Справа № 580/4816/24 Суддя (судді) першої інстанції: Різдель О.А.
23 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.02.2024 №930020832752 про відмову у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести позивачу перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату народного депутата України діючого скликання від 31.01.2024 №15/59-563 на підставі заяви від 21.02.2024 №3926.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, нова редакція положень Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790 суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів. Отже, спірним рішенням протиправно відмовлено у перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату народного депутата України діючого скликання від 31.01.2024 №15/59-563.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 10 жовтня 2024 року.
Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що на підставі заяви від 16.12.2009р. позивачу призначено пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України».
21.02.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою №3926 про перерахунок пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» на підставі довідки про заробітну плату народного депутата України діючого скликання від 31.01.2024 №15/59-563.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.02.2024 №930020832752 відмовлено у перерахунку пенсії. Підставою відмови зазначено, що згідно з частиною 12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з цим, підстав для перерахунку пенсії не передбачено.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Нормативно-правовим актом, який визначає статус (права, бов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, є Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (далі - Закон №2790).
Відповідно до абз.1, 3, 6 ч.12 ст. 20 Закону №2790 (у редакції станом на час призначення позивачу пенсії по втраті годувальника) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше 90 відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до солідарної системи нараховуються з усієї суми заробітної плати народного депутата у Верховній Раді України.
У випадку смерті народного депутата призначається пенсія у разі втрати годувальника непрацездатним членам сім'ї, які були на його утриманні, за їх заявою (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника) у розмірі 70 відсотків заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу на одного непрацездатного члена сім'ї та 90 відсотків - на двох і більше членів сім'ї на день звернення за пенсією за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється з усієї суми заробітної плати працюючих народних депутатів з дня виникнення права на перерахунок пенсій без обмеження граничного розміру пенсії.
01.01.2015 набрав чинності Закон України « Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, згідно з пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Також, у відповідний період діяли положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, згідно яких у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Водночас, 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (далі - Закон України №2148-VIII), пунктом 14 якого частину 12 статті 20 Закону України №2790-ХІІ викладено у новій редакції.
Згідно таких змін з 11 жовтня 2017 року пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Фактично у зв'язку із набуттям чинності цього Закону, норми ч.12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність.
Разом з тим, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058) не містить норм, які би передбачали перерахунок пенсії у разі втрати годувальника у разі підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів.
Також слід зазначити, що згідно пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка набрала чинності з 11 жовтня 2017 року, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до, зокрема, Закону України «Про статус народного депутата України», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на момент звернення позивачки із заявою про перерахунок пенсії (21.02.2024) положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було передбачено можливості здійснення перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про статус народного депутата України» до 01 жовтня 2017 року.
Отже, вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок).
Враховуючи те, що на момент коли, як вважає апелянт, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу.
Колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі за заявою «Великода проти України», яким звернуто увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Крім цього, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд в своїй постанові від 14.12.2023 року по справі № 640/8366/20
Посилання апелянта на те, що відповідно до статті 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку вона отримувала до цього, тобто, не відбулося звуженням обсягу вже набутих позивачкою прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 23.01.2025р.)