1Справа № 335/6439/24 2/335/141/2025
13 січня 2025 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Капто Д.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Синельнікова М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, -
07.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 05.09.2019 працює у ПАТ «Страхова Група «ТАС» на посаді директора регіонального центру Запорізької регіональної дирекції. Згідно з Наказом Голови Правління №368-К від 12.05.2022 дію трудового договору було при призупинено, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи працівниками компанії. З даним наказом він не був ознайомлений. При цьому зазначав, що він продовжує працювати на підприємстві відповідача по теперішній час, виконує свої посадові обов'язки відповідно до умов трудового договору. Разом з тим, відповідач, починаючи з 12 травня 2022 припинив нарахування та виплату позивачу заробітної плати.
Позивач стверджує, що приписи статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачають право роботодавця призупинити дію трудового договору у зв'язку із збройною агресією проти України при умові, що роботодавець не може надати роботу працівнику, забезпечити належні умови праці, а працівник не може виконувати роботу. Водночас, позивач звернув увагу суду на те, що він мав можливість і продовжував працювати та не ініціював питання щодо призупинення з ним трудового договору.
Вважає, що відповідач не мав достатніх підстав для видачі оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем, оскільки були відсутні обов'язкові для цього умови, а саме абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу призупинення дії трудового договору є незаконним, а тому такий наказ підлягає скасуванню.
Таким чином, оскільки позивач продовжував виконувати свої трудові обов'язки та у зв'язку з незаконністю наказу про призупинення дії трудового договору, вважає, що обов'язок по відшкодуванню йому заробітної плати має бути покладено на відповідача. З наданого позивачем у позовній заяві розрахунку сума невиплаченої позивачу заробітної плати підлягає стягненню за період роботи з 12.05.2022 по 09.05.2024, яка становить 153 850,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки у розмірі 106 555,00 грн., виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати 213,11 грн. за кожний день затримки, починаючи з дня відсторонення від роботи з 12.05.2022 по 09.05.2024. Позивач, посилаючись на ст. 237-1 КЗпП України вважає що на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 200 000,00 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
24.06.2024 року через канцелярію суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.07.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання.
02.09.2024 через систему «Електронний суд" від представника відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС" Синельникова М.О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, мотивуючи тим, що 12 травня 2022 року наказом №368-К відповідач ПАТ «Страхова Група «ТАС» на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинив дію трудового договору з ОСОБА_1 , директором регіонального центру Запорізької регіональної дирекції ПАТ «Страхова Група «ТАС», з 26 травня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. Відповідач повідомив позивача про призупинення дії трудового договору в доступний спосіб, а саме: 15.05.2022 направив зазначений наказ на адресу індивідуальної корпоративної пошти ОСОБА_2 /TAS ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), через яку ОСОБА_1 скористався можливістю подати електронну заяву на відпустку на період з 12.05.2022 по 25.05.2022. Отримавши припис Держпраці № Ц/КВ/31103/18/П/СК від 20.12.2023 по скарзі ОСОБА_1 щодо призупинення дії трудового договору, роботодавець вжив заходів щодо відновлення виконання трудових відносин, неодноразово намагався з'ясувати питання з ОСОБА_1 щодо того чи готовий він відновити виконання трудових відносин, але спроби були марними, позивач всіляко ухилявся від зустрічі з представниками відповідача та отримання листів і документів. З 09.05.2024 (з дати коли вдалося ознайомити ОСОБА_1 з наказом №97-К від 21.02.2024 про поновлення дії трудового договору) до моменту звільнення 24.07.2024 позивач бажання виконувати роботу не виявив, був відсутній на робочому місці без поважних причин, продовжив не виконувати свої трудові обов'язки, що свідчить про односторонню відмову ОСОБА_1 від поновлення трудових відносин та обґрунтованість призупинення дії трудового договору з 26 травня 2022 року по 09 травня 2024 року, у відповідності до статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX. При цьому виплата всіх сум, при звільненні у зв'язку зі скороченням чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, що належать ОСОБА_1 , була здійснена у день звільнення 24.07.2024, а саме: заробітна плата за відпрацьований час, вихідна допомога - у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Відповідач заперечував проти стягнення за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди, оскільки вважає, що дані вимоги необґрунтовані та такі, що не відповідають засадам розумності та справедливості. Крім того, посилаючись на положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України вважає, що позивач звернувся до суду з даним позовом після закінчення строку звернення до суду, що є додатковою самостійною підставою відмови у позові.
13.09.2024 позивачем надана відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що з травня 2022 по травень 2024 він працював у штатному режимі, відповідно до обов'язків керівника, що підтверджується звітом планових платежів комісії (премії), пролонгацією довіреності, листуванням по корпоративній електронній пошті. Робоче місце з 2019 по 2023 знаходилось в офісі за адресою: м. Запоріжжя , вул. Південне шосе, буд. 8, і фінансувався компанією, а отже позивач за вказаною адресою знаходився фізично. Крім того, вважає, що Акти про відсутність на робочому місці мають ознаки підробки, оскільки перевірка за адресою: АДРЕСА_1 не проводилась.
27.09.2024 через систему «Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення, з посиланням на те, що у період з 26.05.2022 по 04.03.2024 ОСОБА_1 не був звільнений з компанії, а тому його електронна пошта та обліковий запис не були видалені з системи, у зв'язку з чим позивач в односторонньому порядку мав можливість створювати проекти електронних листів та пересилати їх на свою приватну електронну скриньку, а також створювати, редагувати електронні таблиці додані позивачем в ці електронні листи. Однак, проекти електронних листів та електронних таблиць, на які посилається позивач, не є доказом надання позивачем відповідачу роботи в період призупинення трудових відносин, довіреність № 22-23/268 від 05.12.2022 за строком дії з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідачем позивачу не видавалась, надана позивачем платіжна інструкція від 22.06.2023 про перерахування 5 858,00 грн. ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_1 вказує про особисті взаємовідносини між фізичними особами, і не може вважатися виплатою заробітної плати відповідача. Щодо офісу за адресою: м. Запоріжжя , вул. Південне шосе, буд. 8, представником відповідача зазначено, що з 22.02.2022 відповідач ним не користувався, а тому 22.02.2022 уклав з ТОВ «Житловий комплекс Воздвиженка» додатковий договір на зменшення розміру орендної плати, а надалі 29.03.2023 додатковим договором припинив з 30 квітня 2023 року оренду приміщення за адресою: м. Запоріжжя вул. Південне шосе буд. 8, оскільки економічної доцільності платити за період очікування до завершення широкомасштабного вторгнення військ РФ на територію України не було.
Ухвалою суду від 01.10.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.03.2024 року. Крім того, вказаною ухвалою було витребувано у ПАТ «Страхова Група «ТАС», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , за останні два календарні місяці, що передували місяцю, в якому було звільнено ОСОБА_1
18.11.2024 на виконання ухвали від 01.10.2024 ПАТ «Страхова Група «ТАС» надало витребувані документи.
У судовому засіданні під час розгляду справи по суті позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив, у зв'язку з чим наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, відповідно до наказу № 402-К від 04.09.2019 був прийнятий на посаду директора регіонального центру Запорізької регіональної дирекції з 05.09.2019 (т. 1 а/с 129).
Згідно з наказом директора ПАТ «Страхова група «Тас» №1257-ВП від 11.05.2022 ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки строком на 14 календарних днів з 12.05.2022 р. по 25.05.2022 року.(т.1,а/с 136).
Наказом № 368-К від 12.05.2022 відповідач ПАТ «Страхова Група «ТАС» призупинив дію трудового договору з ОСОБА_1 , директором регіонального центру Запорізької регіональної дирекції ПАТ «Страхова Група «ТАС», з 26 травня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану - керуючись статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2136-IX (т. 1 а/с 48).
Відповідно до припису про скасування наказу (розпорядження роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору № Ц/КВ/31103/18П/СК від 20.12.2023 року, головним державним інспектором відділу з питань праці східного напрямку управління інспекційної діяльності у Київській області Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Афанасьєвою В., на підставі звернення ОСОБА_1 від 13.11.2023 щодо призупинення дії трудового договору, зобов'язано ПАТ «СГ «ТАС" скасувати наказ № 368-К від 12.05.2022 (т. 1 а/с 19).
Представником відповідача у відзиві зазначалось, що 12 січня 2024 року ПАТ «Страхова Група «ТАС» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису про скасування наказу (розпорядження) роботодавця або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору № Ц/КВ/31103/18/П/СК від 20 грудня 2023 року, з тих підстав, що оскаржуваним приписом необґрунтовано, незаконно та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством зобов'язано відповідача скасувати наказ (розпорядження) від 12.05.2022 року № 368-К. Рішення у даній справі на теперішній час не прийнято.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Поруч з цим, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі закон №2136-ІХ).
Відповідно до п. п. 5 п. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану'главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі закон №2136-ІХ).
З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХтакож можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Водночас, таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).
Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, відтак першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.10.2022, зареєстровано 19.10.1998 юридичну особу ПАТ «Страхова Група «ТАС". Місцем знаходження Запорізької регіональної дирекції відповідача зареєстровано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 5.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 29.03.2023 до договору оренди № 12.08.2022-3 від 15.08.2022 ТОВ «Житловий комплекс Воздвиженка" та ПАТ «Страхова Група «ТАС" достроково розірвали зазначений договір з 30.04.2023 щодо об'єкта нерухомості за адресою: м. Запоріжжя, Південне шосе, 8.
Під час судового розгляду справи встановлено, що ПАТ «Страхова Група «ТАС» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії Російської Федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу підприємство працювало, та продовжує працювати на час винесення рішення у справі.
Доводи представника відповідача щодо призупинення трудових відносин у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, тимчасовою окупацією частини території Запорізької області, безпосередньою близькістю регіонального центру Запорізької регіональної дирекції до лінії зіткнення та зони бойових дій, неодноразовими ракетними ударами по м. Запоріжжя, неможливістю роботодавця забезпечити безпечні умови праці, наявність актів від 18, 19, 20, 21, 25, 26, 27, 28 квітня, 2, 3, 4 травня 2022 року про відсутність на роботі позивача, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не можуть слугувати беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Суд погоджується з думкою позивача, що оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору відповідачем видано за відсутності дійсних та достатніх причини призупинення дії трудового договору, оскільки зазначений наказ не містить інформації про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки. У своїх доводах ОСОБА_1 зазначав, що з травня 2022 по травень 2024 працював у штатному режимі та має можливість продовжувати роботу та виконувати свої посадові обов'язки, відповідно до умов трудового договору.
Представник відповідача у своїх поясненнях зазначав, що роботодавець вживав заходи щодо відновлення виконання трудових відносин всіма доступними засобами дистанційного та поштового зв'язку (лист № 00075/0124 від 01.01.2024, лист № 00112/0124 від 01.01.2024, акт здійснення телефонного дзвінка від 06.03.2024), однак позивач бажання виконувати роботу не виявляв та не йшов на контакт з роботодавцем. Відповідач наказом № 97-К від 21.02.2024 поновив дію трудового договору з ОСОБА_1 з 04.03.2024.
Зазначені обставини на думку суду є підставою вважати, що відповідачем не доведено наявність обґрунтувань для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , тобто абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи працівникові, а працівника - виконувати її.
При цьому, слід звернути увагу і на те, що відповідач жодним чином не довів, що ПАТ «Страхова Група «ТАС» було позбавлене можливості надати роботу позивачу, в тому числі хоча б частково, дистанційно або із застосуванням іншого альтернативного механізму, наприклад встановленням скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи.
Надані представником відповідача акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 18.04.2022, 19.04.2022, 20.04.2022, 21.04.2022, 25.04.2022, 26.04.2022, 27.04.2022, 28.04.2022, 02.05.2022, 03.05.2022, 04.05.2022, (т.1, а/с 83-94), є сумнівними, та не підтверджують неможливості виконувати роботу позивачем. Крім того, відповідач надав суду акт від 06.03.2024, в якому зазначив про необхідність позивачу з'явитися до офісу за адресою :м.Запоріжжя, вул.Жаботинського,буд.27, тоді як акти про відсутність на роботі складалися за іншою адресою: АДРЕСА_2 , позивач стверджував що його місцем роботи був офіс за адресою: м.Запоріжжя,вул.Південне шосе, буд.8, і такі твердження позивача не спростовані відповідачем.
