Провадження № 22-ц/803/1614/25 Справа № 199/7530/22 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А.М. Доповідач - Макаров М. О.
21 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васильєв Павло Сергійович на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання відмови у видачі коштів протиправною, стягнення коштів, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання відмови у видачі коштів протиправною, стягнення коштів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, після смерті якого він успадкував квартиру АДРЕСА_1 , робоче селище Некрасовський, міське поселення Некрасовський, Дмитровський район, Московська область, російська федерація, на яку 24 липня 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.
31 січня 2022 року успадковану квартиру позивач продав через свого представника за 2 550 000,00 російських рублів, які мали бути зараховані на банківський рахунок позивача, відкритий у відповідача.
07 лютого 2022 року підписано передавальний акт та на рахунок позивача перераховані ці кошти, які одразу були тимчасово заблоковані через фінансовий моніторинг.
23 лютого 2022 року за наслідком надання позивачем документів щодо походження коштів, ці кошти вдало пройшли фінансовий моніторинг, однак у їх видачі позивачу було відмовлено відповідачем на підставі пункту 17 постанови правління Національного банку України № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
Враховуючи викладене, позивач просив визнати протиправною відмову відповідача у видачі коштів у розмірі 2 550 000,00 російських рублів, а також стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на його користь ці кошти у валюті російських рублів або їх еквівалент у гривні.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П. С., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова за юридичною силою поступається статтям Цивільного кодексу, в тому числі ст. 1066 ЦК України. Суд наведених норм не врахував, керуючись тільки постановою, яка взагалі не є законом. Апелянт вказує, що дії суду відносно позивача під впливом постанови свідчать про обмеження повноважень на застосування ЦК в умовах війни, що є порушенням зі сторони суду ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно до якої повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Крім того, апелянт вказує, що постанова почала діяти вже після того, коли позивач набув право на кошти, оскільки 07 лютого 2022 року кошти отримані на рахунок позивача, а 09 березня 2022 року відбулась публікація документа у Офіційному віснику України, офіційне видання, № 19, стор. 319, стаття 1045, код акта 110251/2022. У такому випадку постанова не могла діяти до часу її прийняття, що також є самостійною підставою для задоволення позову і тим самим до скасування оскаржуваного рішення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Васильєва П. С. як представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року касаційну скаргу адвоката Васильєва П. С. як представника ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 2018 року позивачу, як спадкоємцю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 , видано Свідоцтво про право на спадщину за законом №50АБ1414895 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
31 січня 2022 року вказану квартиру позивачем продано за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Дмитровського нотаріального округу Московської області за реєстровим №13/22-п/50/2022-3-149. За умовами договору вартість продажу квартири склала 3400000,00 російський рублів, з яких 2550000 російських рублів мали бути переведені на рахунок позивача, відкритий у відповідача.
Виконання умов договору купівлі-продажу посвідчено укладенням між сторонами передавального акту від 07 лютого 2022 року.
07 лютого 2022 року кошти від продажу квартири в розмірі 2 550 000,00 російських рублів надійшли на банківський рахунок позивача, відкритий у відповідача, однак були заблоковані через проведення фінансового моніторингу з метою встановлення походження цих коштів, що підтверджується копією виписки по рахунку, а також не оспорюється учасників справи.
З копії листа від 21 березня 2022 року (вхідний №120/262/56.4.4.1 від 23 березня 2022 року) вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій зазначив, що 23 лютого 2022 року спірні кошти за наслідками проведеного фінансового моніторингу було розблоковані, однак видані позивачу не були, в зв'язку із чим позивач просив терміново повернути йому спірні кошти в повному обсязі в еквіваленті національної валюти або в доларах США чи Євро. 02 травня 2022 року позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічними вимогами.
06 травня 2022 року Банк своїм листом повідомив позивача про те, що задовольнити вимогу останнього не є можливим через вимогу п.17 постанови Правління НБУ від 24 лютого 2022 року, згідно з якою банкам забороняється здійснювати будь-які валютні операції з використанням російських рублів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.
Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з частинами першою, другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Отже, правовідносини щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення ЦК України про зобов'язання та договір, так і банківські правила, якими є нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності.
Частиною першою статті 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Колегією суддів встановлено, що позивач як кредитор вимагає від банку як боржника виконати обов'язок за договором банківського рахунка, а саме повернути грошові кошти в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунку та пройшли фінансовий моніторинг.
Банк відмовляється у вчиненні відповідної операції, оскільки пунктом 17 постанови Правління НБУ від 24 лютого 2022 року банкам заборонено здійснювати будь-які валютні операції з використанням російських рублів.
Колегія суддів вважає протиправною відмову Банку у видачі ОСОБА_1 належних йому коштів, виходячи з наступного.
Тлумачення статті 4 ЦК України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.
Крім Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням Цивільного кодексу України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного кодексу України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом.
Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (пункт 24.32 постанови Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 908/2587/20).
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі (частина друга статті 6 Закону України «Про Національний банк України»).
Перелік інших функцій, наведено у статті 7 цього Закону, згідно з якою, зокрема, Національний банк виконує такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (пункт 4); здійснює валютне регулювання, визначає порядок виконання операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (пункт 14 з 01.08.2022); здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв'язку, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій (пункт 14 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
У частині першій статті 4 Закону України «Про валюту і валютні операції», що встановлює гарантії свободи здійснення валютних операцій, визначено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (частина четверта статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).
У період запровадження воєнного стану такий порядок регулює постанова НБУ № 18, яка, зокрема, передбачає припинення здійснення валютних операцій з використанням російських рублів та білоруських рублів, крім випадків, передбачених цією постановою. Ця постанова є нормативно-правовим актом, який впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
НБУ має право обмежувати валютні операції в межах території України, в тому числі забороняти зараховувати на рахунок клієнта-отримувача коштів в іноземній валюті, що надійшли від нерезидента-контрагента, у разі необхідності забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
Постанова НБУ № 18 є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
Згідно з пунктом 17 Постанови НБУ № 18 уповноваженим установами забороняється здійснювати будь-які валютні операції:
1) використанням російських рублів та білоруських рублів;
2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в Республіці Білорусь;
3) для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в російській федерації або в Республіці Білорусь.
Отже, постанова НБУ № 18 забороняє Банкам здійснювати будь-які валютні операції з використанням російських рублів та білоруських рублів, однак така заборона не є обмеженням прав клієнта у розумінні статті 1074 ЦК України, оскільки не стосується порядку розпоряджання грошовими коштами, що були зараховані на рахунки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 910/11289/22.
Встановлено, що 07 лютого 2022 року кошти від продажу успадкованої квартири в розмірі 2 550 000,00 російських рублів надійшли на банківський рахунок позивача, який був відкритий у відповідача, однак були заблоковані через проведення фінансового моніторингу з метою встановлення їх походження.
23 лютого 2022 року спірні кошти за наслідками проведеного фінансового моніторингу було розблоковано.
Грошові кошти були зараховані на рахунок позивача, який є громадянином України, і пройшли фінансовий моніторинг до 24 лютого 2022 року, тобто валютна операція з використання російських рублів та зарахування коштів на рахунок позивача відбулася та завершилася до набуття чинності постанови НБУ № 18, якою були введені обмеження в тому числі і на такі операції.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Відповідно до практики ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як «право власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення. Поняття «майно» не обмежується «існуючим майном» і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні «законних сподівань» стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. «Сподівання» є «законним», якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Ці три правила, однак, не є «чіткими» в розумінні того, що вони не є пов'язаними між собою. Друге та третє правила стосуються конкретно визначених випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити з огляду на загальний принцип, викладений у першому правилі.
Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи.
Отже, згідно з Конвенцією, практикою ЄСПЛ, а також Конституцією України та юридичними позиціями Конституційного Суду України, право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.
Керуючись вказаними нормами закону, взявши до уваги положення, викладені в Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, та той факт, що грошові кошти від продажу успадкованої квартири в розмірі 2 550 000,00 російських рублів надійшли на банківський рахунок позивача 07 лютого 2022 року, колегія суддів вважає протиправною відмову Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» у видачі ОСОБА_1 належних йому коштів, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів вважає передчасними вимоги позивача щодо зобов'язання Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» щодо стягнення з Банку коштів, оскільки визнання протиправною відмови у видачі ОСОБА_1 належних йому коштів, є підставою для видачі позивачу належних коштів.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.
Рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
В зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 2481,00 грн..
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення клопотання банку про закриття провадження у справі з підстав відсутності спору, з тих підстав, що на момент звернення позивача із вказаними вимогами, банком безпідставно було відмовлено ОСОБА_1 у видачі належних йому коштів, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Васильєв Павло Сергійович - задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання відмови у видачі коштів протиправною, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» у видачі ОСОБА_1 належних йому коштів у розмірі 2 550 000,00 (два мільйони п'ятсот п'ятдесят тисяч) рублів російської федерації.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь держави судовий збір в розмірі 2481,00 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова