Справа № 640/22099/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко Н.М.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
15 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника відповідача: Кульги О.Ю.
представників ГО «Мапа Реновації» Климків Л.Я., Дацко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Громадської організації «Мапа Реновації» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, скасування наказу, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач, Департамент) в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу КМР (КМДА) № 45 від 29.07.2021 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини міста Києва» в частині п. 1 Додатку до наказу Департаменту № 45 від 29.07.2021, яким до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва занесено Будинок прибутковий ОСОБА_2 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправними дії Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу КМР (КМДА) щодо занесення до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва Будинку прибуткового Марії Станіславської, розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 93.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач та особа, яка не брала участь у справі - Громадська організація «Мапа Реновації» подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , Будинок прибутковий ОСОБА_2 .
До Департаменту надійшли звернення депутатів Київської міської ради Владислава Трубіцина від 15.06.2021 та ОСОБА_3 від 01.07.2021 щодо занесення будинку на АДРЕСА_1 до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва.
На підставі вказаних звернень депутатів Київської міської ради, Комунальною організацією «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій» здійснено обстеження будинку по АДРЕСА_1 , з метою визначення його історико-культурної цінності та складено історичну довідку.
На підставі згаданих документів Департаментом прийнято наказ № 45 від 29.07.2021 і розглянуто питання про занесення об'єкту: Будинок прибутковий ОСОБА_2 , ОСББ «Володимирська, 93» до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва (далі по тексту - оскаржуваний наказ).
Не погоджуючись з діями Департаменту та оскаржуваним наказом в частині п. 1 Додатку, позивачка звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, довільно розтлумачивши правові норми, здійснив занесення об'єкта культурної спадщини, а саме: Будинок прибутковий ОСОБА_2 , у Перелік, не у спосіб та поза межами повноважень, визначених спеціальними нормативно-правовими актами, що одночасно є протиправними діями та безумовною підставою для скасування оскаржуваного наказу в частині.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що відповідачем оскаржуваний наказ прийнято не у спосіб та поза межами повноважень, визначених спеціальними нормативно-правовими актами, що одночасно є протиправними діями та безумовною підставою для скасування оскаржуваного наказу в частині, які помилково взято до уваги судом першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі по тексту - Закон № 1805-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
За змістом частини 1 статті 14 Закону №1805-III занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки.
При цьому, об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина друга статті 14 Закону №1805-III).
Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об'єктів культурної спадщини (далі), відповідно до пунктів 1, 4 розділу II якого взяття на облік об'єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об'єкта, шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини; рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об'єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об'єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Рішенням від 01.06.2017 № 421/2643 «Про деякі питання діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» утворено Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 N381 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 N771) затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до пункту першого цього Положення Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.
В силу вимог частини першої статті 42 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.
Згідно з пунктом 5 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 № 887, основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, Департамент, як структурний підрозділ, створений з метою реалізації функцій Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері охорони культурної спадщини, наділений повноваженням щодо прийняття рішення про занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини.
Отже, колегія судів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність у Департаменту повноважень щодо прийняття оскаржуваного наказу.
По суті спірних правовідносин в частині оскаржуваного наказу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, Департаментом прийнято наказ № 45 від 29.07.2021 і розглянуто питання про занесення об'єкту: Будинок прибутковий Марії Станіславської, ОСББ «Володимирська, 93» до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва.
Згідно з пунктом 1 Додатку до оскаржуваного наказу № 45 від 29.07.2021 до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва внесено об'єкт: Будинок прибутковий ОСОБА_2 ; власник - ОСББ «Володимирська, 93», місцезнаходження: Шевченківський район, вул. Володимирська, 93; дата утворення - 1870-в, 1899, 1908рр; вид - архітектура; автентичність - збережено частково; цінність об'єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду - будинок становить архітектурну цінність, як елемент історичної забудови вулиці Володимирської. Відображає приклад прибуткового будинку, в якому поєднані різні стилістичні направлення - від історизму з неготичними елементами до модерну, що був представлений в інтер'єрах будинку. Пов'язаний з іменами відомих архітекторів Києва - Андрія Крауса та Ігнатія Лєдоховського. Будинок частково зберіг свою автентичну матеріально-технічну структуру в межах існуючої конфігурації плану, висотність, архітектурне та декоративне оздоблення фасадів (а.с.23 та на звороті).
За приписами абзаців 3 та 4 частини 1 статті 1 Закону № 1805-III об'єктом культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1805-III за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на:
- історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
- об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.
За правилами статті 2 Закону № 1805-III об'єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на:
- споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша);
- та видами, зокрема на об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).
