Справа № 172/693/23
Провадження № 1-кп/191/172/23
23 січня 2025 року м. Синельникове
Колегія суддів Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050020000078 від 15.03.2022 року відносно ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кам'янка Новопсковського району Луганської області, громадянки України, освіта вища, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України,-
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області №40 о/с від 28.01.2021 року, ОСОБА_7 призначено на посаду слідчого слідчого відділення ВП № 1 Старобілського РУП ГУНП в Луганській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Таким чином, ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу.
Згідно ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 присягнула на вірність Українському народові та зобов'язалась, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_7 складеної присяги не дотрималась та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст. ст. 2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадила українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал- фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Також представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого12.05.2014 року проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка».
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті зазначених вище подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Луганської області так званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-УІІІ від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-УІІІ від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-УІІ від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 року керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту на порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Луганської області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Луганської області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент російської федерації володимир путін, а також інші невстановлені представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
24.02.2022 року на виконання наказів вищого військового керівництва військовослужбовців збройних сил ворога України - російської федераціїшляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Київській, Луганській, Донецькій, Харківській, Житомирській, Чернігівській, Сумській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, інших областях і здійснили широкомасштабний збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти військової та цивільної адміністрації, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, після чого внаслідок широкомасштабного збройного нападу здійснили військову окупацію частин вказаних територій України, в тому числі території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, яка фактично захоплена та тимчасово окупована з березня 2022 року.
24.02.2022Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, в подальшому дія якого неодноразово продовжена до теперішнього часу.
Так, приблизно з кінця березня 2022 року (більш точні дата та час під час досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_7 , будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу - слідчим слідчого відділення ВП № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, перебуваючи на території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, яка з березня 2022 року тимчасово окупована зс країни-агресора рф, діючи умисно та добровільно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, під час зустрічі з невстановленими особами із числа представників окупаційної влади «лнр», що є частиною окупаційної адміністрації країни-агресора рф, прийняла пропозицію та добровільно і безперешкодно вступила та розпочала «службу» у незаконно створеному структурному підрозділі «міністерства внутрішніх справ лнр», а саме так званому «новопсковському районному відділі внутрішніх справ мвс лнр» (мовою оригіналу - «новопсковского ровд мвд лнр»), роботу якого організовано в незаконно захоплених адміністративних будівлях відділу полії № 1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, розташованих за адресою: вул. Слобожанська буд. 20, смт Новопсков Луганської області.
Тобто, ОСОБА_7 вчинила державну зраду шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи при цьому те, що в період триваючого збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Таким чином, дії ОСОБА_7 кваліфіковано як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту та в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_7 (in absentia), яка показань суду не надавала та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
Водночас, розгляд кримінального провадження здійснювався за обов'язковою участю захисника - адвоката ОСОБА_6 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Захисник обвинуваченої здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої, приймав участь у дослідженні доказів, виступав у дебатах.
З моменту направлення до суду обвинувального акту процесуальні права обвинуваченої ОСОБА_7 були дотримані стороною обвинувачення та прийнято усіх вичерпних заходів для забезпечення її прав. Зокрема, захист обвинуваченої здійснює адвокат, який брав участь як під час досудового розслідування, так і у суді, повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_7 (враховуючи, що з 24.02.2022 року АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до РФ, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території), інформація про процесуальні документи надсилались судом та публікувались відповідно до вимог ст.135, 323 КПК України через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр», на офіційних сайтах офісу Генерального прокурора України та судової влади.
Наявні в матеріалах справи докази на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчать про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_7 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, вважає, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати її правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_7 під час судового розгляду та висловив свою позицію, відповідно до якої вважав, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, а всі докази щодо переходу її на бік ворога ґрунтуються лише на припущеннях. Всі докази вилучені з мережі «Інтернет» вважав недопустимими. Крім того просив закрити кримінальне провадження за відсутністю складу.
Суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставинах, повністю підтверджується зібраними стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що з обвинуваченою ОСОБА_7 працював з 2018 року, вона була його підлеглою, він обіймав посаду заступника керівника. З 24.02.2022 року по 03.03.2022 року всі працювали, ходили на роботу. 03.03.2022 року територія смт. Новопсков Старобільського району Луганської області була окупована, тому підлеглим було оголошено про евакуацію до м. Дніпра, яка відбулася 04.03.2022 року. На одному з окупаційних каналів ОСОБА_8 побачив присягу ОСОБА_7 , вона виходила маршем, стояла в строю. Після її присяги, з нею ніхто не підтримував спілкування. Зі слів інших людей, знає, що ОСОБА_7 добровільно погодилась на продовження роботи з окупантами. Зазначає, що всі хто вирішив виїхати з окупованої території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, безперешкодно виїхали, після наради з окупантами.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що обіймала посаду у секторі моніторингу та кадрів у Новопсковському РУП, в якому також працювала на посаді слідчого ОСОБА_7 . Після окупації 03.03.2022 року смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, в телефонному режимі ОСОБА_7 повідомили про евакуацію до м. Дніпра, на що вона відмовилась. Не повідомляла, що її примушують залишатись на окупованій території. В подальшому ОСОБА_9 побачила відео, на якому ОСОБА_7 приймала присягу міліції луганської народної республіки.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що працює у Подільському УП інспектором сектору протидії домашньому насильству. Знала слідчу ОСОБА_7 , так як проходила стажування в Новопсковському РУП. ОСОБА_10 до серпня 2022 року проживала у с. Новопсков, де побачила ОСОБА_7 , яка рухалась до магазину «Троянда», вона була одягнена у форму ворога - темно-зеленого кольору, з шевроном на якому зображено букву «Z». З оглянутого ОСОБА_10 відеоролика, вона впізнала на ньому ОСОБА_7 , яка так само була одягненою в форму окупанта, приймала присягу міліції окупаційної влади.
Також судом були досліджені наступні письмові докази:
- копія паспорта громадянина України ОСОБА_7 . Серії НОМЕР_1 , виданого 23.11.2012 року Новопсковським РС УДМС України в луганській області (том 2 а.с.85-86);
- особова картка (з фотокарткою) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2 а.с.15);
- рапорт т.в.о. заступника начальника УГІ ГУНП в Луганській області адресований начальнику ГУНП в Луганській області про наявність інформації, що слідчий слідчого відділу поліції №1 Старобільського РУП старший лейтенант поліції ОСОБА_7 перейшла на сторону незаконних збройних формувань «лнр» (т.2 а.с.3);
- довідка від 11.05.2022 року про проходження ОСОБА_7 служби в органах внутрішніх справ з 18.08.2014 року та присвоєння їй спеціальних звань (том 2 а.с.21);
- довідка від 05.11.2022 року про проходження ОСОБА_7 служби в органах внутрішніх справ з 18.08.2014 року та присвоєння їй спеціальних звань (том 2 а.с.74);
- копія витягу з наказу №40 о/с від 28.01.2021 року про призначення з 01.02.2021 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 слідчим слідчого відділення відділу поліції №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області (том 2 а.с.22);
- протокол огляду від 20.05.2022 року за яким встановлено оголошення 27.04.2014 року м. Луганську луганської народної республіки та про складання документів щодо вказаного самопроголошеного державного утворення (том 2 а.с.25-33);
- протокол огляду від 24.05.2022 року про огляд публікації офіційних Інтернет-ресурсів загальнодержавного значення, а саме Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 року «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року», до якого включено Новопсковську селищну територіальну громаду Старобільського району Луганської області (том 2 а.с.34-39);
- протокол огляду від 04.06.2022 року публікації Інтернет-ресурса, яким встановлено та підтверджено факт створення та роботи незаконного структурного підрозділу «лнр» окупаційної адміністрації країни-агресора рф - «новопсковського районного відділу внутрішніх справ мвс лнр» (том 2 а.с.40-43)
- протокол огляду інтернет-сторінки - телеграм каналу «МВД ЛНР» від 25.07.2022 року, та відеодиск до нього, яким зафіксовано під час перегляду відео та фото, свідок ОСОБА_9 пояснила, що на відео з 15 сек. по 17 сек. зображено слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_7 , яку вона впізнала за рисами обличчя, статурі, зачісці (том 2 а.с.50-51);
- протокол огляду інтернет-сторінки - телеграм каналу «МВД ЛНР» від 25.07.2022 року, та відеодиск до нього, яким зафіксовано під час перегляду відео та фото, свідок ОСОБА_8 пояснила, що на відео з 15 сек. по 17 сек. зображено слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_7 , яку він впізнав за рисами обличчя, статурі, зачісці (том 2 а.с.56-57, 58);
- протокол від 12.08.2022 року огляду відео публікації, розташованої в Інтернет ресурсі, з додатком - оптичним диском з відеозаписом під назвою «Правоохранители Новопсковского и Белокуракинского РОВД МВД ЛНР приняли присягу на верность республики и ее народу», під час перегляду якого свідок ОСОБА_10 повідомила, що на 16 сек. відеозапису зображена слідча СВ відділу поліції №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_7 (том 2 а.с.65-70, 71);
