Справа № 620/10647/24
22 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Мельничука В.П., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Євгейчук Ю.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, суддя Виноградова Д.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненські області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненські області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №253350002559 від 15.07.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу наступних періодів: з 10.03.1986 по 17.08.1992 року роботи в Корюківському райпобуткомбінаті, з 01.03.1994 по 26.05.1997 року роботи на підприємстві «Корюківка-Сервіс», з 01.08.2013 по 31.01.2022 року здійснення догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та про відмову позивачу у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку на 5 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу наступні періоди: з 10.03.1986 по 17.08.1992 року роботи в Корюківському райпобуткомбінаті, з 01.03.1994 по 26.05.1997 року роботи на підприємстві «Корюківка-Сервіс», з 01.08.2013 по 31.01.2022 року здійснення догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та призначити позивачу з 31.05.2024 року пільгову пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус громадянина, яка постійно проживала або працювала на території посиленого радіоекологічного контролю. Після досягнення 55-річного віку ОСОБА_1 звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак рішенням від 15.07.2024 №253350002559, відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Відповідно до ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, четвертої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.06.1993 (а.с.12).
31.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.07.2024 № 253350002559 (на заміну відмови від 07.06.2024. Вік заявника 57 роки 7 місяців 2 дні. Страховий стаж особи становить 6 років 5 місяців 3 дні. Відповідачем зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 10.03.1986 по 17.08.1992 та з 01.03.1994 по 26.05.1997, оскільки назви підприємства при прийнятті на роботу (запис № 1 та запис № 7) не відповідають відтиску печатки при звільненні (запис № 4 та запис № 8), довідки про реорганізацію підприємств відсутні (а.с. 16).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003№1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону№1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).
Відповідно до статті 9 Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Частинами 3-5 статті 15 Закону встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.
Згідно із положеннями статті 65 Закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, і віднесеним до категорії 4. видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Пп. 7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
За змістом частини 1 статті 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина (2 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Будь-які інші документи в т.ч. довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі № 212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі № 362/1209/17.
Судом першої інстанції встановлено та дана обставина підтверджується матеріалами справи, що позивач має посвідчення громадянина, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 роках серії НОМЕР_1 (категорія 4), видане 17.06.1993 Чернігівською обласною державною адміністрацією. Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини праці/проживання чи навчання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю. В протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав би вказаного посвідчення.
Суд вірно зазначив, що посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус постраждалого 4 категорії не оспорюється відповідачем. Отже, у суду немає підстав ставити під сумнів законність отримання позивачем посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофикатегорії 4, а відтак і ставити під сумнів обставину його постійного проживання/роботи чи навчання в цій зоні. Таким чином, наявність у позивача зазначеного посвідчення підтверджує проживання станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.
Щодо позовних вимог про зарахування до її стажу періоду роботи з 10.03.1986 по 17.08.1992 року роботи в Корюківському райпобуткомбінаті, з 01.03.1994 по 26.05.1997 року роботи на підприємстві «Корюківка-Сервіс», колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Згідно записів у трудовій книжці на ім'я ОСОБА_1 у період з 10.03.1986 по 17.08.1992, остання працювала у Корюківський райпобуткомбінат, а у період з 01.03.1994 по 26.05.1997 працювала на підприємстві «Корюківка-Сервіс» (а.с.8-11).
Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств з посиланням на відповідні накази та не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Що стосується позовних вимог у частині зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.08.2013 по 31.01.2022 здійснення догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до пункту «ж» частини 1статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) право на трудову пенсію мають особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Частиною 1статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (пункт «є» частина 3 стаття 56).
Разом з тим, за змістом статті 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховуються періоди догляду не за будь-яким пенсіонером, а лише за тим, який потребує такого догляду. При цьому, потреба у такому догляді має бути підтверджена відповідним висновком медичного закладу.
Отже, саме стан здоров'я є тим критерієм, за яким зазначених осіб віднесено до категорії осіб, час догляду за якими зараховується до стажу роботи.
Відсутність підтвердження статусу особи з інвалідністю І групи, статусу дитини-інваліда чи статусу пенсіонера, який за медичним висновком потребує стороннього догляду, виключає можливість зарахування періоду догляду за ними до стажу роботи.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №348/919/17 та від 31.07.2019 у справі №348/2357/16-а, що враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5статті 242 КАС України.
Порядок встановлення часу догляду за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду встановлений пунктом 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі Порядок № 637), згідно з яким зазначений час догляду встановлюється на підставі: акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів І групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).
Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд та їх сусідів, інших даних.
Документами, які підтверджують перебування на інвалідності можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи.
Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або паспорт чи довідка житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації) та інші.
Згідно з пунктом 9 частини 1статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленогостаттею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства.
До 01.01.2005 час догляду за названою категорією осіб зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених чинним раніше законодавством.
Відповідно до Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558, непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, котрих обслуговують соціальні служби), призначається щомісячна компенсаційна виплата.
При зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за інвалідом І групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління праці та соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески.
У разі, якщо до січня 2004 року непрацююча працездатна особа доглядала за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, час догляду зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, незалежно від отримання допомоги або компенсації.
Періоди догляду за пенсіонерами зараховуються до страхового стажу на вказаних вище умовах при призначенні пенсій на загальних підставах.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.07.2018 по справі № 348/919/17 зауважив, що час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01.01.2005 у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.
Отже, час догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в період до 2004 року (включно) зараховується, зокрема, на підставі акта фактичних обставин здійснення догляду за такою особою, а починаючи з 01.01.2005 - у разі отримання компенсації по догляду за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребував постійного стороннього догляду, в управлінні праці та соціального захисту населення.
Відповідно до копії довідки Чернігівського МСЕК від 04.09.1974, ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності, причина інвалідності «з дитинства» (а.с.13).
Листом Комунального некомерційного підприємства «Корюківська центральна районна лікарня» Корюківської міської ради № 03-05/346 від 15.04.2024 встановлено, що згідно з медичною документацією, а саме: Журнал запису висновків лікарсько-консультативної комісії (форма № 035/о, затвердженої наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012), лікарсько-консультативною комісією КНП «Корюківська ЦРЛ» видавався Висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу хворому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; № 850 від 11.08.2021 на термін з 11.08.2021 до 10.02.2022 (протокол засідання ЛКК № 104 від 11.08.2021); № 62 від 11.02.2022 на термін з 11.02.2022 до 10.08.2022 (протокол засідання ЛКК № 17 від 11.02.2022); № 445 від 29.08.2022 на термін з 29.08.2022 до 28.02.2023 (протокол засідання ЛКК № 104 від 29.08.2022) (а.с.17).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 р. №1192, щомісячна грошова допомога особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею (далі - допомога на догляд) надається відповідно достатті 5 Закону України «Про психіатричну допомогу'у грошовій формі.
Призначення і виплата допомоги на догляд здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення).
Довідкою Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 29.03.2024 № 05-13/1686 підтверджується, що позивачу з 01.08.2013 по 31.03.2022 призначено допомогу як особі, яка проживає разом з особою І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею (а.с.8). Вказане також підтверджується рішеннями про призначення допомоги (а.с.19-35 та їх зворот).
За таких обставин, пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоду догляду за пенсіонером, який за висновком закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, з 01.08.2013 по 31.01.2022.
Судом не встановлено підстав , які б свідчили про недостовірність викладених у довідках відомостях, як і не встановлено підстав для неврахування спірних періодів до страхового стажу у повному обсязі.
Суд вірно звернув увагу, що внаслідок невиконання обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту та, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесківзакономпокладено на страхувальника.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу спірних періодів.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року усправі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі № 235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 316/1392/16-а.
З огляду на вищевикладене, є вірними висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області про відмову в зарахуванні до стажу вищезазначеного періоду, а тому таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 15.07.2024 №253350002559 підлягає скасуванню.
Згідно із вимогами частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу за призначенням пенсії 31.05.2024, а тому пенсія має бути призначена з 31.05.2024, тобто з дня такого звернення.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Мельничук В.П.
Кобаль М.І.