Справа № 640/5173/19 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
22 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Черпака Ю.К.,
при секретарі судового засідання Коренко Ю.В.,
за участю: Адамишина А.В. - представника відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, про скасування рішення, -
25 березня 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Змаженко Олександр Дмитрович звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач) про скасування рішення №6/143248 від 04 червня 2018 року про відмову у наданні громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху (а.с. 28-29).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Служби безпеки України (далі - СБУ) у місті Києві та Київській області.
Законом України від 13 грудня 2022 року №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
03 січня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/5173/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління в місті Києві Державної міграційної служби України від 04 червня 2018 року №6/143248 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Стягнуто на користь громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що надана Головним управлінням ІНФОРМАЦІЯ_3 інформація не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-ІІІ), а носить рекомендаційний характер, відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Крім того, в матеріалах справи відсутні: будь-які докази, що громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; вирок суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі; будь-які докази того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; докази того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; жодний доказ, який би підтверджував порушення позивачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року, Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - апелянт) звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . Апелянт вказує, що відповідно до отриманої інформації від СБУ (місце реєстрації позивача є адресою масової реєстрації іноземців), відповідач дійшов висновку, що позивач при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості щодо місця свого проживання.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року клопотання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року по справі №640/5173/19.
Ні позивач, ні його представник в судове засідання Шостого апеляційного адміністративного суду не з'явилися, причини своєї неявки не повідомили, достовірно завчасно знаючи про день, час та місце апеляційного розгляду даної справи.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Разом з тим, протягом визначеного частиною першою статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України тридцятиденного строку суд не має можливості розглянути наявний спір з огляду на необхідність з'ясування додаткових обставин та дослідження матеріалів справи.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги представника відповідача, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за належне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - без змін, мотивуючи це слідуючим.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 22 липня 2014 року, дійсний до 22 липня 2019 року).
ОСОБА_1 06 жовтня 2017 року звернувся до органу державної міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, у зв'язку з тим, що його дружина є іммігранткою та проживає в Україні (м. Київ).
Згідно з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що 05 жовтня 2017 року начальником Бориспільського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області В.В. Прохоровою внесено запис №606 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянка Грузії, місце проживання АДРЕСА_1 ) (а.с.62,63).
Із нотаріально посвідченої 06 жовтня 2017 року заяви ОСОБА_3 , в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_4., вбачається, що вона надала згоду на проживання та реєстрацію місця проживання громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі (яка належить їй на праві приватної власності), що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (а.с.53-56).
Листом Головного управління ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 жовтня 2017 року №03/5428, що адресований Дарницькому РВ ГУ ДМС України в м.Києві, повідомлено про наявність у третьої особи по цій справі інформації, яка може слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, а саме: вжитими перевірочними заходами встановлено, що позивач за адресою АДРЕСА_2 не проживає і повідомлено, що означена адреса є місцем масової реєстрації іноземців (а.с.59 (зворотній бік)).
З довідки щодо перевірки адреси від 25 жовтня 2017 року, проведеної старшим оперуповноваженим на ОВО 2 сектору 2 відділу УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області у зв'язку з відпрацюванням запитів з Дарницького РВ ГУ ДМС України в м.Києві, вбачається, що ним було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , де двері ніхто не відчинив, а при опитуванні сусідів ті відмовилися надавати будь-які письмові пояснення з приводу осіб, що проживають в зазначеній квартирі, заявивши, що ніяких іноземців вони в ній не бачили (а.с.34).
За наслідками розгляду матеріалів клопотання громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 про надання йому дозволу на імміграцію в Україну складено висновок, затверджений 04 червня 2018 року заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, яким рекомендовано відмовити у наданні дозволу на імміграцію позивачу у зв'язку з тим, що при поданні клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну ним свідомо надано неправдиві відомості з метою легалізації його на території України та отримання відповідних документів (а.с.64-65).
Рішенням Головного управління в місті Києві ДМС України від 04 червня 2018 року №6/143248 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , на підставі пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-ІІІ, відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну (а.с.65 (зворотній бік).
Не погоджуючись із вказаними висновками, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Змаженко О.Д. звернувся до суду із цим позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом №2491-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
В розумінні положень статті 1 Закону №2491-IІI імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 зазначеного Закону).
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини другої статті 4 Закону №2491-III).
Згідно зі статтею 6 Закону України №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України №2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні (пункт 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі також - Порядок №1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Разом з тим, Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Пунктом 11 Порядку №1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону).
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону №2491-III, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Таким чином, Законом №2491-III та Порядком №1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 10 Закону №2491-III визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно матеріалів справи, відмова у наданні дозволу на імміграцію громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей щодо адреси майбутньої реєстрації та проживання позивача (пункт 4 частина перша статті 10 Закону №2491-III).
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстави, передбаченої пунктом 4 частиною першою статті 10 Закону України №2491-III, для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення №6/143248 від 04 червня 2018 року став лист Головного управління ІНФОРМАЦІЯ_3 №03/5428 від 20 жовтня 2017 року, яким повідомлено Державну міграційну службу України проте, що місце реєстрації позивача є адресою масової реєстрації іноземців.
Внаслідок офіційно не перевіреної інформації цього, відповідач дійшов висновку, що у заяві про надання дозволу на імміграцію позивачем ОСОБА_1 зазначено свідомо неправдиві відомості про місце проживання в Україні.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV (далі - Закон №1382-IV) свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Згідно з частиною п'ятою статті 9 Закону №2491-ІІІ для надання дозволу на імміграцію до заяви додається, зокрема документ про місце проживання особи.
Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження факту проживання громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 до органів міграційної служби ним було надано посвідчену 06 жовтня 2017 року приватним нотаріусом заяву гр. ОСОБА_4 , який діє від імені гр. ОСОБА_3 , про надання згоди на проживання та реєстрацію місця проживання позивача за означеною адресою.
Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що статтею 10 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Надана СБУ інформація не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-ІІІ, а носить рекомендаційний характер, відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути обґрунтованими, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а також відповідати принципу правової визначеності.
У той же час, логічний висновок відповідача, у спірному рішенні про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, зведений із загального до конкретного, оскільки СБУ зробив загальний висновок щодо певної кількості осіб, відповідач застосував його до позивача, у той час, як акти індивідуальної дії, яким є спірне рішення, за визначенням є індивідуальним і повинно ґрунтуватись на індивідуальних фактах, що досліджуються щодо кожної особи окремо.
Пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону №2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.
Проте, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним вчинено будь-які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем ОСОБА_1 надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; відсутні докази того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Отже, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статті 10 Закону №2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Приписами Закону №2491-ІІІ та Порядку №1983 регламентовано перелік документів та порядок їх розгляду. Відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, тому перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, відповідач не витребував інші документи, в тому числі в позивача, що підтверджують наявність/відсутність підстав для надання дозволу на імміграцію в Україну, тобто не вжив всіх заходів щодо прийняття обґрунтованого оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу, а тому позовні вимоги громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки підтверджені документально та нормативно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року по справі №620/1055/21, від 16 травня 2018 року по справі №802/864/16-а.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: Н.В. Безименна
Ю.К. Черпак
Повний текст постанови складено: 23 січня 2025 року