Справа № 320/19685/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Кушнова А.О.
Іменем України
22 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 позов задоволено:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для звільнення позивача відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , старший лейтенант медичної служби, лікар медичного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2, який проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 за контрактом осіб офіцерського складу, укладеного 12.07.2019 з Міністерством оборони України, на підставі наказу Командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 20.12.2022 № 1166.
ОСОБА_2 , є батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.06.2019. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії AB № 1069670 ОСОБА_2 - батьку позивача встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання, інвалідність встановлена довічно.
Відповідно до Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 5//24 віл 23.01.2024, складеного ТОВ «Експертум Клінік» батько позивача потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно із Висновком консиліуму лікарів № 5//24 від 23.01.2024, виданого ТОВ «Експертум Клінік», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (далі - Висновок).
Згідно акту встановлення здійснення догляду від 27.03.2023, складеного посадовими особами Ворзельського старостинського округу Бучанської міської ради, встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_1 за своїм батьком ОСОБА_2 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач 13.03.2024 звернувся до начальника медичної служби - медичного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2, капітана м/с ОСОБА_3 з рапортом (реєстраційний № 594/165 від 14.03.2024), в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у запас відповідно до абзацу 4, підпункту «г», пункту 3, частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» від 25.03.1992 року за сімейними обставинами - у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, долучивши до рапорту наступні документи: копія паспорта громадянина України ІД НОМЕР_2 виданого 21.06.2019; копія паспорта громадянина України ІД НОМЕР_3 виданого 12.05.2023; копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.06.2019; копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , виданого 19.10.2022; копія довідки МСЕК серії НОМЕР_5 ; заява ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О. за р. № 145; акт встановлення факту здійснення догляду від 27.03.2023; акт депутата Бучанської міської ради на звернення ОСОБА_2 від 10.11.2023; витяг № П-32886 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 25.12.2023; етапний епікриз на ЛКК від 01.03.2024; консультаційний висновок спеціаліста від 11.03.2024; висновок ЛКК 5/24 від 23.01.2024; висновок консиліуму лікарів 5/24 від 23.01.2024.
Листом від № 182/2265 від 28.03.2024, за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1, генерал-полковника ОСОБА_4 заявника повідомлено про відсутність підстав для звільнення його з військової служби на підставі абзацу підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.
Мотивуючи відмову у задоволенні рапорту позивача, відповідач, посилаючись на абзац 2, 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-ІV (далі - Закон № 2961-IV), абзац 8 частини 1 статті 1 Закону № 2961-ІV, частину 1 статті 7 Закону № 2961-IV, підпункт 1 пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), пункт 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров?я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров?я України 01.06.2021 № 1066), зробив висновок, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, водночас, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком ЛКК, тому з приводу наданого позивачем Висновку № 5/24 стверджував на те, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Крім того, відповідач, посилаючись на Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров?я України 09.03.2021 № 407, зазначив, що наданий позивачем висновок № 5/24 є лише підставою для організації надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Також, відповідач вказував, що відповідно до абзацу 6 Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, що діє у мирний час, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років, тому на думку Відповідача, зміст наведеного правового регулювання свідчить про те, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на наведене, відповідач стверджував, що у наданій позивачем копії довідки до акта огляду МСЕК серії AB № 1069670 відсутній висновок про необхідність постійного догляду за батьком, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби, а наданий ним висновок № 5/24 не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років, тому для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за батьком позивачу потрібно надати висновок медико-соціальної експертної комісії про необхідність постійного стороннього догляду.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що доданий до рапорту висновок ЛКК 5/24 від 23.01.2024, який виданий ТОВ «Експертум Клінік» про необхідність постійного стороннього догляду за батьком позивача є належним та достатнім доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи, що, в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Спір у цій справі, що розглядається, виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби за контрактом через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII. Підставою для такої відмови стало, як зазначено у висновках правової оцінки обставин, наведених у рапортах позивача, ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапортів про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за батьком.
Як зазначалося, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав, окрім іншого:
- висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 5//24 віл 23.01.2024, складеного ТОВ «Експертум Клінік», згідно якого батько позивача потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;
- висновок консиліуму лікарів № 5//24 від 23.01.2024, виданий ТОВ «Експертум Клінік», згідно якого батько позивача потребує постійного стороннього догляду.
Так, щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, то суд указує таке.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд уважає доречним вказати на те, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413): « 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).
Підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Суд зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
За наведених обставин, твердження про те, що в силу вимог Постанови № 413 для підтвердження необхідності стороннього догляду має безальтернативно надаватись лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Зважаючи на такі правові висновки, колегія суддів дійшла висновку, що для осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна експертна комісія. Виняток становлять лише особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яким висновок про необхідність постійного догляду може надаватись ЛКК закладу охорони здоров'я.
Як вже зазначалося, на підтвердження необхідності здійснення за батьком постійного догляду позивач надав висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 5//24 віл 23.01.2024, складеного ТОВ «Експертум Клінік» за формою № 080/4-о, згідно якого батько позивача потребує отримання соціальної послуги: догляду вдома.
При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Жодного слова про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у висновку, наданого позивачем, немає. Саме по собі поняття «догляд вдома» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Оскільки згаданий висновок не містить приписів щодо необхідності здійснення постійного догляду, а відтак не є документом, який підтверджує наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Також, як зазначалося, позивач надав консультативний висновок спеціаліста (сімейного лікаря) від 11.03.2024, та висновок консиліуму лікарів № 5//24 від 23.01.2024, виданий ТОВ «Експертум Клінік», складений у довільній формі, згідно якого батько позивача потребує постійного стороннього догляду.
Колегія суддів наголошує на тому, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачає можливість висновку лише медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Висновок консиліуму лікарів або ж висновок спеціаліста не є документами, які згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ підтверджують необхідність здійснення постійного догляду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи не є допустимими та належними для цілей підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду як підстави для звільнення згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду позивач не надав.
При цьому, зважаючи, що батьку позивача встановлена інвалідність ІІ групи у зв'язку за загальним захворюванням, то повноваження з надання батьку висновку про необхідність здійснення постійного догляду належали саме медико-соціальній експертній комісії.
За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби згідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова