Справа № 320/33849/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
22 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення за період з 21.12.2023 по 02.07.2024 в сумі 218117,36 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у неприйнятті рішення про виплату ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 21.12.2023 по 02.07.2024.
Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити виплату ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 21.12.2023 по 02.07.2024 в сумі 218117,36 грн. (двісті вісімнадцять тисяч сто сімнадцять гривень, тридцять шість копійок).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 22.01.2025.
19.12.2024, під № 50743 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.12.2021р. № 649 полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України було звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України на підставі наказу Міністерства оборони України від 27.09.2021р. №144ДС/КП.
Не погоджуючись із наведеними наказами позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022р. (справа №640/3978/22) вирішено:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021р. №191д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ МОУ від 27.09.2021р. №144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв'язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони полковнику ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ МОУ від 08.12.2021р. №649 по особовому складу про звільнення полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з займаної посади та зарахування у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міноборони;
- поновити полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023р., залишено без змін рішення ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.11.2023р. у справі №640/3978/22 закрито касаційні провадження за №№К/990/34653/22, К/990/1116/23 за касаційними скаргами Міноборони, Служби безпеки України на вказані рішення та постанову.
Станом на 09.11.2021р. позивач перебував в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 .
На підставі заяви позивача про примусове виконання рішення ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС Мінюсту) 18.12.2023р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за НОМЕР_4.
Пунктом 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646 (в редакції наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.01.2024р. №27) полковника ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., а пунктом 2 цього наказу №1646 полковника ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Національного університету оборони України.
На виконання наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646:
- 18.01.2024р. полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та направлено до Національного університету оборони України для подальшого проходження служби (згідно копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2024р. №18 ДСК);
- 19.01.2024р. полковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу університету та допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою провідного наукового співробітника наукового відділу впровадження стандартів доброчесності наукового центру проблем виховання доброчесності та запобігання корупції у секторі безпеки та оборони Національного університету оборони України (згідно копії витягу із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 19.01.2024р. №18).
Посилаючись на видання наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646 (в редакції наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.01.2024р. №27) про поновлення полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту 23.01.2024р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_4.
26.04.2024р. позивач прийняв справи та посаду старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (згідно копії витягу із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 26.04.2024р. № 94).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024р. у справі №320/5937/24 визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту від 23.01.2024р. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_4, оскільки остання винесена передчасно і за відсутності реального виконання судового рішення.
На виконання вказаної постанови суду, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту 21.06.2024р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження за НОМЕР_4.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022р. (справа № 640/3978/22), наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 02.07.2024р. №1045 позивача звільнено з посади старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України та поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р.
На виконання Наказу МОУ №1045 наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 02.07.2024р. №151 позивача виключено зі списків особового складу Національного університету оборони України та направлено для подальшого проходження служби до Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони.
Позивач стверджує, що за час виконання військового обов'язку після незаконного звільнення з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони позивач отримував щомісячне грошове забезпечення у розмірі, що був менший за розмір щомісячного грошового забезпечення, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення з урахуванням зміни норм грошового забезпечення, а також з урахуванням того, що рішенням ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22 скасовано розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021р. №191д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 та наказ Міноборони від 27.09.2021р. №144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв'язку зі скасуванням СБУ допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони полковнику ОСОБА_1 , а саме:
- з 09.12.2021р. по 04.01.2022р. - в розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міноборони;
- з 05.01.2022р. по 16.03.2022р. - в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 ;
- з 17.03.2022р. по 02.09.2022р. - на посаді начальника музею будинку культури та відпочинку Військової частини НОМЕР_3 ;
- з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. - в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 ;
- з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. - в розпорядженні начальника Національного університету оборони України;
- з 26.04.2024р. по 02.07.2024р. - на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України.
Також з позовної заяви слідує, що на розгляді Київського окружного адміністративного суду знаходиться справа №320/3502/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міноборони, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність МОУ, яка полягає в неприйнятті рішення про виплату полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за період з 09.12.2021р. по 01.09.2022р., з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. в сумі 478 316,57 грн.;
- зобов'язати МОУ здійснити виплату полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за період з 09.12.2021р. по 01.09.2022р., з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. в сумі 478 316,57 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність МОУ, яка полягає в невиплаті полковнику ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021р. по 08.12.2021р. в сумі 3540,47 грн.;
- стягнути з Міноборони на користь ОСОБА_1 3540,47 грн надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021р. по 08.12.2021р.
Позивач звернувся до відповідача із запитом, щодо надання інформації про те, чи нарахована йому до виплати різниці недоотриманого грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України у період з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. та на посаді старшого викладача навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України у період з 26.04.2024р. по 02.07.2024р.
Листом Департаменту соціального забезпечення Міноборони від 08.07.2024р. №220/13/вихЗПІ/480 позивачу на його запит було повідомлено про те, що недоотримане ним грошове забезпечення за бухгалтерським обліком Міноборони не рахується, що на думку позивача, свідчить про бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за час виконання військового обов'язку у період з 21.12.2023 по 02.07.2024 (в межах заявлених позовних вимог) позивач недоотримав грошове забезпечення внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про те, що при його поновленні наказом МОУ № 1045 на посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., відповідач мав прийняти рішення про виплату позивачу різниці між грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення (переміщення) встановленого судовим рішенням у справі № 640/3978/22, яке набрало законної сили, та грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за час виконання військового обов'язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України та на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України в сумі 218117,36 грн. (582 893,45 - 1384,51 - 363391,58 = 218 117,36).
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, позаяк:
1.Спірний період, за який позивач просив стягнути різницю грошового забезпечення визначено з 21.12.2023 по 02.07.2024, початок якого обумовлений виданням наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023 № 1646 в частині звільнення полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, з займаної посади та зарахування його у розпорядження начальника Національного університету оборони України. При цьому, ОСОБА_1 вважаючи незаконним п. 2 наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646 оскаржив його в судовому порядку. Звертаючись до суду для оскарження п. 2 наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646 позивачем було визначено спосіб захисту порушених, на його думку, прав, зокрема, окрім вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, останній просив зобов'язати Міністерство оборони України виплатити полковнику ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за час виконання ним військового обов'язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України або на нижчеоплачуваній посаді, починаючи з 21.12.2023 по день поновлення на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. За результатами розгляду зазначених позовних вимог, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі № 320/3031/24 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Тому, апелянт вважає, що незаконного звільнення (переведення) позивача із посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України не було і це підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому, npaвових підстав для здійснення виплати полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, починаючи з 21.12.2023, немає.
2.Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача та залишив поза увагою норми процесуального законодавства, що передбачають обов'язок суду залишити позов без розгляду у разi подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав aбo подання декількох позовів з аналогічним предметом i з аналогічних підстав, що фактично є зловживанням процесуальними правами зі сторони позивача шляхом маніпуляції автоматичним розподілом справ між суддями.
3.Судом першої інстанціі застосовано норми матеріального права, які не діяли під час ухвалення рішення у справі. Зокрема, у рішенні суду наведено посилання на абзаци 2, 3 пункту 2 статті 8 Закону України "Про соціальний та прововий захист військовослужбовців та членів ix сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII у редакції, що діяла до 03.05.2024. Однак, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців поліцейських на соціальний захист" від 21.03.2024 № 3621-IX, що набрав чинності 04.05.2024, Законом № 2011-XII не передбачено норми на які посилається суд першої інстанції для обгрунтування.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців- діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом абзаці 2, 3 пункту 2 статті 8 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 03.05.2024), у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.
У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
Водночас, пунктом 9 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018р. №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та чинна станом на дату розгляду спору) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку ва нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.
