23 січня 2025 року
м. Київ
справа №160/8432/20
адміністративне провадження №К/990/392/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказів, поновлення на роботі,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.04.2018 № 1976 в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача «По особовому складу» від 07.05.2017 № 124о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області; поновити на посаді начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29.03.2018 року по день поновлення на службі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Дніпропетровській області від 26.04.2018 року №1976 в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Дніпропетровській області «По особовому складу» від 07.05.2017 року № 124о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області; поновлено на посаді начальника 6-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ; стягнуто з ГУ НП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 року по 29.10.2020 року у сумі 22381,30 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 скасовано та позовні вимоги залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12.10.2023 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив чи містить висновок службового розслідування обґрунтовані відомості щодо наявності причинного зв'язку між неправомірними діяннями позивача та наслідками, зокрема, чи наявний в діях позивача склад дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які були порушено позивачем, наявність вини позивача та ступень її тяжкості, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 зупинено провадження у адміністративній справі №160/8432/20 до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні № 42017040010000319, відкритого 10.10.2017 (провадження № 1-кп/185/51/24).
Постановою Верховного Суду від 17.10.2024 ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024 року скасовано, справу № 160/8432/20 направлено до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року у адміністративній справі № 160/8432/20 - скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказів, поновлення на роботі - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , звернувся через підсистему "Електронний Суд" до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а, від 23 січня 2020 року у справі № 520/8550/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 818/1274/17.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 802/1767/17-а, № 520/8550/18, № 818/1274/17, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та витяги із вказаних постанов Верховного Суду.
У контексті спірних правовідносин необхідно зазначити, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню.
Так, у наведених скаржником справах, Верховний Суд досліджував висновок службового розслідування та обставини, встановлені відповідачем під час його проведення шляхом надання правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам у сукупності, та як наслідок дійшов висновку про недоведеність проведеним службовим розслідуванням факту порушення службової дисципліни позивачем. Зокрема, Суд виходив з того, що висновок службового розслідування не містить обґрунтованих відомостей щодо наявності причинного зв'язку між неправомірними діяннями позивача та їх наслідками, а саме, чи наявний в діях позивача склад дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено позивачем; наявність вини позивача та ступень її тяжкості, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій надаючи оцінку матеріалам службового розслідування та доведеності відповідачем факту порушення позивачем службової дисципліни та констатували, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, установлений законом.
При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень, якими визнано не правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Відтак суд відхиляє посилання заявника на висновки Верховного Суду у справах № 802/1767/17-а, № 520/8550/18, № 818/1274/17, так як обставини цих справ не є подібними до спірних правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказів, поновлення на роботі,- залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду