вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"21" січня 2025 р. Справа№910/2636/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.01.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024
у справі №910/2636/24 (суддя Балац С.В.)
за позовом Керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Юрковецької сільської ради Чернівецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп»
про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 203 928,00 грн
Керівник Чернівецької обласної прокуратури (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Юрковецької сільської ради Чернівецької області (далі по тексту - позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» про визнання недійсними додаткових угод №2 від 19.01.2021, №3 від 29.01.2021, №4 від 24.02.2021, №5 від 20.08.2021, №6 від 31.08.2021, №7 від 28.09.2021, №8 від 03.11.2021, №9 від 22.11.2021, №10 від 30.11.2021, №12 від 23.12.2021 до договору №1-2021 від 21.12.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» та Юрковецькою сільською радою Чернівецького району Чернівецької області та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» на користь Юрковецької сільської ради сплачені кошти в сумі 203 928,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що відповідачем порушено положення Закону України "Про публічні закупівлі" у вигляді підвищення ціни за товар шляхом укладення додаткових угод до укладеного між позивачем, як замовником, та відповідачем, як постачальником, договору про постачання електричної енергії від 21.12.2020 №1-2021, що призвело до звернення прокурора до господарського суду з вимогами про визнання недійсними додаткових угод до вказаного договору, а саме: від 19.01.2021 № 2, від 29.01.2021 № 3, від 24.02.2021 № 4, від 20.08.2021 № 5, від 31.08.2021 № 6, від 28.09.2021 № 7, від 03.11.2021 № 8, від 22.11.2021 № 9, від 30.11.2021 № 10 та від 23.12.2021 №12 та стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно сплачених грошових коштів в розмірі 203 928,00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 позов задовольнив частково. Визнав недійсними додаткові угоди від 29.01.2021 №3, від 24.02.2021 №4, від 20.08.2021 №5, від 31.08.2021 №6, від 28.09.2021 №7, від 03.11.2021 №8, від 22.11.2021 №9, від 30.11.2021 №10 та від 23.12.2021 №12 до договору про постачання електричної енергії від 21.12.2020 №1-2021, укладеного між Юрковецькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп». Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» на користь Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області грошові кошти в сумі 136 970, 53 грн. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» на користь Чернівецької обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 32 334, 56 грн. В задоволенні решти вимог відмовив.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні додаткових угод до Договору №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12 ціну за одиницю товару за Договором завищено більше ніж на 10 %, що суперечить приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що враховуючи положення частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними. За додатковою угодою від 19.01.2021 № 2 суд першої інстанції встановив, що ціна за одиницю товару становила 3,15044 грн з ПДВ, а збільшення ціни за одиницю товару здійснено на 8,65 %, тобто в межах допустимої норми.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Заступник керівника Чернівецької обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 19.01.2021 та стягненні коштів у сумі 66 957, 47 грн та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор вказує, що відповідач, підписуючи договір та погоджуючи його істотні умови, повинен був оцінити можливість виконання зобов?язання щодо поставки електричної енергії станом на 21.12.2020, а тому укладення 19.01.2021 додаткової угоди №2 з посиланням на збільшення тарифу на послуги з передачі та розподілу електричної енергії постановами НКРЕКП №2353 та №2383 від 09.12.2020 до підписання договору, не є поважною підставою для внесення відповідних змін щодо збільшення ціни за одиницю товару в додатковій угоді №2 від 19.01.2021 до Договору від 21.12.2020. Зміна умов Договору про постачання електричної енергії споживачу у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених постановами НКРЕКП, що включені у вартість товару, не доводить автоматично виникнення у відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором укладеним після прийняття постанов НКРЕКП №2353 та №2383 від 09.12.2020.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.09.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2636/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24.
Матеріали справи №910/2636/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 17.10.2024.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.10.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 17.12.2024 о 10 год. 00 хв.
Позивач та відповідач своїх представників, у судове засідання, призначене на 17.12.2024 не направили.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.12.2024 продовжив строк розгляду справи №910/2636/24; відклав розгляд справи №910/2636/24 на 21.01.2025 на 12 год. 15 хв.
Прокурор, позивач та відповідач своїх представників в судове засідання 21.01.2025 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином згідно з вимогами статті 120 ГПК України.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається із позовної заяви прокурора та про що зазначено судом першої інстанції у рішенні, Юрковецька сільська рада Чернівецької області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» уклали договір про постачання електричної енергії №1-2021 від 21.12.2020 за умовами якого відповідач продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об'єктів споживача, а споживач оплачує відповідачу вартість поставленої (спожитої) електричної енергії (далі - товар/електрична енергія) (п. 1.1 Договору).
Пунктом 5.2 Договору визначено, що ціна за 1 кВт/год. електричної енергії за цим Договором становить 2,8996 грн. з ПДВ, у тому числі:
- ціни електричної енергії, що становить 1,3396 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,76399 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з розподілу електричної енергії 0,31276 грн. без ПДВ;
- податку на додану вартість (ПДВ) 0,48325 грн.
Положеннями пункту 2.3 Договору передбачено, що обсяг поставки - 350 000 кВт/год.
В п. 3.1. Договору зазначено, строк (термін) поставки товару з 01.01.2021 по 31.12.2021.
На момент підписання Договору (21.12.2020) сторонами погоджені всі його істотні умови - предмет, ціна, строк виконання зобов'язань за Договором, що відповідали змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. Наведене узгоджується з положеннями частини 3 статті 180 ГК України та Законом України «Про публічні закупівлі».
18.01.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 у зв'язку з технічними помилками при укладенні Договору №1-2021 від 21.12.2020 з викладенням п. 5.2 Договору в наступні редакції:
Ціна за 1 кВт/год. електричної енергії за цим Договором становить 2,8996 грн. з ПДВ, у тому числі:
- ціни електричної енергії, що становить 1,3396 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,31276 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з розподілу електричної енергії 0,76399 грн. без ПДВ;
- податку на додану вартість (ПДВ) 0,48325 грн.
Додатковою угодою №2 від 19.01.2021 щодо зміни ціни, змінені істотні умови Договору, а саме:
керуючись положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 1 та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» №922-VIII від 25.12.2015, відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2020 №2353, якою змінено розмір тарифу на послуги передачі електричної енергії з 01.01.2021, та відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2020 №2383, якою змінено розмір тарифу на послуги з розподілу електричної енергії з 01.01.2021, які є складовою ціни на електричну енергію, що постановляється за Договором, та дійшли згоди внести зміни в пункти 2.3 та 5.2 Договору та викласти їх в наступні редакції:
« 2.3. Кількість, обсяг поставки: 322137 кВт.год»
« 5.2. Ціна за 1 кВт/год. електричної енергії за цим Договором становить 3, 15044 грн. з ПДВ, у тому числі:
- ціни електричної енергії, що становить 1,3396 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,29393 грн. без ПДВ;
- тариф на послуги з розподілу електричної енергії 0,99184 грн. без ПДВ;
- податку на додану вартість (ПДВ) 0,52507 грн.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону №922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону №922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону №922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону №922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Відповідно до абзацу 7 пункту 13.9. Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків ст. 41 Закону України «Про публічні закупівля», а саме: зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики на споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Сторони можуть вносити відповідні зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів), при цьому, підтвердження можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу (НКРЕКП) або Держави щодо встановлення регульованих цін.
09.12.2020 прийнята постанова НКРЕКП №2353 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2021 рік», яка набрала чинності з 01.01.2021, якою встановлено ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 293,93 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком.
09.12.2020 прийнята постанова НКРЕКП №2383 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» із застосуванням стимулюючого регулювання», яка набрала чинності з 01.01.2021, якою встановлено АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО»: 1) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на рівні: для 1 класу напруги - 108,71 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість); для 2 класу напруги - 991,84 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість); 2) структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання згідно з додатком.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказаними постановами НКРЕКП на підставі яких було укладено додаткову угоду №2 встановлено тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, саме ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» та АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО», а не відповідачу у цій справі. Крім того, на момент укладення сторонами Договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021 відповідачу було відомо про прийняття НКРЕКП постанов №2353 від 09.12.2020 та №2383 від 09.12.2020, які набирають чинності з 01.01.2021, що не може бути розцінено як добросовісною поведінкою сторони та поважною причиною, яка забезпечує реалізацію принципів максимальної економії, ефективності та пропорційності.
