наказ №80 від 03.07.2002 року) (а.с. 8-9).
Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 235 КУпАП встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно із ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (в подальшому Закон № 3543-XII), особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932 -ХІІ встановлено, що особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон № 3543-XIIзакріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII,загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону № 3543-XII, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Статтею 22 Закону № 3543-XIIвстановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із абзацу 1 частини 2 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у порушенні законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, а саме: нез'явлення за викликом до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Постановою №1309 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 2 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що останній знаходиться у розшуку за те, що не з'явився у зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 7 годині 00 хвилин. Військовозобов'язаний оповіщений 09.05.2024 року належним чином. Про причини своєї неявки не повідомив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив обов'язок встановлений частиною 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Визначальним для кваліфікації дій позивача щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки позивача у зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 7 годині 00 хвилин.
Копія вказаної повістки у матеріалах справи відсутня, відповідач такі докази суду також не надав.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відзив на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_5 поданий не був, вимога суду про витребування доказів проігнорована.
Зважаючи на те, що у відповідності до постанови №1309 від 25 червня 2024 року, ОСОБА_1 у зазначений термін по повістці на 10.05.2024 року о 7 годині 00 хвилин не з'явився, 10 травня 2024 року є датою вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 210-1 КУпАП (в редакції чинній на момент вчинення діяння - 10.05.2024 року), порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, станом на 10 травня 2024 року відповідальність за вчинене позивачем адміністративне правопорушення була передбачена ч. 2 статті 210-1 КУпАП в редакції від 14 жовтня 2023 року, яка мала формулювання «Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Таким чином, станом на 10 травня 2024 року розмір штрафу у грошовому виразі, який міг бути накладений на громадянина, винного у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, складав від 3400 грн. до 5 100 грн.
При цьому, частина 3 ст. 210-1 КУпАП, яка посилює відповідальність за невиконання вимог п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», набрала чинності лише 19 травня 2024 року, у зв'язку з чим статтю 210-1 кодексу доповнено частиною 3 згідно із Законом № 3696-IX від 09.05.2024 року наступного змісту:
«Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».
З 23 червня 2024 року діяла нова редакція статті 210-1 КУпАП в редакції Закону від 23.06.2024 № 3702-1Х.
З огляду на викладене, вимоги ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не можуть бути застосовані до позивача, оскільки, як вже було встановлено судом, датою вчинення правопорушення у даному випадку є 10 травня 2024 року, на момент якого діяла редакція ст. 210-1 КУпАП від 14 жовтня 2023 року.
Суд звертає увагу, що на ОСОБА_1 накладено стягнення саме за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, однак санкція застосована за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у редакції кодексу від 23 червня 2024 року.
Відповідачем при винесенні спірної постанови не було враховано, що на момент інкримінованого правопорушення діяла редакція статті 210-1 КУпАП, яка не містила в собі частину третю, та містила менше стягнення. Не враховано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП за діяння, вчинене 10 травня 2024 року, із накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 гривень є неправомірним.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91) 1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Відповідачем отримані ухвала про відкриття провадження у справі разом із примірником позовної заяви, однак, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, витребувані матеріали суду не надав.
Враховуючи, що обов'язок доказування в даних справах покладається на відповідача, суд вважає, що відповідач не надав суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Із врахуванням вищевикладеного, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд вважає, що постанова № 1309 від 25 червня 2024 року, якою, відповідно до ч. 2 ст. 210-1 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн., не обґрунтована, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2,4,8,17,33, 71, 86, 94,158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову про адміністративне правопорушення ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві №1309 від 25 червня 2024 року за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді штрафу в сумі 25 500 гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Горбенко