Згідно з положеннями пунктів 2, 3, 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Положеннями пункту 8 розділу І Порядку № 260, визначено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Згідно з пунктом 11 розділу І Порядку № 260, у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Відповідно до пункту 14 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Тож, з наведеного слідує, що рішення про виплату недоотриманого грошового забезпечення незаконно переміщеному з посади військовослужбовцю за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді приймає повноважний орган (керівник), який видавав наказ про таке поновлення, з огляду на що, за обставин даної справи, відповідач при поновленні позивача наказом № 1045 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021 був повноважний прийняти рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення внаслідок незаконного переміщення, втім відповідного рішення не було прийнято.
Так, відповідно до листа Департаменту соціального забезпечення Міноборони від 08.07.2024р. №220/13/вихЗПІ/480, в якому зазначені розміри (норми) щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця (з урахуванням військового звання "полковник", вислуги років понад 25 років, доступу до державної таємниці зі ступенем секретності "цілком таємно") за посадою директора Департаменту Міноборони, грошове забезпечення позивача за посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони за період з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. складає 582893,45 грн (згідно розрахунку грошового забезпечення №1, наявного у матеріалах справи).
Згідно Інформації управління фінансів Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення, отримане полковником ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частинах (копія якої наявна у матеріалах справи), за час виконання військового обов'язку у період з 21.12.2023р. по 18.01.2024р. позивач отримав із щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення лише оклад за військовим званням у сумі 1384,51 грн. (згідно розрахунку грошового забезпечення №2, наявного у матеріалах справи).
Грошова допомога на оздоровлення, виплачена позивачу у січні 2024р. Військовою частиною НОМЕР_1 у сумі 116 120,00 грн. не включено до розрахунку №2, оскільки в силу наведених норм, така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Згідно з довідкою Національного університету оборони України від 08.07.2024р. №182/3832, за час виконання військового обов'язку у період з 19.01.2024р. по 02.07.2024р. позивач отримав грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) у сумі 363 391,58 грн.
Отже, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що за час виконання військового обов'язку у період з 21.12.2023р. по 02.07.2024р. (в межах заявлених позовних вимог) позивач недоотримав грошове забезпечення внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади, у зв'язку із чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про те, що при його поновленні наказом МОУ № 1045 на посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., відповідач мав прийняти рішення про виплату позивачу різниці між грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення (переміщення) встановленого судовим рішенням у справі № 640/3978/22, яке набрало законної сили, та грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за час виконання військового обов'язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України та на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України в сумі 218117,36 грн. (582 893,45 - 1384,51 - 363 391,58 = 218 117,36).
Щодо доводів апелянта про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі № 320/3031/24 у задоволенні адміністративного позову, в якому оскаржувався наказ № 1646 та вимоги виплати різниці грошового забезпечення, було відмовлено, тому, апелянт вважає, що незаконного звільнення (переведення) позивача із посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України не було і це підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому, npaвових підстав для здійснення виплати полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, починаючи з 21.12.2023, немає, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, позаяк, ці доводи суперечать змісту наказу Міністерства оборони України від 02.07.2024 № 1045, яким ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та вважати поновленим на посаді Директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09.12.2021. Підстава: рішення ОАСК від 17.08.2022 у справі № 640/3978/22, постанова про відновлення виконавчого провадження від 21.06.2024 ВП № 73624713, наказ МОУ від 20.12.2023 № 1646. (а.с. 37) Тобто, цим наказом констатовано, наявність підстав для поновлення позивача на посаді, з якої було його звільнено саме з 09.12.2021 та, головне, на виконання рішення суду про поновлення на посаді у справі № 640/3978/22. Щодо заявлення аналогічних вимог як і в даній справі позивачем у справі № 320/3031/24, рішенням у якій у задоволенні адміністративного позову було відмовлено, колегія суддів зазначає про те, що вимога виплати різниці грошового забезпечення була заявлена у межах іншого предмета та підстав позову та є похідною від вимоги визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 1646 від 20.12.2023, та не аналізувалась та не вирішувалась судом.
У частині зазначення апелянтом про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача та залишив поза увагою норми процесуального законодавства, що передбачають обов'язок суду залишити позов без розгляду у разi подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав aбo подання декількох позовів з аналогічним предметом i з аналогічних підстав, що є зловживанням процесуальними правами зі сторони позивача шляхом маніпуляції автоматичним розподілом справ між суддями, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 45 КАС України, встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема (п. 2 ч. 2 ст. 45 КАС України), подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Тобто, вкаазними нормами віднесено до права суду встановлення та надання оцінки факту зловживання особою процесуальними прававами, та лише у випадках, визначених у ст. 45 КАС України, дії позивача можна кваліфікувати, як зловживання процесуальними правами, на підставі статті 45 КАС України.
Водночас, за даних обставин, факти звернення позивача з трьома аналогічними позовними заявами не можуть бути підставою для залишення позову без розгляду, адже провадження відкрито лише по даній справі - № 320/33849/24 (в даній справі), в той час як провадження по справах №320/32803/24 та №320/33260/24 залишились не відкритими, позаяк по цих справах провадження завершені ухвалами суду від 17.07.2024р. (справа №320/32803/24) та від 06.08.2024р. (справах №320/33260/24), якими позовні заяви повернуто позивачеві через їх відклиикання до відкриття провадження у даній справі (11.07.2024 та 15.07.2024). Також, колегія суддів наголошує на тому, що залишенням позову в даній справі без розгляду, нівелюється право особи на звернення до суду за захистом своїх прав, яке гарантоване Конституцією України та КАС України, за обставин, відсутності станом на відкриття провадження у даній справі, інших проваджень за аналогічного суб'єктного складу, предмету та підстав позову, по яким також відкрито провадження у справі.
Також, слід врахувати й те, що, згідно норм п.п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій та і статус суддів», суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав умисне або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або спору, який має очевидно штучний характер відповідачем не наведено.
У частині зазначення апелянтом про те, що судом першої інстанціі було застосовано норми матеріального права, які не діяли під час ухвалення рішення у справі, а саме, наведено посилання на абзаци 2, 3 пункту 2 статті 8 Закону України "Про соціальний та прововий захист військовослужбовців та членів ix сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII у редакції, що діяла до 03.05.2024, однак, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців поліцейських на соціальний захист" від 21.03.2024 № 3621-IX, що набрав чинності 04.05.2024, Законом № 2011-XII не передбачено норми на які посилається суд першої інстанції для обгрунтування, колегія суддів зазначає, що вказане норма діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, крім того, судом аналізувались норми законодавства у сукупності та у взаємозв'язку з іншими, зокрема, застосовано приписи діючої норми - п. 9 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018р. № 260, якою також передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які, у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні (вказнана норма Порядку діє і на даний час).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору про допущення відповідачем протиправної бездійяльності та зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість із грошового забезпечення в сумі 218117,36 грн, яка виникла за встановлених судом обставин під час розгляду спору по суті. Не прийнявши рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення за спірний період внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, та виносячи наказ про поновлення права позивача на виконання рішення суду в справі № 640/3978/22, відповідач фактично позбавив позивача права на отримання грошового забезпечення, яке він мав отримувати у разі відсутності визнаного судом звільнення протиправним, що відтворюється фактично відповідачем у наказі від 02.07.2024 № 1045, яким поновлено позивача на посаді, з якої було звільнено саме з 09.12.2021.
Доводи апелянта про неправильність здійснених судом розрахунків виплатити позивачу заборгованості грошового забезпечення в сумі 218117,36 грн та наявності у відповідача дискреційних повноважень в цій частині відхиляються колегією суддів з тих підстав, що позивач недоотримав грошове забезпечення внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення (переміщення) встановленого судовим рішенням у справі № 640/3978/22, яке набрало законної сили, та грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за час виконання військового обов'язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України та на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України в сумі 218117,36 грн. (582893,45 - 1384,51 - 363391,58 = 218117,36), при цьому, грошова допомога на оздоровлення, виплачена позивачу в січні 2024 року, в сумі 116120 грн не включено до розрахунку через те, що є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко