іменем України
15 січня 2025 року м. Кропивницький
справа № 398/5981/24
провадження № 22-ц/4809/343/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Письменного О.А.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2024 року у складі судді Дубровської Н.М.,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та подав заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем існує майновий спір про стягнення коштів. Вважав, що відповідач може розпорядитися майном, належним йому на праві приватної власності, до винесення судом рішення у цій справі з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань у повному обсязі, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з чим просив вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача - ОСОБА_2 , а саме на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 , зареєстровану за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у 1998 році, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Бендеровою Л.А. до вирішення справи по суті. Вважав, що забезпечення позову є співмірним з заявленими позивачем вимогами, не перешкоджатиме господарській діяльності відповідача, ніяким чином не буде обмежувати його прав щодо володіння та користування вказаним майном, а у майбутньому забезпечить виконання можливого рішення суду.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник адвокат Мунтян В.І. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Позивач у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Направив заяву про розгляд справи без його участі (а.с.76). Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по праві № 320/3560/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року, справа №320/3560/18, зроблено висновок про те, що заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Встановлено, що між сторонами існує спір щодо стягнення грошових коштів курсової різниці у розмірі 573200 грн.
Подаючи заяву про забезпечення позову заявник вважав, що у випадку задоволення позову з відповідача буде стягнута сума грошових коштів. Якщо ці кошти не будуть добровільно сплачені відповідачем рішення суду буде підлягати примусовому виконанню, у тому числі за рахунок належного відповідачу майна. За відсутності накладеного арешту на майно, воно на час розгляду цієї справи судом може бути відповідачем відчужене, що унеможливить виконання рішення.
До заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 додано докази належності її відповідачу на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 , без визначення часток (а.с.9).
Однак, як убачається з листа Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31 жовтня 2024 року №214051 при перевірці відомостей що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, встановлено, що нерухоме майно, на яке накладено арешт, а саме квартира АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_4 (а.с.73).
Зазначена вище інформація також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, від 04 листопада 2024 року №402144153, з якої убачається що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , дата реєстрації - 06 лютого 2019 року (а.с.74). При цьому ОСОБА_4 не бере участі у розгляді цієї справи.
Враховуючи зазначене вище підстави для накладення арешту на зазначене нерухоме майно відсутні, оскільки частина цього майна відповідачеві не належить.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2024 рокубез змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Карпенко
О.А.Письменний