Справа № 711/5157/24
2/693/30/25
Іменем України
21.01.2025 м. Жашків
Жашківський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Защитинської Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Чумак Р.М.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Сененко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жашків в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини
1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі - відповідач), треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини посилаючись на те, що 09.10.2010 він одружився із відповідачкою, в шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після 24.02.2022, внаслідок введення воєнного стану, відповідачка разом із доньками виїхала за межі України до Португалії та повертатись до України не планує, оскільки влаштовує своє життя в іншій країні, у зв'язку із чим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.11.2023 шлюб між ними розірвано. В серпні 2023 року донька ОСОБА_3 повернулась в Україну, оскільки хоче жити із батьком, з яким має більш тісний зв'язок, інша донька ОСОБА_4 залишилась разом із відповідачкою в Португалії.
З моменту повернення ОСОБА_3 в Україну вона проживає разом із ним, він із донькою зареєстровані за однією адресою, ОСОБА_5 забезпечена всі необхідним, для неї створені необхідні умови для проживання та розвитку, відповідачка - мати ОСОБА_5 , участі у вихованні доньки не приймає. Він є військовозобов'язаним, а тому для отримання відстрочки від призову на військову службу, йому необхідно рішення суду про самостійне виховання дитини, зазначає, що у разі його мобілізації донька ОСОБА_5 залишиться одна, оскільки в м. Черкаси немає інших родичів окрім нього.
Позивач і його представник адвокат Сененко К.В. в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з?явилась, її представник адвокат Корнєва Д.І. надала суду заяву про розгляд справи без її участі.
Треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду не з'явились, від представника Служби у справах дітей Черкаської міської ради до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування.
2.Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 27.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання на 11.09.2024.
09.09.2024 від представника відповідачки адвоката Корнєвої Д.І. надійшли заяви про ознайомлення із матеріалами справи за допомогою підсистеми «Електронний суд» та про відкладення підготовчого засідання.
З огляду на неявку сторін в підготовче засідання 11.09.2024, визначено наступну дату підготовчого судового засідання - 16.10.2024.
07.10.2024 до суду надійшла заява від третьої особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради про проведення судового засідання без представника органу опіки та піклування м. Черкаси.
Також 16.10.2024 до суду надійшло клопотання від представника позивача адвоката Сененко К.В. про залучення її до участі у справі, надання можливості ознайомитись із матеріалами справи за допомогою підсистеми «Електронний суд» та про перенесення розгляду справи.
З огляду на неявку сторін в підготовче засідання 16.10.2024, визначено наступну дату підготовчого судового засідання - 11.11.2024.
11.11.2024 до суду надійшло клопотання від представника позивача адвоката Сененко К.В. про перенесення розгляду справи.
З огляду на неявку сторін в підготовче засідання 11.11.2024, визначено наступну дату підготовчого судового засідання - 26.11.2024.
14.11.2024 від представника відповідачки адвоката Корнєвої Д.І. надійшла заява про розгляд справи без її участі.
26.11.2024 до суду надійшло клопотання від представника позивача адвоката Сененко К.В. про перенесення розгляду справи.
З огляду на неявку сторін в підготовче засідання 26.11.2024, визначено наступну дату підготовчого судового засідання - 19.12.2024.
Ухвалою суду від 19.12.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 21.01.2025, цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про допит свідків.
Також судом на адресу третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_4 направлялись копія позовної заяви із додатками та повістки про виклик до суду, які отримані представником третьої особи за довіреністю, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте зазначена третя особа, достовірно знаючи про наявність цієї цивільної справи в провадженні суду, своїм правом на подачу заяв по суті позову не скористалась, в судові засідання не з?являлась, причини неявки суду не повідомляла.
3.Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Між сторонами виникли правовідносини щодо факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, які регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі СК України).
Судом встановлено, що 09.10.2010 позивач одружився із відповідачкою, в шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після 24.02.2022, внаслідок введення воєнного стану, відповідачка разом із доньками виїхала за межі України до Португалії, де проживає станом на тепер із донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.11.2023 шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано. В серпні 2023 року донька позивача ОСОБА_3 повернулась в Україну та навчається в Черкаському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ліцей спортивного профілю № 34», проживає разом із позивачем в АДРЕСА_1 , де і разом із позивачем зареєстрована.
Позивач офіційно працює водієм в ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ», має стабільний дохід та позитивно характеризується за місцем проживання і роботи.
Відповідачка участі у вихованні доньки ОСОБА_3 не приймає, навчальний заклад, де навчається дівчинка не відвідує, із вчителями не спілкується, повертатись до України не має наміру, не заперечує, щоб ОСОБА_5 проживала разом із батьком, також між батьками дитини досягнуто згоди щодо місця проживання доньки.
Викладені обставини підтвердив в судовому засіданні позивач, який пояснив, що відразу після початку повномасштабного вторгнення він вивіз дружину із двома доньками за кордон, проте старша донька ОСОБА_5 не змогла адаптуватись в чужій країні і постійно просила щоб він її забрав в Україну, в серпні 2023 року його рідна сестра привезла ОСОБА_5 в Україну, вже у вересні 2023 року вона пішла до школи, з того часу вони з донькою живуть вдвох, його дружина подала на розлучення, оскільки хоче влаштувати свої життя за кордоном, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.11.2023 шлюб між ними розірвано. На цей час він повністю опікується донькою, відповідачка участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, найбільше він боїться, що його мобілізують і ОСОБА_5 залишиться одна.
Допитана судом свідок ОСОБА_6 показала, що позивач її сусід, вона його знає змалечку, ОСОБА_7 живе з батьком, матері дитини вона не бачила, саме позивач возить доньку до школи та про неї піклується.
Допитана судом свідок ОСОБА_8 показала, що позивач її сусід, його знає понад 10 років, останнім часом він та його донька у неї постійно на виду, оскільки вона працює двірником, зазначила, що після повернення із-за кордону ОСОБА_5 була замкнутою, проте на цей час дівчинка знайшла друзів, стала більш розкутою, товариською, батько гарно піклується про дитину, вони живуть вдвох, після виїзду за кордон матір дівчинки вона не бачила, як їй відомо від людей в матері ОСОБА_5 за кордоном інша сім'я.
Також вказані обставини підтверджуються письмовими доказами: копіями свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (а.с. 15-16), копією рішення Придніпровського районного суду від 08.11.2023 про розірвання шлюбу між сторонами (а.с. 17), витягами із реєстру територіальної громади про місце реєстрації позивача та його доньки ОСОБА_3 (а.с. 18-19), копією акту обстеження умов проживання (а.с. 20), копією довідки із навчального закладу № 351 від 03.06.2024 (а.с. 21), копіями характеристик ОСОБА_1 (а.с. 22-23), копією довідки про доходи від 11.06.2024 (а.с. 24), копією висновку органу опіки та піклування (а.с. 25-26), копіями довідок секретаря парафіяльної ради Союзу парафій Ешпонзеде, Маріньяс і Гандра, мунізипалітет Ешпонзеде від 23.05.2024 та 24.05.2024 (а.с. 28-30).
4.Застосовані норми права.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.
5.Оцінка суду.
Дослідженими судом доказами доведено, що позивач самостійно виховує та утримує свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати дівчинки разом із меншою донькою проживає за кордоном та участі у вихованні ОСОБА_5 не приймає, наміру повертатись в Україну вона не має, натомість неповнолітня ОСОБА_3 висловила бажання жити із батьком.
Відповідачка не надала суду доказів про те, що вона, перебуваючи за кордоном, приймає участь у вихованні ОСОБА_5 та її матеріальному утриманні.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку, суд встановлює юридичний факт, як підставу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд також враховує, що законом не визначено іншого порядку встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні особи для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто, відсутній державний або інший орган, який уповноважений посвідчувати такий факт.
Також суд бере до уваги що встановлення такого факту не позбавляє відповідачку батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.
Зважаючи на обставини встановлені судом, які підтверджуються дослідженими судом доказами, суд вважає доведеним в судовому порядку факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 76, 89, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено о 9 год. 24.01.2025.
Суддя Т.І. Защитинська