ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6958/23
провадження № 2/753/1745/25
30 жовтня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., представника позивача - адвоката Авраменко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-Технічний комплекс «Електроприлад» про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку із порушенням строків виплати, стягнення середнього заробітку за весь час затримки та стягнення вихідної допомоги,
У квітні 2023 року адвокат Авраменко Олена Валеріївна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Науково-Технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку із порушенням строків виплати у сумі 350 668,07 грн., стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 220 149,60 грн. та стягнення вихідної допомоги у сумі 13 880,40 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19 лютого 2015 року по 05 жовтня 2021 року позивач працював у ПАТ «НТК «Електронприлад» на посаді головного інженера. Наказом № 651-к від 05 жовтня 2021 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі положень пункту 1 статті 40 КЗпП України.
У зв'язку із несплатою відповідачем позивачу належних йому виплат та заробітної плати, позивач був змушений неодноразово звертатись до суду. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року у справі № 753/23196/21 стягнуто на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 117 552,87 грн. за період з 10.06.2021 по 05.10.2021 (81 робочий день), та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 494,40 грн. за період з 06.10.2021 по 09.11.2021 (24 робочих дні). 01 грудня 2022 року Київським апеляційним судом ухвалено постанову у справі № 753/18355/21, якою вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 939 867,53 грн. за період лютий 2020, березень 2020, вересень 2020, березень 2021, квітень 2021 та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати у розмірі 100 087,35 грн. за період з лютого 2020 по серпень 2021 року.
Як зазначає позивач, нараховану заробітну плату за результатами цих судових процесів відповідач сплатив лише 22 березня 2023 року.
З огляду на несвоєчасне проведення з ним розрахунку при звільненні позивач просить стягнути з відповідача на підставі статті 117 КЗпП України за період з 10 листопада 2021 року - дати, до якої було нараховано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у судовій справі № 753/23196/21, по день фактичного розрахунку - 22 березня 2023 року (340 робочих днів) 220 149, 60 грн. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (без віднімання сум податків та зборів).
Також, з урахуванням фактичної дати сплати заробітної плати відповідачем позивач просити суд стягнути на свою користь компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати за період з вересня 2021 року по лютий 2023 року, розмір якої за його розрахунком становить 350 668 грн. 07 коп.
Крім цього, посилаючись на положення статті 44 КЗпП України, просить стягнути на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку у сумі 13 880, 40 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2023 позовну заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/6958/23 за вказаним позовом за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
29 серпня 2023 року відповідач подав відзив на позову, в якому заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що (1) стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2021 року по день фактичного розрахунку тобто по 22 березня 2023 року суперечить чинним положенням статті 117 КЗпП України, оскільки такий період перевищує шість місяців; (2) наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, зокрема звернення позивача з позовом у цій справі більш ніж через 20 місяців після звільнення з роботи, наявність попередніх судових проваджень щодо стягнення належних позивачу сум, відсутність у відповідача умислу на виникнення заборгованості перед позивачем, вжиття заходів щодо зменшення заборгованості перед працівниками в тому числі і позивачем, стратегічну важливість підприємства для економіки і безпеки держави; (3) виплатив позивачу суму вихідної допомоги 26 червня 2023 року, у зв'язку із чим провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
04 вересня 2023 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти наведених доводів відповідача.
23 жовтня 2023 року представник відповідача подав клопотання, в якому просив долучити до матеріалів справи розрахунковий лист ОСОБА_1 за жовтень 2021 року, який містить інформацію про нарахування і виплату суми вихідної допомоги.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як слідує з матеріалів справи з 19 лютого 2015 року по 05 жовтня 2021 року позивач перебував на посаді головного інженера ПАТ «НТК «Електронприлад».
Відповідно до наказу № 105 від 10 червня 2021 року, на час службової перевірки, призначеної наказом ПАТ «НТК «Електронприлад» від 28 квітня 2021 року № 83, позивача відсторонили від роботи.
Відповідно до наказу № 651-к від 29 вересня 2021 року «Про припинення трудового договору» 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнено з посади головного інженера ПАТ «НТК «Електронприлад» у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 753/18355/21 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 939 867 грн. 53 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати у розмірі 100 087 грн. 35 коп. за період з лютого 2020 року по серпень 2021 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 753/23196/21 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (без віднімання сум податків та зборів) в розмірі 40 199 (сорок тисяч сто дев'яносто дев'ять) гривень 18 коп. та середній заробіток за час затримання розрахунку при звільненні (без віднімання сум податків та зборів) в розмірі 31 564 (тридцять одну тисячу п'ятсот шістдесят чотири) гривні 32 коп. за період з 06 жовтня 2021 року по 09 листопада 2021 року.
Матеріали справи свідчать, що відповідач виплатив позивачеві нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 939 867,53 грн. 22 березня 2023 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1007.
Відповідно до частини першої статті 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідач не здійснив з позивачем, який був присутній на роботі, розрахунку в день звільнення та не виплатив усі належні ОСОБА_1 грошові кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції на дату звернення позивача із позовом у цій справі) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до статті 117 КзПП України та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже стягнення середнього заробітку у цій справі умовно поділяється на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 10 листопада 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. У цей період, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
У період стягнення з 19 липня до 22 березня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду недоречно застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, на висновки якої посилається відповідач у своєму відзиві, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин (схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22)
Суд враховує, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У цій справі відповідач не навів поважних причин, з яких він не провів з позивачем відповідний розрахунок при звільненні.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою юридичної відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи юридичної відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, за період з 10 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року суд враховує тривалість невиконання відповідачем свого обов'язку по виплаті заробітної плати, фактичну відсутність спору щодо розміру сум, які підлягають виплаті, невжиття відповідачем дій щодо часткової сплати заробітної плати у неоспорюваній ним частині, співвідношення суми компенсації із сумою невиплаченої заробітної плати, суттєве погіршення економічної ситуації в державі та знецінення національної валюти, а тому за обставинами цієї справи не вбачає підстав для зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року.
За цей період (з 10 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року) з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 105 390,60 грн (645,60 грн х 161 робочий день (з урахуванням правого регулювання святкових і неробочих днів під час воєнного стану)).
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року згідно з правилами обчислення строків, визначених місяцями) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 78 117,60 грн (645,60 х 121 робочий день(з урахуванням правого регулювання святкових і неробочих днів під час воєнного стану)).
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 183 508,20 грн. відповідно до наведеного вище розрахунку суду.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
За змістом ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми компенсації, суд дійшов висновку, що він відповідає наведеним вище вимогам законодавства та є арифметично правильним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у сумі 350 668,07 грн.
Заперечень проти цих вимог та заперечень проти наданого розрахунку компенсації, як і власного її розрахунку, відповідач не подав.
Щодо вимог про стягнення суми вихідної допомоги суд зазначає, що відповідно до положень статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Позивача було звільнено з посади на підставі положень пункту 1 статті 40 КЗпП України, а отже, з урахуванням згаданих вище норм та викладених фактичних обставин, позивач має право на стягнення з відповідача суми вихідної допомоги, розмір якої за його розрахунками становить 13 880,40 грн.
Водночас, 23 жовтня 2023 року представник відповідача подав до суду розрахунковий лист ОСОБА_1 за жовтень 2021 року на загальну суму до виплати - 66 330,40 грн., у якому до нарахувань включно вихідну допомогу у сумі 24 922,96 грн. Згідно з платіжною інструкцією від 26 червня 2023 року відповідач виплатив позивачу суму у розмірі 66330,40 грн. з призначенням платежу «Зар. плата за жовтень 2021 р.».
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
З огляду на викладене, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), Об'єднана палата Касаційного цивільного суду зробила висновок, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, після звернення позивача із позовом у цій справі відповідач сплатив суми вихідної допомоги, що свідчить про відсутність між сторонами спору щодо цих вимог, а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Судові витрати відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 5 480,57 грн.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу та їх відшкодування позивач надав: договір про надання правничої допомоги № 2312/22 від 23 грудня 2022 року; пунктом 3.1. якого визначена сума гонорару у розмірі 10 000 грн., квитанцію від 24 грудня 2022 року про сплату 10 000 грн. згідно з вказаним договором, угоду про надання правничої допомоги № 2312/22 від 23 грудня 2022 року.
Оцінивши співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлена представником позивача сума в розмірі 10 000 грн. відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.
За правилами статті 141 Цивільного процесуального кодексу України вказані витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 9 373,32 грн.
Керуючись статтями 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 352-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-Технічний комплекс «Електронприлад» про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку із порушенням строків виплати, стягнення середнього заробітку за весь час затримки та стягнення вихідної допомоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-Технічний комплекс «Електронприлад» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 183 508,20 грн. (без віднімання сум податків та зборів), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів ї виплати у розмірі 350 668,07 грн. (без віднімання сум податків та зборів), судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 5 480,57 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 373,32 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Науково-Технічний комплекс «Електронприлад» (м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, буд. 27/29, ідентифікаційний код 14312134).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 24 січня 2025 року.
Суддя О.В. Якусик