- витяг з висновку Про результати службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Луганській області від 04.06.2022 року, яким встановлено порушення службової дисципліни відносно ОСОБА_7 та наявність підстав для її звільнення зі служби поліції (том 2 а.с.79-84);
- витяг з наказу №256 о/с від 27.06.2022 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 , слідчого слідчого відділення поліції №1 Старобільського районного управління поліції ГУНП в Луганській області зі служби в поліції (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), з 30.06.2022 року (том а.с.76);
- протокол від 08.12.2022 року огляду відео публікації, розташованої в Інтернет ресурсі, про підтвердження факту введення, дії та продовження на території України з 24.02.2022 року воєнного стану у зв'язку із широкомасштабним збройним конфліктом країни-агресора рф проти України (том 2 а.с.87-91)
- протокол огляду публікації офіційних Інтернет-ресурсів загальнодержавного значення, а саме Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 року «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року», до якого включено Новопсковську селищну територіальну громаду Старобільського району Луганської області (том 2 а.с.34-39);
При цьому суд не покладає в обґрунтування вироку в якості доказів вини ОСОБА_7 наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62022050020000078, внесеного 15.03.2022 року на підставі матеріалів правоохоронних і контролюючих державних органів (том 2 а.с.1);
- повідомлення директору ТУ ДБР у м. Краматорську від 14.03.2022 року (т.2 а.с.2);
- постанову керівника Другого СВ (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) ТУ ДБР, розташованому у м. Краматорську від 15.03.2022 року про доручення розслідування слідчій групі та призначення старшого слідчого для здійснення досудового розслідування (том 2 а.с.4-5);
- повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022050020000078 (том 2 а.с.6);
- постанова про визначення групи прокурорів від 16.03.2022 року у кримінальному провадженні №62022050020000078 від 15.03.2022 року (том 2 а.с. 7-8);
- доручення слідчого про проведення слідчих дій до Луганського управління ДБР НП України(том 2 а.с.9-10);
- доручення слідчого про проведення слідчих дій до Департаменту кіберполіції НП України (том 2 а.с.11-12);
- рапорт старшого інспектора з особливих доручень ДК НП України (том 2 а.с.14);
- доручення слідчого про проведення слідчих дій до Луганського управління ДБР (том 2 а.с.16-17);
- рапорт від 12.05.2022 року (том 2 а.с.19);
- відповідь на запит ГУНП в Луганській області від 10.05.2022 року (том 2 а.с.20);
- постанова про зміну групи слідчих та доручення проведення досудового розслідування від 16.05.2022 року (том 2 а.с.23-24);
- доручення слідчого про проведення слідчих дій до Луганського управління ДБР (том 2 а.с. 44);
- рапорт від 25.07.2022 року (том 2 а.с.46);
- доручення слідчого про проведення слідчих дій до Львівського РВ УСБУ у Львівські області (том 2 а.с. 93-94);
- доручення прокурора, в порядку ст. 290 КПК України (том 2 а.с.163).
Вказані документи за своїм змістом не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, судом визнано загальновідомими та такими, що не потребують доказування обставинами те, що 24.02.2022 року військовослужбовці збройних сил РФ шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні на 30 діб, період якого в подальшому був неодноразово продовжений, не переривався, і діє до теперішнього часу.
З досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, перебуваючи на посаді слідчого слідчого відділенні №1 Старобільського РУП ГУНП в Луганській області, маючи достатній високий рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання РФ території смт. Новопсков Старобільського району Луганської області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в період проведення військових дій на території Луганської області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшла на сторону ворога та з власної ініціативи добровільно надала згоду представникам РФ на вступ до структурного підрозділу окупаційної адміністрації РФ, так званого «новопсковськогорайонного відділу внутрішніх справ міс лнр», завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, чим вчинила перехід на сторону ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Вказаний висновок суду ґрунтується на аналізі показів свідків, наданих в судовому засіданні, та матеріалів справи.
Неможливість проведення допиту обвинуваченої ОСОБА_7 жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, а саме державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Так, однією із форм об'єктивної сторони державної зради є перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званій фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
З суб'єктивної сторони перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може бути вчинено тільки з прямим умислом, який характеризується конкретним усвідомленням суб'єкта, що він добровільно встановлює злочинний зв'язок із ворогом в період збройного конфлікту, і його дії завідомо спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що характеризує інтелектуальний момент прямого умислу особи. При цьому зміст прямого умислу суб'єкта полягає в тому, що він усвідомлює, що своїми діями, які полягають у наданні допомоги ворогу, спричиняє шкоду зовнішній безпеці України та бажає спричинення такої шкоди з будь-яких мотивів.
Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджений той факт, що ОСОБА_7 на час окупації смт. Новопсков Старобільського району Луганської області збройними формуваннями РФ і до моменту її звільнення з органів Національної поліції України (30.06.2022), тобто на час вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, була діючим працівником правоохоронного органу Національної поліції України, обіймала посаду старшого лейтенанта поліції, слідчого слідчого відділу поліції №1 Старобільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.
При цьому у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_7 можливо діяла в умовах здійснюваного на неї тиску з боку збройний формувань РФ або т.з. «лнр» з огляду на те, що свідки у судовому засіданні показали, що вони також, будучи працівниками Старобільського ГУНП в Луганській області, не зазнавали тиску щодо вступу до правоохоронних органів т.з. «лнр» або РФ, мали можливість евакуюватися, виконуючи вказівки керівництва, що й зробили. Натомість характер дій ОСОБА_7 , встановлені обставини провадження свідчать про добровільність її співпраці з окупаційною владою, добровільності її дій, кваліфікованих як державна зрада в умовах воєнного стану.
Таким чином, на підставі оцінки зібраних доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає доведеним той факт, що громадянином України ОСОБА_7 , яка будучи працівником правоохоронного органу, зрадила Присязі вірно служити Українському народові, порушила обов'язки дотримуватись Конституції України та законів України, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки, надала добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ та перейшла на сторону ворога.
Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд дійшов висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_7 .
Покази свідків та встановлені судом обставини, вказують на те, що інкримінований злочин обвинуваченою був вчинений саме нею.
У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.
Об'єктивних даних, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_7 діяла не добровільно, виконувала обов'язки під психічним впливом та фізичним примусом, та такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожували їй чи іншим особам, або інтересам держави, суду не надано.
Крім того, суд враховує, що заходів, спрямованих на виїзд з тимчасово окупованої території України, обвинувачена ОСОБА_7 не вживала.
Участь у діяльності незаконного, підконтрольного країні агресору утворення - т.з. «лнр» діючим працівником Національної поліції під час воєнного стану та збройного конфлікту надали можливість ворогу у використані такого відео контенту в мережі інтернет на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України в якості негативної пропаганди заохочення зради та взірця корисної для ворога поведінки іншими громадянами та правоохоронцями України та утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Доводи захисника, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, а всі докази щодо переходу її на бік ворога ґрунтуються лише на припущеннях, не знайшли свого підтвердження з підстав наведених вище.
Посилання захисника про недостовірність і недопустимість інформації, отриманої з мережі «Інтернет» є безпідставними з огляду на висновки, викладені в постанові ККСВС № 569/1908/23 від 12.06.2024 року, в якій наведено правовий аналіз електронних цифрових доказів, отриманих з відкритих джерел у кримінальних провадженнях про злочини, які віднесені до злочинів проти основ національної безпеки України.
За змітом ст. 99 КПК України, матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. Проведення огляду інтернет сторінок, виготовлення скріншотів, завантаження файлів, які є додатками до протоколу огляду, оформлені відповідно до вимог КПК України, є такими що перебувають в об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованими злочинами, не спростовані в ході судового розгляду, чинним законодавством передбачені як джерела доказування та зібрані з дотриманням процесуальних норм.
При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. 65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якими передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , відноситься до категорії особливо тяжких, раніше ОСОБА_7 не судима, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка вчинила особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 неможливе без її ізоляції від суспільства, а покарання має бути призначено у вигляді позбавлення волі в межах санкції, встановленою ч.2 ст.111 КК України.
Крім того, відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
З огляду на вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, та відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, суд при призначенні покарання ОСОБА_7 не вбачає підстав для застосування положень ст.69 КК України.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Враховуючи, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення вчинено нею в статусі працівника правоохоронного органу - Національної поліції України, вона перебувала у спеціальному званні «старший лейтенант поліції» та обіймала посаду, пов'язану з виконанням функцій держави, суд вважає за доцільне застосувати до неї додаткові покарання у виді позбавлення спеціального звання та позбавлення права обіймати певні посади у відповідності до ст. 54, 55 КК України, які не передбачені санкцією ч. 2 ст. 111 КК України.
При цьому суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування ст. 55 КК України, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22 провадження № 51-130 кмо 23, відповідно до якого, у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Цивільний позов у кримінальному провадження не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. 323, 368, 370, 374 КПК України, колегія суддів,
Визнати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначити їй покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна, з позбавленням на підставі ст.55 КК Ук раїни права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання «старший лейтенант поліції».
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту її фактичного затримання.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування рахувати з моменту відбуття основного покарання.
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.
Інформацію про ухвалення вироку розмістити у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3