Справа № 953/4097/22
н/п 1-кп/953/293/25
"23" січня 2025 р. м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
У провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває вказане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підтримав подане ним через канцелярію суду письмове клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , посилаючись на вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказав, що у матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
В обґрунтування клопотання посилався на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення, у тому числі тяжких та особливо тяжкого злочинів, а тому, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, він може переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор обґрунтовує тим, що обвинуваченому відомі анкетні дані, місце мешкання потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, що свідчить про реальну можливість вчинення обвинуваченим спроб неправомірного впливу на зазначених осіб з метою примушування до зміни показань чи відмови від показань, враховуючи ту обставину, що потерпілі та свідки не допитані. Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить тривалість вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, їх підвищена соціальна небезпека, багатоепізодність, різні характер та ступінь тяжкості, спрямованість на різні об'єкти суспільних відносин (життя та здоров'я особи, авторитет органів державної влади, власність), що припускає схильність обвинуваченого до подальшого вчинення кримінальних правопорушень. Вказав, що у матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_14 та його представник у судовому засіданні клопотання прокурора підтримали.
Обвинувачений ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора та просив змінити застосований щодо нього запобіжний захід на більш м'який, посилаючись на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження його винуватості. Зауважив на тому, що має на утриманні малолітнього сина та батька, отже у нього є міцні соціальні зв'язки. Акцентував увагу на тому, що досліджені письмові докази жодним чином не підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Просив суд врахувати ту обставину, що він вже тривалий час перебуває в умовах слідчого ізолятора.
Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що заявлені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не підтверджені жодними доказами. Зазначив, що у клопотанні прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутнє обґрунтування неможливості запобігання заявленим прокурором ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Зауважив на тому, що обвинувачений ОСОБА_10 вже тривалий час перебуває під вартою. Враховуючи вищевикладене, просив суд змінити застосований щодо його підзахисного запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити йому розмір застави. Зауважив на тому, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судовому засіданні підтримали думку захисника.
Захисник ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора.
Потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшла такого висновку.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 27 липня 2021 року щодо підозрюваного ОСОБА_10 обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 24 вересня 2021 року включно без визначення застави. Вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався слідчим суддями Київського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2022 року ОСОБА_10 продовжений строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави включно до 16 жовтня 2022 року, який у подальшому неодноразово був продовжений, останній раз до 26 січня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Вимогами ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вимогами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Так, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Разом з тим, суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України, відноситься до тяжких, за яке передбачено покарання до десяти років позбавлення волі. Санкція статті 348 КК України відносить інкримінований злочин до особливо тяжкого у сфері злочинів проти авторитету органів державної влади і передбачає покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Окрім того, колегія суддів також враховує особу обвинуваченого, який є громадянином України, має зареєстроване та фактичне місце проживання у м. Харкові, не одружений, має малолітню дитину, яка на даний час перебуває на утриманні матері, офіційно не працевлаштований, джерела доходу не має, раніше не судимий, але наразі обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, а тому колегія суддів вважає, що він може переховуватись від суду, з огляду на суворість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винним. Колегія суддів також бере до уваги, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Крім того, враховуючи тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , їх специфічності, колегія суддів вважає, що він може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, які на даний час судом не всі допитані. Загальний порядок, встановлений КПК України, передбачає процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК (у виключних випадках). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Відтак, ураховуючи реалізацію принципу безпосередності, ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Отже, у ОСОБА_10 наявні потенційні можливості незаконно впливати на свідків з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що потерпілий ОСОБА_6 , до якого на стадії досудового розслідування був застосований захід безпеки учасника кримінального провадження, у судовому засіданні під час його допиту повідомив, що він впізнав ОСОБА_10 , який здійснив на нього напад, а тому колегія суддів вважає, що у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, він матиме можливість впливати на потерпілого, а саме підбурювати його до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, що негативним чином впливатиме на дієвість кримінального провадження загалом.
Також з урахуванням кількості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_10 епізодів, вчинених у різний час, існує велика ймовірність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 , доведені прокурором та продовжують існувати та на даний час не зменшились. Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у тому числі домашнього арешту.
Вирішуючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_10 під вартою, колегія суддів вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими та попередження їх можливе лише за умови ізоляції обвинуваченого ОСОБА_10 від суспільства.
Таким чином, продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує обвинувачений та захисник, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Доводи сторони захисту щодо зміни раніше застосованого запобіжного заходу щодо обвинуваченого не спростовують вищевказаних висновків суду, крім того, строк перебування обвинуваченого під вартою не виходить за межі розумного строку.
Досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження. На думку колегії суддів, застосування до обвинуваченого домашнього арешту не зможе попередити спробам переховуватись від суду. Про обрання стосовно обвинуваченого особистої поруки не надходило жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру. Застосування до обвинуваченого особистого зобов'язання не забезпечить його належної поведінки і не зменшить наявність ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації. Отже, колегія суддів погоджується із доводами прокурора про недостатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобіганню встановленим ризикам.
Що стосується доводів обвинуваченого стосовно того, що він вже тривалий час перебуває під вартою, то в даному випадку колегія суддів зважає на складність даного кримінального провадження, кількість обвинувачених, соціальний інтерес до злочину, наслідки насильницьких злочинів, пов'язаних із спричиненням тілесних ушкоджень потерпілим, із застосуванням зброї, обсяг матеріалів, які досліджуються судом, а також поведінку учасників кримінального провадження, що об'єктивно узгоджується з критеріями розумності строків кримінального провадження, визначеними ст. 28 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає заставу обвинуваченому ОСОБА_10 .
З аналізу викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 197, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 - задовольнити.
Строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на шістдесят днів - до 23 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали встановити до 23 березня 2025 року включно.
Ухвала протягом п'яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 24 січня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3
Справа № 953/4097/22
н/п 1-кп/953/293/25
"23" січня 2025 р. м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК України,
У провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває вказане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підтримав подане ним через канцелярію суду письмове клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , посилаючись на вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказав, що у матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
В обґрунтування клопотання посилався на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення, у тому числі тяжких та особливо тяжкого злочинів, а тому, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, він може переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор обґрунтовує тим, що обвинуваченому відомі анкетні дані, місце мешкання потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, що свідчить про реальну можливість вчинення обвинуваченим спроб неправомірного впливу на зазначених осіб з метою примушування до зміни показань чи відмови від показань, враховуючи ту обставину, що потерпілі та свідки не допитані. Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить тривалість вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, їх підвищена соціальна небезпека, багатоепізодність, різні характер та ступінь тяжкості, спрямованість на різні об'єкти суспільних відносин (життя та здоров'я особи, авторитет органів державної влади, власність), що припускає схильність обвинуваченого до подальшого вчинення кримінальних правопорушень. Вказав, що у матеріалах кримінального провадження наявні вагомі докази про вчинення ОСОБА_10 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_14 та його представник у судовому засіданні клопотання прокурора підтримали.
Обвинувачений ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора та просив змінити застосований щодо нього запобіжний захід на більш м'який, посилаючись на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження його винуватості. Зауважив на тому, що має на утриманні малолітнього сина та батька, отже у нього є міцні соціальні зв'язки. Акцентував увагу на тому, що досліджені письмові докази жодним чином не підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Просив суд врахувати ту обставину, що він вже тривалий час перебуває в умовах слідчого ізолятора.
Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що заявлені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не підтверджені жодними доказами. Зазначив, що у клопотанні прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутнє обґрунтування неможливості запобігання заявленим прокурором ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Зауважив на тому, що обвинувачений ОСОБА_10 вже тривалий час перебуває під вартою. Враховуючи вищевикладене, просив суд змінити застосований щодо його підзахисного запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити йому розмір застави. Зауважив на тому, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судовому засіданні підтримали думку захисника.
Захисник ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора.
Потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшла такого висновку.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 27 липня 2021 року щодо підозрюваного ОСОБА_10 обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 24 вересня 2021 року включно без визначення застави. Вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався слідчим суддями Київського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2022 року ОСОБА_10 продовжений строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави включно до 16 жовтня 2022 року, який у подальшому неодноразово був продовжений, останній раз до 26 січня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Вимогами ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вимогами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосудді може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Так, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Разом з тим, суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 348, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України, відноситься до тяжких, за яке передбачено покарання до десяти років позбавлення волі. Санкція статті 348 КК України відносить інкримінований злочин до особливо тяжкого у сфері злочинів проти авторитету органів державної влади і передбачає покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Окрім того, колегія суддів також враховує особу обвинуваченого, який є громадянином України, має зареєстроване та фактичне місце проживання у м. Харкові, не одружений, має малолітню дитину, яка на даний час перебуває на утриманні матері, офіційно не працевлаштований, джерела доходу не має, раніше не судимий, але наразі обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, а тому колегія суддів вважає, що він може переховуватись від суду, з огляду на суворість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винним. Колегія суддів також бере до уваги, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Крім того, враховуючи тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , їх специфічності, колегія суддів вважає, що він може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, які на даний час судом не всі допитані. Загальний порядок, встановлений КПК України, передбачає процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК (у виключних випадках). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Відтак, ураховуючи реалізацію принципу безпосередності, ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Отже, у ОСОБА_10 наявні потенційні можливості незаконно впливати на свідків з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб уникнути кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що потерпілий ОСОБА_6 , до якого на стадії досудового розслідування був застосований захід безпеки учасника кримінального провадження, у судовому засіданні під час його допиту повідомив, що він впізнав ОСОБА_10 , який здійснив на нього напад, а тому колегія суддів вважає, що у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, він матиме можливість впливати на потерпілого, а саме підбурювати його до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, що негативним чином впливатиме на дієвість кримінального провадження загалом.
Також з урахуванням кількості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_10 епізодів, вчинених у різний час, існує велика ймовірність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 , доведені прокурором та продовжують існувати та на даний час не зменшились. Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у тому числі домашнього арешту.
Вирішуючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_10 під вартою, колегія суддів вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими та попередження їх можливе лише за умови ізоляції обвинуваченого ОСОБА_10 від суспільства.
Таким чином, продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує обвинувачений та захисник, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Доводи сторони захисту щодо зміни раніше застосованого запобіжного заходу щодо обвинуваченого не спростовують вищевказаних висновків суду, крім того, строк перебування обвинуваченого під вартою не виходить за межі розумного строку.
Досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового провадження. На думку колегії суддів, застосування до обвинуваченого домашнього арешту не зможе попередити спробам переховуватись від суду. Про обрання стосовно обвинуваченого особистої поруки не надходило жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру. Застосування до обвинуваченого особистого зобов'язання не забезпечить його належної поведінки і не зменшить наявність ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації. Отже, колегія суддів погоджується із доводами прокурора про недостатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобіганню встановленим ризикам.
Що стосується доводів обвинуваченого стосовно того, що він вже тривалий час перебуває під вартою, то в даному випадку колегія суддів зважає на складність даного кримінального провадження, кількість обвинувачених, соціальний інтерес до злочину, наслідки насильницьких злочинів, пов'язаних із спричиненням тілесних ушкоджень потерпілим, із застосуванням зброї, обсяг матеріалів, які досліджуються судом, а також поведінку учасників кримінального провадження, що об'єктивно узгоджується з критеріями розумності строків кримінального провадження, визначеними ст. 28 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає заставу обвинуваченому ОСОБА_10 .
З аналізу викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 197, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 - задовольнити.
Строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на шістдесят днів - до 23 березня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали встановити до 23 березня 2025 року включно.
Ухвала протягом п'яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 24 січня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3