Справа № 211/189/25
Провадження № 3/211/282/25
іменем України
22 січня 2025 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Юзефович І.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
- за частиною 1 статті 130 КУпАП,-
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 673674 від 24.12.2024, 24 грудня 2024 року о 16 год. 25 хв. в Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, вул. Вечірньокутська, 54, водій ОСОБА_1 керував електроскутером FALC MAXXTER в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується оглядом на місці з використанням спеціального технічного приладу Drager Alcotest 6820, ARHE0126, тест №1275, результат 0,87% проміле, з результатом згоден. Зафіксовано на БК №475178, 475180.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував щодо поданого протоколу.
Вислухавши думку ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
За змістом статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно положень статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють ПДР. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Згідно п.п. 30.1 Правил дорожнього руху України, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
Підпунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб.
Отже, обов'язковим моментом для обов'язкової наявності вказаних документів є віднесення транспортних засобів до категорії «механічні».
Законодавством розмежовані поняття «механічні транспортні засоби» та «транспортні засоби», і різниця між ними лише в наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт, а транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (до транспортних засобів відносяться ті, що приводяться в рух за допомогою двигуна або електродвигуна потужністю понад 3 кВт (приблизно 4 к.с.); крісло колісне (попередня назва інвалідний візок) спеціально сконструйований колісний засіб, який призначений для руху на дорозі осіб з інвалідністю або осіб, які відносяться до інших маломобільних груп населення. Крісло колісне має щонайменше двоє коліс та обладнується двигуном чи приводиться в рух мускульною силою людини (пункт додано 11.07.2018).
Так, на відміну від «механічного транспортного засобу», «транспортним засобом» є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Правилами дорожнього руху України розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. У зворотному випадку транспортний засіб не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №278/3362/15-к від 01.03.2018.
Пункт 2.13 ПДР України, зазначає, що транспортні засоби належать до таких категорій А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Згідно пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1993 № 340, передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, «А1» - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун із робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів чи електродвигун потужністю до 4 кВт.
Зазначене свідчить про те, що до категорії «А1» належать транспортні засоби, зокрема скутери, з електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт, оскільки вони належать до механічних транспортних засобів у розумінні Закону України «Про дорожній рух». На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів.
З урахуванням наведеного, не може вважатися водієм в розумінні Правил, особа, що керує транспортним засобом з електродвигуном потужністю до 3 кВт, так як у такої особи відсутній обов'язок в отриманні відповідного посвідчення водія категорії «А1». При цьому, транспортний засіб з електродвигуном потужністю до 3 кВт не підпадає під жодну з категорій, що визначена у п 2.13 Правил та не може вважатися транспортним засобом, що віднесений до категорії А1.
Тобто, якщо електроскутер має потужність менше 3 кВт, він не належить до категорії «механічний» і відповідно не передбачає для водія необхідності мати при собі посвідчення водія та реєстраційний документ, та відповідно, керування ним не надає особі статусу водія з усіма наслідками такого, в тому числі і не віднесенням до суб'єктів вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Отже, суд встановив, що електроскутер моделі «FALCON MAXXTER», яким керував ОСОБА_2 , обладнаний електродвигуном потужністю 1500Вт і тому він не потребує державної реєстрації та для керування ним не потрібно мати посвідчення водія.
З огляду на технічні параметри електроскутера, зокрема потужність двигуна 1500 Вт, що є значно нижчою від потужності електродвигуна для мопедів чи мотоциклів (3-4 кВт), його не можна віднести до жодної з категорій транспортних засобів, у тому числі механічних, для керування якими потрібне водійське посвідчення відповідної категорії, постановка на облік та реєстрація (перереєстрація) в сервісному центрі МВС.
Відтак, даний електроскутер не належить до категорії транспортних засобів.
З огляду на викладене, в діях ОСОБА_1 відсутній обов'язковий елемент об'єктивної сторони складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - предмет вчинення правопорушення.
Згідно статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно статті 280 КУпАП, зазначається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Європейський Суд з прав людини у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: від обов'язків не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до положень частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого звинувачено у вчинені адміністративного правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином, буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, враховуючи сукупність інших досліджених доказів, керуючись у тому числі ст. 62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд приходить до переконання, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 необхідно закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 130, 245- 247, 251, 268, 280, 283 - 285 КУпАП, суд, -
постановив:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду в десятиденний строк з дня винесення постанови.
Суддя: І. О. Юзефович