Згідно із частиною 1 статті 13 Закону № 1805-III об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (частина перша статті 14 Закону № 1805-III).
Частиною другою статті 14 Закону № 1805-III передбачено, що об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Отже, взяття на облік об'єкта культурної спадщини шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини - це перший етап у процедурі державної реєстрації об'єктів культурної спадщини.
Будинок прибутковий Марії Станіславської, по вул. Володимирській, 93, включений до Переліку об'єктів культурної спадщини за видами: архітектура.
Розділ II Порядку № 158 регламентує механізм взяття на облік об'єкта культурної спадщини, згідно із пунктом 1 якого взяття на облік об'єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об'єкта, шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік).
Якщо об'єкт розміщений на території двох або більше адміністративно-територіальних одиниць, взяття на облік забезпечується спільним рішенням відповідних уповноважених органів.
Уповноважений орган розглядає питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань (пункт 2 Порядку № 158).
Згідно із пунктом 3 Порядку № 158 питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:
- фотофіксації об'єкта: фото загального вигляду, фото об'єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об'єкта, фото рухомих об'єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);
- історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об'єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство» або таких наук:
мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об'єктів монументального мистецтва;
архітектури - для об'єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;
історії - для археологічних, історичних об'єктів та об'єктів науки і техніки.
До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.
Верховний Суд розглядав справу №460/1864/20, спірні правовідносини у якій є подібними з цією справою та у постанові від 02.05.2023 сформував правовий висновок, відповідно до якого «…питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об'єкта; історичної довідки або витягу із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
При цьому, обов'язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам'яткознавство» або архітектури - для об'єктів архітектури та загальні вимоги щодо її змісту стосовно інформації, яка має міститись у ній в залежності від класифікації об'єктів культурної спадщини.»
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу II Порядку №158 в занесенні об'єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об'єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.
У справі №460/1864/20 Верховний Суд також виклав правовий висновок про те, що оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру. Оцінюючи правомірність рішення про включення об'єкта до Переліку, суд має перевірити чи вчинені такі дії уповноваженим органом, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виключно щодо дотримання уповноваженим органом процедури занесення об'єкту до Переліку.
Отже, при наданні оцінки рішенню уповноваженого органу про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку, перевірці підлягали:
1) повнота та відповідність документів, передбачених пунктом 3 цього розділу;
2) наявність в історичній довідці інформації про автентичність об'єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, даних історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань;
3) підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за відповідною спеціальністю в залежності від класифікації об'єктів культурної спадщини.
Суд першої інстанції, перевіряючи правомірність оскаржуваного у цій справі рішення відповідача, протиправно не взяв до уваги та не надав правової оцінки, що в матеріалах справи міститься історико-архітектурна довідка (з додатками до неї) Комунальної організації «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій» на будинок за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Володимирська, 93, в якій досліджено історію будинку прибуткового Марії Станіславської (а.с.26-75).
Як було зазначено вище, у відповідності до пункту 6 Порядку визначення категорій пам'яток, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 452 (далі-Порядок №452) відповідність об'єктів культурної спадщини ознакам, передбаченим пунктами 3 і 4 цього Порядку, встановлюється під час їх внесення до Реєстру в установленому законодавством порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність у суду спеціальних знань, а, відтак, і повноважень для встановлення факту відповідності чи невідповідності будинку критеріям, визначеним у Порядку № 452.
Крім того, відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку № 452, а отже і оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватись на стадії вирішення питання занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об'єкту культурної спадини до Переліку.
За цих же підстав, у межах розгляду цієї справи, є необґрунтованими і заперечення позивача факту належності будинку до об'єктів культурної спадщини, за встановленими законодавством критеріями.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши та надавши оцінку історико-архітектурній довідці Комунальної організації «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій» на будинок за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Володимирська, 93, в якій досліджено історію будинку прибуткового Марії Станіславської та додатків до неї, що входять до обов'язкового переліку документів до звернення про включення об'єкта до Переліку, з точки зору відповідності Порядку № 158, доходить висновку про відповідність оскаржуваного наказу Департаменту, який є предметом спору в даній справі, критеріям, визначеним статтею 2 КАС України та нормам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2023 року по справі №640/28045/20.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ Департаменту №45 від 29.07.2021 в оскаржуваній частині про занесення об'єкту: Будинок прибутковий Марії Станіславської, ОСББ «Володимирська, 93» до Переліку об'єктів культурної спадщини м. Києва є правомірним та не підлягає скасуванню.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Департаменту та Громадської організації «Мапа Реновації» задовольнити в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційні скарги Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Громадської організації «Мапа Реновації» - задовольнити повністю.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2022 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, скасування наказу відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 22.01.2025 року