На переконання суду апеляційної інстанції, відповідач, надаючи пропозиції при проведенні тендеру позивачем та укладаючи договір від 21.12.2020 та погоджуючи його істотні умови, щодо ціни та строків поставки електричної енергії повинен був оцінити можливість виконання зобов'язання щодо поставки електричної енергії з 01.01.2021, а тому укладення 19.01.2021 Додаткової угоди №2 та посилання на збільшення тарифу на послуги з розподілу електричної енергії постановами НКРЕКП №2353 від 09.12.2020 та №2383 від 09.12.2020 вже після підписання договору не є поважною підставою для внесення відповідних змін до Договору шляхом укладення 19.01.2021 Додаткової угоди №2.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що передбачена умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу зміна умов цього Договору у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку введення в дію нормативно-правових актів відповідного уповноваженого органу (НКРЕКП) або Держави щодо встановлення регульованих цін, не доводить виникнення у відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором, у зв'язку із коливанням цін на ринку.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику при проведенні процедури закупівлі, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів відповідачем надано не було та відповідних обставин судом апеляційної інстанції не встановлено. Виключно зміна регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.
Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України)
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи вищевикладене додаткова угода №2 від 19.01.2021 не відповідає приписам ч. 4 ст. 41, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України №922-VIII, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, та підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Оскільки зазначена додаткова угода №2 від 19.01.2021 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором №1-2021 від 21.12.2020, мали регулюватись Договором постачання електричної енергії №1-2021 від 21.12.2020, з урахуванням додаткової угоди №1 від 18.01.2021, згідно з якою ціна за 1 кВт.год електричної енергії становить 2, 8996 грн.
Відповідач, на виконання умов Договору, передав у власність позивача електричну енергію в загальному обсязі 266933 кВт/год. на загальну суму 977 926,93 грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відбитками їх печаток актами приймання-передачі електричної енергії, а саме: від 09.02.2021 №00000001052 в обсязі 46810 кВт/год., на суму 147 472,28 грн з ПДВ; від 15.03.2021 №00000003704 в обсязі 34431 кВт/год., на суму 118 304,78 грн. з ПДВ; від 19.04.2021 №00000007521 в обсязі 28295 кВт/год., на суму 97 221,50 грн з ПДВ; від 19.05.2021 №00000010450 в обсязі 28010 кВт/год., на суму 96 242,24 грн з ПДВ; від 16.06.2021 №00000012580 в обсязі 21745 кВт/год., на суму 74 715,73 грн з ПДВ; від 19.07.2021 №00000015913 в обсязі 16278 кВт/год., на суму 55 931,15 грн з ПДВ; від 17.08.2021 № 00000018320 в обсязі 9248 кВт/год., на суму 31 776,10 грн з ПДВ; від 22.09.2021 № 00000021647 в обсязі 4435 кВт/год., на суму 16 999,85 грн з ПДВ; від 26.10.2021 № 00000024030 в обсязі 17017 кВт/год., на суму 69 121,21 грн з ПДВ; від 13.11.2021 № 00000026877 в обсязі 29641 кВт/год., на суму 120 398,54 грн з ПДВ; від 10.12.2021 № 00000030530 в обсязі 31023 кВт/год., на суму 149 743,55 грн з ПДВ.
Вказаний обсяг електричної енергії сплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме: від 09.02.2021 №1 на суму 5 000,00 грн.; від 09.02.2021 № 2 на суму 20 000,00 грн; від 09.02.2021 №4 на суму 6 423,76 грн.; від 09.02.2021 №4 на суму 56 048,52 грн; від 09.02.2021 № 9 на суму 60 000,00 грн; від 01.03.2021 №1 на суму 11 000,00 грн; від 15.03.2021 № 3 на суму 8 272,50 грн.; від 15.03.2021 № 29 на суму 49 707,78 грн.; від 15.03.2021 № 13 на суму 11 576,24 грн.; від 15.03.2021 № 3 на суму 3 796,78 грн.; від 15.03.2021 № 17 на суму 33 951,48 грн.; від 19.04.2021 № 46 на суму 5 686,57 грн.; від 19.04.2021 № 2 на суму 16 726,43 грн.; від 19.04.2021 № 5 на суму 2 566,69 грн.; від 19.04.2021 № 29 на суму 30 000,00 грн.; від 19.04.2021 № 42 на суму 42 241,81 грн.; від 19.05.2021 № 55 на суму 46 041,14 грн.; від 19.05.2021 № 73 на суму 6 313,43 грн.; від 19.05.2021 № 41 на суму 25.000,00 грн.; від 19.05.2021 № 3 на суму 16 623,35 грн.; від 19.05.2021 №6 на суму 2.264,32 грн.; від 16.06.2021 № 4 на суму 10 389,00 грн.; від 16.06.2021 № 83 на суму 4 000,00 грн.; від 16.06.2021 № 46 на суму 10.000,00 грн.; від 16.06.2021 № 72 на суму 44 961,69 грн.; від 16.06.2021 № 7 на суму 5 365,04 грн.; від 19.07.2021 № 8 на суму 3 886,11 грн.; від 19.07.2021 № 83 на суму 32 047,58 грн.; від 19.07.2021 № 90 на суму 2 000,00 грн; від 19.07.2021 № 5 на суму 15 101,21 грн.; від 19.07.2021 № 53 на суму 3 000,00 грн.; від 17.08.2021 № 70 на суму 3 000,00 грн.; від 17.08.2021 № 101 на суму 3 000,00 грн.; від 17.08.2021 № 94 на суму 10 000,00 грн.; від 17.08.2021 № 10 на суму 1 121,06 грн.; від 22.09.2021 № 101 на суму 14 252,51 грн.; від 22.09.2021 № 11 на суму 900,78 грн.; від 22.09.2021 № 106 на суму 1 341,59 грн.; від 22.09.2021 № 75 на суму 5 000,00 грн.; від 22.09.2021 № 6 на суму 10 160,01 грн.; від 26.10.2021 № 135 на суму 50 000,00 грн.; від 26.10.2021 № 12 на суму 1 242,94 грн.; від 26.10.2021 № 121 на суму 7 660,73 грн.; від 26.10.2021 № 81 на суму 10 217,54 грн.; від 19.11.2021 № 93 на суму 22 608,49 грн.; від 19.11.2021 № 131 на суму 5 997,68 грн.; від 19.11.2021 № 160 на суму 50 747,49 грн.; від 19.11.2021 № 13 на суму 353,38 грн.; від 19.11.2021 № 13 на суму 20 451,09 грн.; від 19.11.2021 № 8 на суму 20 240,41 грн.; від 10.12.2021 № 9 на суму 19 568,08 грн.; від 10.12.2021 № 109 на суму 46 173,97 грн.; від 10.12.2021 № 14 на суму 8 001,50 грн.; від 10.12.2021 № 186 на суму 70 000,00 грн.; від 10.12.2021 № 152 на суму 6 000,00 грн.
Відносно обсягу поставки відповідачем електричної енергії за укладеним між сторонами спору Договором та його оплати позивачем спір у даній справі між сторонами відсутній.
Відтак, до загального обсягу електричної енергії поставленого за Договором в розмірі (266933 кВт/год) підлягає застосуванню ціна за додатковою угодою від 19.01.2021 №1 до Договору (2, 8996 грн. з ПДВ), а вартість такого обсягу становить 773 998, 92 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно сплачених грошових коштів підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 203 928, 00 грн., як різниця між сумою сплачених позивачем коштів (977 926,93 грн.) та правомірної вартості обсягу електричної енергії за Договором в сумі 773 998, 92 грн. Тоді як судом першої інстанції вказана вимога задоволена частково у сумі 136 970,53 грн.
Відтак, у зв'язку із визнанням недійсною додаткової угоди №2 від 19.01.2021 до Договору, вимога про стягнення коштів у розмірі 66 957, 47 грн підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абзаців 1, 2, 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 77, 78, 81 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, сформувала висновки, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, де вказано, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 5 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частинами 1 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1 та 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесено фінансування видатків з місцевого бюджету в установленому законом порядку (пункт 4 частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування").
Матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Зазначені прокурором у позові порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди територіальній громаді в особі Юрковецької сільської ради Чернівецького району у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, унеможливлюють їх раціональне та ефективне використання і здатне спричинити істотну шкоду інтересам Юрковецької сільської ради Чернівецького району.
Юрковецька сільська рада Чернівецького району як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов'язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.
Юрковецька сільська рада Чернівецького району, укладаючи 19.01.2021 оспорювану додаткову угоду №2 до Договору про закупівлю, які за доводами прокурора суперечать умовам договору та вимогам ч. 4 ст. 41, пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, сприяла порушенню інтересів територіальної громади. Тобто, сільська рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням коштів місцевого бюджету, при цьому, неналежно їх реалізує.
Позиція Верховного Суду щодо правомірності подання прокурором позову в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, відображена в постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №926/1392/20, від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 13.10.2020 у справі №912/1580/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор визначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах Юрковецьку сільську раду Чернівецького району.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що прокурор звертався до Юрковецької сільської ради Чернівецького району листом №52/36-30ВИХ-24 від 15.01.2024 про надання інформації щодо проведення процедури закупівлі та укладення спірних додаткових угод до Договору. В листі зазначено, що додаткові угоди укладені з порушенням законодавства та призвели до надмірної сплати коштів. Зокрема, прокурор просив повідомити чи буде Юрковецька сільська рада Чернівецького району вживати заходи щодо стягнення з відповідача зайво сплачених коштів.
Юрковецька сільська рада Чернівецького району, на звернення прокурора, листом №61 від 16.01.2024 повідомила, що сільською радою не вживались заходи в судовому порядку, оскільки в сільському бюджеті відсутні кошти на сплату судового збору, в зв'язку з чим просила пред'явити позовну заяву до суду в інтересах сільської ради.
Прокурор листом №52/3-115ВИХ-24 від 12.02.2024 повідомив сільську раду у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку стосовно доведеності прокурором бездіяльності компетентного органу та наявності підстав для звернення з позовом. Наведе підтверджує дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах Ради, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 19.01.2021 до Договору та стягненні коштів у сумі 66 957, 47 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи, що в силу положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасникам справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, що зумовило відмову у задоволенні позову про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 19.01.2021 до Договору про постачання електричної енергії від 21.12.2020 №1-2021, укладеного між Юрковецькою сільською радою Чернівецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» та стягненні коштів у сумі 66 957, 47 грн, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною Додаткової угоди №2 від 19.01.2021 до Договору та стягнення коштів у сумі 66 957, 47 грн з ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення зазначених позовних вимог.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною Додаткової угоди №2 від 19.01.2021 та стягнення коштів у сумі 66 957,47 грн та ухвалити в цій частині нове рішення.
3. Визнати недійсною Додаткову угоду №2 від 19.01.2021 до Договору про постачання електричної енергії від 21.12.2020 №1-2021, укладеного між Юрковецькою сільською радою Чернівецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (вулиця Івана Мазепи, будинок 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36716332) на користь Юрковецької сільської рада Чернівецької області (вулиця Центральна, будинок 36, село Юрківці, Чернівецький район, Чернівецька область, 59440 ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04418653) на р/р UA808999980314050544000024341, Державна казначейська служба Україна, м. Київ, МФО 820172 грошові кошти у сумі 66 957,47 грн (шістдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім 47 копійок).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (вулиця Івана Мазепи, будинок 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36716332) на користь Чернівецької обласної прокуратури (вулиця М. Корбуди, 21, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, МФО 820172, р/р UA378201720343110001000004946, класифікація податків бюджету - 2800) 30 280,00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень) судового збору.
6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2636/24 залишити без змін.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Трейд Груп» (вулиця Івана Мазепи, будинок 6, м. Київ, 01010, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36716332) на користь Чернівецької обласної прокуратури (вулиця М. Корбуди, 21, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, МФО 820172, р/р UA378201720343110001000004946, класифікація податків бюджету - 2800) 9 084, 00 грн (дев'ять тисяч вісімдесят чотири гривні 00 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
9. Матеріали справи №910/2636/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано суддями 24.01.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська