ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/5263/22
провадження № 2/753/2210/25
16 січня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Шаповалової К.В.,
за участі секретаря судового засідання Давидюк В.О.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії інвестиційного договору, повернення коштів та виплати штрафних санкцій,
03 червня 2022 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про припинення дії інвестиційного договору, повернення коштів та виплати штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний договір № б/н про передачу грошових коштів у сумі 257 090,00 грн для використання їх у проекті з використанням об'єктів інтелектуальної власності шляхом відкриття магазину закріпленого за інвестором. Відповідачем неналежно виконувалися умови зазначеного договору, зокрема, магазин не було відкрито у зазначені строки та не було повернуто інвестиційні кошти, а тому позивач просить суд інвестиційний договір розірвати та стягнути із відповідача грошові кошти у розмірі 334 538, 65 грн, яких: 257 090,00 - сума основного боргу, 19 144,40 грн - пеня, 2 894, 90 грн - 3% річних від суми боргу, 27 987,73 грн - інфляційна складова боргу, 22 421, 62 грн - плата за користування чужими коштами, 5000,00 грн - моральна шкода.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/5263/22 між суддями від 03 червня 2022 року матеріали позову передано в провадження судді Шаповаловій К.В. Фактично справа передана судді 06 червня 2022 року.
Ухвалою суду від 07 червня 2022 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
20 червня 2022 року на адресу суду надійшла заява (вх. №23820) про усунення недоліків у справі.
28 червня 2022 року до суду надійшла відповідь з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА про зареєстроване місце проживання відповідача.
Ухвалою суду від 29 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 16 серпня 2022 року на 10:00 год.
08 липня 2022 року на електронну пошту суду, без використання КЕП, надійшла фотокопія військового квитка, виданого на ім'я ОСОБА_2 . До копії даного документу не долучено жодних клопотань, заяв чи пояснень.
11 липня 2022 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Підготовчі засідання призначені на 16 серпня 2022 року та 20 жовтня 2022 року були відкладені у зв'язку із неявкою сторін у справі.
15 листопада 2022 року на електронну адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла копія довідки №233/ВОЗіК від 12 листопада 2022 року, у якій зазначено, що старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 24 лютого 2022 року по теперішній час.
Ухвалою суду від 01 грудня 2022 року провадження у справі було зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України.
26 квітня 2023 року до суду надійшов лист з ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якого була долучена довідка про проходження служби військовслужбовцем ОСОБА_2 на посаді провідного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24 лютого 2022 року по теперішній час.
23 вересня 2024 року до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла інформація щодо того, що молодший сержант ОСОБА_2 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . До виконання завдань в зоні бойових дій не залучений.
Ухвалою суду від 25 вересня 2024 року було поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду у підготовче засідання на 23 жовтня 2024 року на 11:30 год.
Підготовче засідання призначене на 23 жовтня 2024 року було відкладено на 27 листопада 2024 року на 10:00 год у зв'язку із неявкою сторін.
28 жовтня 2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою суду від 27 листопада 2024 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 січня 2025 року на 14:30 год.
У судове засідання призначене на 16 січня 2025 року з'явився позивач, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити. Повістка адресована відповідачу на адресу останнього відомого місця проживання повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», разом із тим, повістка адресована відповідачу за місцем його роботи була вручена уповноваженій особі установи для передачі належному адресату.
Окрім того, про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом надсилання смс-повідомлення на номер телефону зазначений у позові та на електронну адресу з якої ним особисто були надіслані до суду підтвердження його статусу як військовослужбовця.
Проте до суду відповідач не з'явився, відзиву на позов або письмових пояснень стосовно предмету позову за час перебування справи в провадженні суду, не надав.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Позивач у судовому засідання підтримав позовні вимоги в повному обсязі, вказав, що відповідач не виконав умови договору, магазин не відкрив, кошти йому не повернув, купив собі транспортний засіб, спілкування з ним уникає, під час однієї з розмов повідомив, що грошей у нього немає, просив позов задовольнити повністю.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що 28 серпня 2020 року між ОСОБА_1 (інвестором) та ФОП ОСОБА_2 (реципієнтом) було укладено інвестиційний договір, предметом якого є передання інвестором реципієнту грошових коштів для використання їх у проекті з використання об'єктів інтелектуальної власності (масштабування мережі магазинів «SET UP» з продажу товарів промислової групи) шляхом відкриття магазину, закріпленого за інвестором, та зобов'язання реципієнта виплачувати інвестору 17,5% доходу від здійснення торговельної діяльності магазину (а.с. 6-12).
Розмір інвестування за цим договором становить 257 090,00 грн, що на момент укладення договору є еквівалентом 9400 доларів США (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пунктів 2.6., 2.8., 2.10. договору реципієнт зобов'язується відкрити магазин, закріплений за інвестором, протягом 40 робочих днів з дати передання грошових коштів, та здійснювати інвестору виплати починаючи з другого місяця функціонування магазину, при цьому щомісячна плата має бути здійснена інвестору не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно з умовами, передбаченими пунктом 2.11. договору, у разі, якщо реципієнту не вдалося отримати прибуток від використання отриманих коштів протягом року з дати відкриття магазину, отримані реципієнтом грошові кошти вважаються позикою, і він сплачує інвестору на дану суму позики відсотки в розмірі 5% річних.
Пунктом 3.4.4. договору визначено, що інвестор має право вимагати повернення грошових коштів у разі порушення реципієнтом умов цього договору в порядку, визначеному в договорі.
Такий порядок визначений розділом 5 договору, яким, зокрема, передбачено, що у разі невиконання реципієнтом умови про цільове використання інвестиційних коштів в повному обсязі, реципієнт зобов'язаний повернути інвестору інвестиційні кошти згідно умов договору в термін не більше 90 днів з моменту отримання письмової вимоги інвестора та обґрунтованих фактів порушення реципієнтом умов договору, а за прострочення здійснення виплат інвестору на суму заборгованості нараховується пеня в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункти 5.1., 5.1.1., 5.4.).
Підстави припинення договору визначені пунктом 8.3 договору, відповідно до якого припинення договору можливе, зокрема, за рішенням інвестора у разі невиконання реципієнтом своїх зобов'язань (пункт 8.3.4.), при цьому сторони домовились, що у разі припинення договору з цієї підстави реципієнт зобов'язаний виплатити інвестору компенсацію, яка розраховується як сума інвестованих коштів з нарахуванням процентів у розмірі ставки НБУ за час користування коштами за вирахуванням суми виплат, отриманих інвестором за цей період (пункт 8.5.).
На виконання умов договору позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 257 090,00 грн, що підтверджується протоколом № 1 до інвестиційного договору (а.с.13).
22 листопада 2021 року позивач направив на адресу відповідача вимогу з повідомленням про припинення дії договору від 28 серпня 2020 року з підстав неналежного виконання реципієнтом його умов та з вимогою про повернення інвестиційних коштів в розмірі 9400,00 дол США та виплати відсотків за користування коштами в розмірі 1 000,00 дол США (а.с. 14-18).
У цьому листі позивач зазначив, що в порушення умов пункту 3.1.1. договору реципієнт не відкрив магазин з використанням отриманих коштів та йому не вдалося отримати прибуток від використання отриманих коштів протягом року з дати відкриття магазину, у зв'язку з чим отримані кошти вважаються позикою, і реципієнт сплачує інвестору на дану суму позики відсотки в розмірі 5% річних.
Як стверджує позивач, вимогу про повернення коштів відповідач не виконав, доказів протилежного суду не надано.
Однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості, яка знайшла своє вираження у статтях 3, 6, 626, 627, 628, 629, 638 ЦК України.
Відповідно до положень статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Стаття 1131 цього Кодексу визначає істотні умови договору про спільну діяльність (координація спільних дій учасників або ведення спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій) та обов'язковість для такого договору письмової форми.
За загальними умовами виконання зобов'язання, установленими статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією зі сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).
Стаття 1053 ЦК України закріплює правило, яким передбачено можливість новації у позикове зобов'язання іншого боргу, який виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави.
Новація - це спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами згідно з вимогами частини другої статті 604 ЦК України.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
Отже з огляду на зміст укладеного сторонами інвестиційного договору та не спростований відповідачем факт неотримання прибутку від використання отриманих коштів впродовж визначеного договором строку, первісне зобов'язання за договором про спільну діяльність припинилось та відбулась його заміна позиковим зобов'язанням.
Згідно з нормою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцеві вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 257 090,00 грн суду не надано, а відтак вимоги позову про примусове стягнення цієї суми є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Інвестиційним договором установлено, що у разі, якщо реципієнту не вдалось отримати прибуток від використання отриманих коштів протягом року з дати відкриття магазину, отримані реципієнтом грошові кошти вважаються позикою і він сплачує інвестору на дану суму позики відсотки в розмірі 5% річних (пункт 2.11).
За розрахунками позивача розмір належних йому від відповідача процентів за користування позикою, нарахований за період з 28 серпня 2020 року по 26 травня 2022 року та становить 22 421,62 грн.
Поряд з цим, умовами інвестиційного договору сторонами було визначено, що реципієнт зобов'язується відкрити магазин, закріплений за інвестором, протягом 40 робочих днів з дати передання грошових коштів (пункт 2.6).
Відповідно до протоколу № 1 до інвестиційного договору від 28 серпня 2020 року, позивач передач відповідачу кошти у розмірі 257090 грн 28 серпня 2020 року, а отже магазин мав бути відкритий у строк до 23 жовтня 2020 року включно. Враховуючи те, що магазин до вказаного строку відкритий не був (протилежного суду не доведено), кошти позивачу повернуті не були, з 24 жовтня 2020 року відраховується строк користування відповідачем коштами позивача як позикою.
Крім того, згідно з правовими висновками Верховного Суду, які мають ураховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина четверта статті 263 ЦПК України), правомірним є нарахування передбачених договором процентів за кредитом (позикою) лише в межах строку кредиту (позики).
Письмове повідомлення про припинення дії інвестиційного договору з вимогою про повернення інвестиційних коштів позивач направив відповідачу 31 грудня 2021 року про що свідчить копія опису вкладення на копії накладної поштового відправлення, проте доказів отримання останнім цієї вимоги в матеріалах справи немає.
Виходячи з визначеного інвестиційним договором строку його припинення, що також є строком виконання відповідачем позикового зобов'язання - шістдесяти днів від дня отримання письмової вимоги позивача, та триденного строку доставки поштового відправлення в межах м. Києва, позика мала бути повернута не пізніше 04 березня 2022 року. Отже після вказаної дати право позивача як позикодавця на нарахування процентів за позикою припинилося.
Отже, період нарахування відсотків за користування грошовими коштами визначається судом з 24 жовтня 2020 року по 4 березня 2022 року, а тому за підрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення відсотки у розмірі 17496,61 грн.
Наслідки порушення позикових зобов'язань визначені нормою статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 10 січня 2022 року по 26 травня 2022 року у розмірі 27987,73 грн.
Перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що позивачем період до стягнення визначено до 26 травня 2022 року, поряд з цим, фактично розраховано та заявлено до стягнення суму до 30 квітня 2022 року включно, а тому, з огляду на приписи статті 13 ЦПК України, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягає сума інфляційних втрат саме у розмірі 27987,73 грн (позовна вимога).
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 10 січня 2022 року по 26 травня 2022 року у розмірі 2894,90 грн. Розрахунок позивача перевірений судом, встановлено його арифметична вірність, а тому така вимога підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлена до стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахована на підставі пунктів 5.4., 8.5. інвестиційного договору.
Водночас у пункті 2.11. цього договору, зміст якого дав суду підстави кваліфікувати спірні відносини як відносини позики, сплата пені не передбачена, а тлумачення умов інвестиційного договору в цілому дає підстави для висновку, що умови договору про сплату реципієнтом пені (до того ж в розмірі одинарної, а не подвійної облікової ставки НБУ) поширюються лише на випадки прострочення виплати інвестору визначеної договором частки доходу від діяльності магазину або припинення договору за ініціативою інвестора з підстав невиконання реципієнтом інших, передбачених договором зобов'язань, але не тих, які зумовлюють новацію боргу за договором про спільну діяльність у позикове зобов'язання.
Про такий намір сторін свідчить зміст повідомлення про припинення дії договору, у якому позивач не вимагав від відповідача сплати пені.
За змістом положень статей 546, 547, 549, 551 ЦК України неустойка (пеня, штраф) як один з видів забезпечення виконання зобов'язання нараховується лише в тих випадках, якщо їх сплата або відшкодування передбачені договором або законом.
Отже ураховуючи, що з інвестиційного договору не вбачається воля сторін на сплату реципієнтом неустойки (пені) за затримку повернення позики, а норми діючого законодавства також не передбачають обов'язковість забезпечення виконання позикового зобов'язання неустойкою, правові підстави для стягнення пені відсутні.
Стосовно вимоги про розірвання інвестиційного договору від 28 серпня 2020 року, суд зазначає, що відповідно до пункту 8.3.4 договору передбачено право інвестора на односторонню відмову від інвестиційного договору у разі невиконання реципієнтом своїх зобов'язань, позивач реалізував це право, надіславши відповідачу відповідне письмове повідомлення, а відтак договір є розірваним (частина третя статті 651 ЦК України).
За таких обставин вимога позову про припинення договору є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи викладене, суд визнає обґрунтованими та доведеними вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу за позиковим зобов'язанням в розмірі 257 090, 00 грн, процентів за договором позики в розмірі 17496,61 грн, інфляційних витрат в розмірі 27 987, 73 грн та трьох процентів річних в розмірі 2 894, 90 грн.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначає, що у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань по інвестиційному договору, позивач зазнав певних душевних страждань, які оцінює як завдану йому моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язував із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо виконання умов інвестиційного договору в частині відкриття магазину, та виплату позивачу коштів від прибутку такого магазину.
При цьому, позивач не надав жодних доказів на підтвердження завдання йому діями відповідача моральної шкоди, з урахуванням усвідомлених дій позивача при укладанні інвестиційного договору, умови такого договору, передання коштів, тощо.
Отже, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди, протиправності дій відповідача та наявності причинного зв'язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, п'ятої-шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Стаття 141 ЦПК України визначає, що у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення дії інвестиційного договору, повернення коштів та виплати штрафних санкцій - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 257090 грн, інфляційні втрати в розмірі 27987,73 грн, 3% річних в розмірі 2894,90 грн та відсотки в розмірі 17496,61 грн, що в загальному розмірі становить 305469,24 грн та судовий збір у розмірі 3054,70 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2
Повний текст судового рішення складено 24 січня 2025 року.
Суддя: К.В. Шаповалова