Іншим наданим представником відповідача письмовим доказам (накази, пояснення, акти, статистику, скріншоти з інтернет мереж т.1, а/с 101-133) суд не надає оцінку, оскільки вони не стосуються спірних правовідносин та предмету позову, а підтверджують правовідносини вже після призупинення дії трудового договору та подальшого звільнення позивача.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що призупинення трудових відносин з позивачем не відповідало вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Однак, згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору № 368-К винесено ПАТ «Страхова Група «ТАС» 12.05.2022 року і судом встановлено, що про цей наказ позивачу було відомо, оскільки 15.05.2022 відповідачем було направлено зазначений наказ на адресу індивідуальної корпоративної пошти ОСОБА_2 /TAS (o.tymoshenko@sgtas.ua), тобто ще у травні 2022 року позивач дізнався про порушення свого права шляхом призупинення дії трудового договору з ним.
Крім того, як вбачається із довідки № 181 від 29.08.2024 за період з червня 2022 по квітень 2024 позивач не отримував заробітну плату, однак, не отримуючи заробітної плати протягом тривалого часу, він не вчиняв жодних дій щодо відновлення свого порушеного права на оплату праці більше, ніж рік, що є підтвердженням обізнаності позивача про причину невиплати йому заробітної плати (т. 1 а/с 96). Разом з тим, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначалось, що відповідачем починаючи з 12.05.2022 припинено нарахування та виплату заробітної плати, що також свідчить про обізнаність позивача щодо свого порушеного права. Крім того, позивач 13.11.2023 року звертався до Державної служби з питань праці зі скаргою на призупинення, одже був обізнаний про порушене відносно нього право (т.1, а/с 17).
Разом з тим, оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем було винесено під час дії карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 року.
В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.
У пункті 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України додатково, із врахуванням норм ст.233 КЗпП України, закріплено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати КЦС у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №947/8885/21 дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 року №651, карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Із завершенням карантину 30.06.2023 року строки звернення до суду не сплинули, оскільки положенням пункту 1 глави XIX КЗпПУ не передбачено, що визначені ст. 233 КЗпПУ строки звернення до суду закінчуються саме одночасно зі спливом строку карантину.
Оскільки у межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду почав перебіг під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків продовжується (збільшується).
Разом з тим, незважаючи на беззаперечну продовжуваність строку звернення позивача до суду із вказаним позовом під час дії на території України карантину, позивач не пред'явив позов про захист свого порушеного трудового права, про порушення якого дізнався ще у травні 2022 року, у визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк звернення, зокрема після закінчення 30.06.2023 карантину.
Відповідно до штампу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Тимошенком О.І. особисто подано позовну заяву до суду 07.06.2024, що підтверджується його підписом на даній заяві, тобто по спливу восьми місяців після закінчення визначеного законом тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, необхідно зазначити, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі, такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.
Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ч.1 ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Положення КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Водночас, поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Доводи позивача на введення на території України з 24.02.2022 року воєнного стану та існування його на дату звернення до суду із вказаним позовом, судом відхиляються, оскільки змін у зв'язку з цим до КЗпП України в частині строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, внесено не було, крім того позивач знаходячись в м.Запоріжжя мав можливість звернутися до суду не тільки особисто, а й через систему «електронний суд».
Надані позивачем виписки з медичних карт стаціонарного хворого (т.1, а/с 34-37) свідчать про стаціонарне лікування позивача з 17.03.2023 по 24.03.2023, з 13.02.2024 по 22.02.2024, з 13.03.2024 по 22.03.2024, з 23.05.2024 по 28.05.2024, однак не стосуються періоду з липня по серпень включно 2023 року (строк для звернення з позовом до суду).
Як встановлено судом, позивач не надав доказів того, що не мав реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку визначеного ч.1 ст. 233 КЗпП України, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС" від 12.05.2022 року № 368-К про призупинення дії трудового договору.
Позовні вимоги про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС" заборгованості по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 у розмірі 153 850 грн., середнього заробітку за час затримки у розмірі 106555 грн., моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказупро призупинення дії трудового договору, в задоволенні якої судом відмовлено.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Таким чином, за відсутності законних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд враховує норми закону про те, що застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але процесуальні строки для звернення до суду спливли, суд відмовляє у позові через сплив строку за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів, зокрема позиції суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено підстави для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем заявлено позов після спливу строку передбаченого ч.1 с т.233 КЗпП України, судом не знайдено підстав для його поновлення, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду з цим позовом, який передбачений ч. 1 ст. 233 цього Кодексу.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 10 - 13, 81, 82, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевського районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 23 січня 2025 року.
Суддя Н.І. Рибалко