23 січня 2025 року
м. Київ
справа №160/9487/24
адміністративне провадження № К/990/1427/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Желєзного І. В., перевіривши касаційну скаргу Власенкова Артура Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №160/9487/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ №231 о/с від 29 лютого 2024 року «По особовому складу» в частині звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національної поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України);
визнати протиправним та скасувати наказ №331к від 20 лютого 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських УМП ГУНП» в частині застосування до оперуповноваженого 3-го відділу (боротьби з торгівлею людьми) управління міграційної поліції ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у поліції за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, частини першої статті 38 та частини першої статті 42 Закону України «Про запобігання корупції», абзаців 2, 3, 6 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, пунктів 1, 6 розділу ІІ «Завдання та обов'язки» посадової інструкції оперуповноваженого 3-го відділу (боротьби з торгівлею людьми) УМП ГУНП, що виразилось у недотриманні під час виконання своїх службових повноважень вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, несумлінному, некомпетентному, нерезультативному і невідповідальному виконанні службових повноважень та професійних обов'язків, не складанні за період часу з 01 листопада 2023 року по 29 січня 2024 року ініціативних рапортів щодо документування злочинної діяльності, розкриття злочинів, а також здійснення оперативних контактів (їх заведення), незаведені жодної справи оперативного обліку та наглядового провадження лінії роботи (довідка від 29 січня 2024 року №4/6-22), тобто вчинені в умовах воєнного стану дій несумісних з вимогами, що пред'являються до професійних та моральних якостей поліцейського та, як наслідок, підривають довіру, до нього, як до носія влади та до поліції в цілому;
поновити на службі в органах Національної поліції на посаді оперуповноваженого 3-го відділу (боротьби з торгівлею людьми) управління міграційної поліції ГУНП з 29 лютого 2024 року;
стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 лютого 2024 року по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності - як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини склались з приводу проходження позивачем публічної служби.
При цьому посада та звання позивача, (старший лейтинант поліції) не включає його в перелік службових осіб, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище та осіб вищого офіцерського складу.
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались відносяться до справ незначної складності.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 200/142/20-а.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не зазначає норму матеріального права, яку неправильно застосовано судами, висновок щодо якої викладено Верховним Судом, не зазначає який саме висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові та застосований судом апеляційної інстанції, на його думку, неправильно, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржника щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Власенкова Артура Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №160/9487/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
І. В. Желєзний