65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"24" січня 2025 р. Справа № 916/197/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши заяву «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» (вх. №4-1/25 від 22.01.2025) про вжиття заходів забезпечення позову щодо «Unika Logistic» шляхом накладення арешту на судно та заборони капітану порту вчиняти певні дії, -
22.01.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла заява «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» (Румунія) про вжиття заходів забезпечення позову щодо «Unika Logistic» (Республіка Болгарія) шляхом накладення арешту на морське судно «STL Fortis» (номер ІМО 9109811, прапор - Танзанія), яке знаходиться в акваторії Ізмаїльського морського порту, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», шляхом його затримання та заборони виходу з акваторії Ізмаїльського морського порту, Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»; заборони Капітану Ізмаїльського морського порту Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» оформлювати і надавати дозвіл на вихід морського судна «STL Fortis».
В обґрунтування поданої заяви «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» посилається на наявність чинної морської вимоги до «Unika Logistic», яка виникла у зв'язку з наданням судновласнику комплексу агентських послуг в порту Констанца, розмір якої станом на момент подання заяви становить 9 017 євро. Наявність чинної морської вимоги до судновласника, за твердженням заявника, є підставою для накладення арешту на морське судно «STL Fortis» згідно з вимогами Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952.
Розглянувши заяву «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. п. 4, 9 ч. 1, ч. 4 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 138 ГПК України встановлено, що заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 140 ГПК України заява «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно та заборони капітану порту вчиняти певні дії, розглядається судом без повідомлення заявника та зацікавленої особи.
Положеннями ч. 6 ст. 140 ГПК України врегульовано, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов'язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду.
На підтвердження факту перебування судна «STL Fortis» (номер ІМО 9109811) в акваторії морського порту Ізмаїл суду було надано лист капітана порту Сергія Траченка за №004/14-06-01-48 від 21.01.2025. Таким чином, враховуючи перебування судна в акваторії морського порту Ізмаїл, у Господарського суду Одеської області наявні правові підстави для розгляду заяви «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.».
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
10.10.2011 набув чинності Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна» №3702-VI, згідно якого Конвенція набирає чинності для України через шість місяців з дати одержання Міністерством закордонних справ Бельгії повідомлення про приєднання України до Конвенції відповідно до статті 15 Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року морська вимога означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів, зокрема, витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника (пункт n). Арешт означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення. Особа означає фізичні особи, компанії чи корпорації, уряди, урядові установи та органи державної влади. Позивач означає особу, яка стверджує, що морська вимога пред'являється на його користь.
Статтею 2 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року передбачено, що судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.
При цьому, згідно ст. 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952р. з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами. Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.
Враховуючи вимоги ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року, господарський суд доходить висновку, що виникнення у позивача морської вимоги до судновласника надає право звернутись до суду з вимогою про арешт будь-якого судна цього судновласника, за винятків вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1 Конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року.
Натомість, виникнення у позивача морської вимоги до особи, яка не є судновласником, передбачає можливість накладення арешту або на конкретне судно, яке належить фрахтувальнику або будь-яке інше судно, яке перебуває у користуванні фрахтувальника.
Зі змісту заяви «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» про вжиття заходів забезпечення позову можна встановити, що власником судна «STL Fortis» (номер ІМО 9109811) виступає «Unika Logistic».
Натомість, рахунки були виставлені заявником «STL Marine Bulgaria Ltd». Так, «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» стверджує, що прохання виставляти рахунки на адресу «STL Marine Bulgaria Ltd» було заявлено представником судновласника, на підтвердження чого суду було надано електронний лист від 21.09.2024.
З наданих «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» документів можна встановити, що рахунки за надані агентські послуги дійсно були виставлені компанії «STL Marine Bulgaria Ltd».
З викладених обставин, господарський суд доходить висновку, що арешт на судно «STL Fortis» за заявою «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» може бути накладено у випадку надання суду переконливих доказів представництва інтересів судновласника, тобто «Unika Logistic», компанією «STL Marine Bulgaria Ltd», оскільки відповідачем за морською вимогою виступає саме судновласник.
На підтвердження представництва компанією «STL Marine Bulgaria Ltd» інтересів судновласника суду було надано електронний лист від 21.09.2024, направлений заявнику (з електронної пошти vladkom68@gmail.com), а також відомості про ідентифікаційні дані судна, отримані заявником з румунського морського єдиного вікна, згідно яких вказана вище електронна пошта є контактною поштою судновласника, тобто «Unika Logistic».
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлений Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
25.02.2002 набув чинності Закон України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» № 2933-III від 10.01.2002р.
Слід зазначити, що згідно веб-сайту Гаазької конференції з міжнародного приватного права (hcch.net) Румунія приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05.10.1961р. (далі по тексту - Конвенція)
Відповідно до ст. 1 Конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються, зокрема, документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця.
Статтею 2 Конвенції визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Згідно з абзацом 1 ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Апостиль, який проставляється згідно Конвенції, повинен відповідати зразку, що додається до Конвенції (ст. 4).
Враховуючи вищенаведене суд доходить висновку, що на виданих уповноваженими державними органами Румунії документах для їх надання до суду іноземної держави має бути проставлено апостиль.
При цьому, суд враховує, що апостиль може не проставлятись лише у випадку направлення судом доручення у порядку чинного міжнародного договору, сторонами якого є Україна та Румунія.
Проте, надані суду відомості про ідентифікаційні дані судна, отримані заявником з румунського морського єдиного вікна, не містить апостилю, що, з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та положень Конвенції, свідчить про надання заявником недопустимого доказу, який належним чином не може підтвердити фак можливого представництва інтересів судновласника компанією «STL Marine Bulgaria Ltd».
Враховуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про недоведеність заявником належними доказами обставини представництва інтересів «Unika Logistic» компанією «STL Marine Bulgaria Ltd», якій були виставлені всі рахунки. Наведене, в свою чергу, дозволяє суду дійти висновку про недоведеність «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» існування морської вимоги до «Unika Logistic» у розмірі 9 017 євро, що має наслідком відмову у задоволенні заяви про накладення арешту на судно.
Разом з тим, підстави для заборони капітану Ізмаїльського морського порту Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» оформлювати і надавати дозвіл на вихід морського судна «STL Fortis» у будь-якому випадку відсутні, оскільки такий спосіб забезпечення не передбачений Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року. Правовим наслідком накладення арешту є неможливість виходу судна з порту в результаті вжиття уповноваженими державними органами відповідних заходів. При цьому, оскільки судно не є та не буде виступати предметом спору, підстави для застосування п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України відсутні.
З урахуванням вищенаведеного, враховуючи наведені по тексту ухвали вище висновки про недоведеність заявником виникнення морської вимоги до боржника, існування якої є необхідною умовою для накладення арешту на судно на підставі Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.».
Керуючись ст. ст. 136, 137, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити «Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L.» у задоволенні заяви (вх. №4-1/25 від 22.01.2025) про вжиття заходів забезпечення позову щодо «Unika Logistic» шляхом накладення арешту на судно та заборони капітану порту вчиняти певні дії.
Ухвала набрала законної сили 24.01.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Суддя С.П. Желєзна