Номер провадження 1-кп/754/153/25
Справа№754/16050/20
Вирок
Іменем України
24 січня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
з участю захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого кримінальне провадження №42016000000002849 відносно обвинуваченої
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сімферополь, Кримської області, освіта вища, громадянка України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , не судиму,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.111ч.1 КК України,
Судом визнано доведеним, що обвинувачена ОСОБА_5 , будучи громадянкою України вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчиненегромадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності танедоторканності, а саме: надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за таких обставин.
Відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-УІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
27.02.2015 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - АР та м. Севастополя.
Нелегітимна сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
17.03.2015 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_6 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
Так, статтею 9 Федерального конституційного закону Російської Федерації №6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та міста Севастополя.
Під час зазначених подій, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.
Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_5 , займаючи посаду судді Керченського міського АР Крим (відповідно до указу Президента України № 200/2010 від 20.02.2010), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту окупації Російською Федерацією території АР та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Керченського міського суду АР Крим по вул. Свердлова, 4, в м. Керч АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя Керченського міського суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді незаконно створеного Керченського міського суду Республіки Крим Російській Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього, ОСОБА_5 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала вступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов'язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов'язків майнового характеру подружжя і неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_5 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності країни, які виразились у наданні допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу, Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_5 призначена на посаду судді Керченського міського суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Керченського міського суду Республіки Крим Російської Федерації.
Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади, як невід'ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_5 , вчинила державну зраду.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) (т. 1, а. пр. 163-164,165-169, 178-180, 184-185, 194-196, 197-198, 204-205, 220-221, 229-230, 246), остання показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), суду, свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Захисник ОСОБА_4 зазначив, що не мав змоги зв'язатися з обвинуваченою та узгодити з останньою правову позицію щодо висунутого обвинувачення. На думку захисника, обвинувачення не доведено в судовому засіданні, що є підставою для виправдання ОСОБА_5 .
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Так судом визнано загальновідомим, і таким, що не потребує доказування в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченої безпосередньо в контексті висунутого їй обвинувачення.
Так, статус ОСОБА_5 станом на 2010-2014 роки як судді Керченського міського суду АР Крим підтверджено дослідженою копією Указу Президента України від 20 лютого 2010 року № 200/2010І «Про призначення суддів».
Відповідно до Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді Керченського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, а саме порушення суддею присяги.
Вищою радою юстиції 24 грудня 2015 року винесено рішення № 1206/0/15-15, на підставі розглянутого рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, про внесення подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Керченського міського суду АР Крим ОСОБА_5 за порушення присяги судді. Дане рішення було ухвалено на підставі розгляду дисциплінарної справи, відкритої щодо суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_5 , яка займала посаду судді Керченського міського суду АРК Крим, була призначена на посаду «судді Керченського міського суду Республіки Крим» та ухвалювала судові рішення на підставі законодавства та іменем Російської Федерації. У такій спосіб, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_5 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.
Указом Президента України від 30 січня 2016 року №28/2016 ОСОБА_5 було звільнено з посади судді Керченського міського суду Автономної Республіки Крим у зв'язку з порушенням присяги судді.
Обставини здійснення ОСОБА_5 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Керченського міського суду АРК Крим відповідно до законів України упродовж 2014 року як «суддя» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Керченський міський суд Республіки Крим» знайшли своє підтвердження і під час дослідження в судовому засіданні протоколів огляду Інтернет- видань від 10 січня 2017 року та 19 січня 2017 року з додатками до них у виді судових рішень судових та доручень органів окупаційної влади на території АР Крим.
Зокрема наявні рішення та ухвала «Керченського міського суду Республіки Крим», зокрема, від 20 січня 2015 року №2-326/2015, 28.09.2015 року №2-4041/2015, під головуванням ОСОБА_5 , яка здійснювала «правосуддя» на підставі законодавства РФ.
Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні протоколів огляду речей і документів від 08 квітня 2015 року та додатків до них у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ щодо діяльності судів на території АР Крим на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із Федеральним Законом РФ № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» на території АР Крим були створені суди РФ.
Відповідно до дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року, указом президента російської федерації від 19 грудня 2014 року №78677 ОСОБА_5 було призначено на посаду Керченського міського суду Республіки Крим.
Як вбачається з дослідженого судом листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року суддя Керченського міського суду АРК Крим ОСОБА_5 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала.
Всі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, необхідно визнати наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_5 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому покласти в основу обвинувального вироку.
Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_5 та фактів з цього приводу.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Отже, ОСОБА_5 продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ - «Керченський міський суд Республіки Крим» фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності.
Суд при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_5 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України.
Відповідно до листа т.в.о. начальника департаменту СБУ від 14 червня 2016 року, колишня суддя АР Крим ОСОБА_5 станом на 2016 рік постійно перебуває на території Автономної Республіки Крим, а саме м. Керч, вул. Свердлова,4.
Згідно з дослідженим листом Адміністрації Президента України від 28 вересня 2016 року № 03-01/3021 клопотання про вихід ОСОБА_5 з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило, що підтверджує правовий статус ОСОБА_5 як громадянки України.
Суд розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.111 КПК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014), поза розумним сумнівом.
Суд вважає доведеним, що громадянка ОСОБА_5 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Керченського міського суду АР Крим, протягом березня - грудня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Керченського міського суду Республіки Крим» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, тим самим прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію; здійснення ОСОБА_5 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується її кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені РФ власні теоретичні знання і практичні навички, здійснювала тривалий час правосуддя від імені РФ.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_5 з надання допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_5 починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Керченського міського суду АР Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, а продовжує здійснювати «правосуддя» як «суддя Керченського міського суду Республіки Крим» керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши і проаналізувавши зібрані докази, суд, керуючись правилами ч.3ст.337 КПК України, виключає з обвинувачення ОСОБА_5 посилання на нібито її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів в судовому засіданні не було встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_5 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з її боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.
Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 будучи громадянкою України, суддею міського суду АР Крим, своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.111 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014).
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 , маючи правовий зв'язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов'язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов'язана об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов'язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов'язань здійснила державну зраду, особу обвинуваченої, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нового злочину.
Відповідно до ч.2ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
На підставі викладеного, керуючись ч.3ст.323,ст.ст.368, 373-376 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1ст.111 КК України( в редакції Закону№ 1183-VII від 08.04.2014р.) та призначити покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_5 обраховувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття під варту.
Запобіжний захід ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні не обирався.
Речові докази зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: