23 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/13175/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року (суддя Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.04.2024 №045750027269;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення, а саме: з 08.04.2024, на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши періоди роботи до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 - навчання в Донецькому державному технічному університеті за освітньо-професійною програмою з професійним спрямуванням «Гірництво»; з 21.04.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст установок збагачення та брикетування; з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни; з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни; з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1».
Позовні вимоги обґрунтовані, що 08.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням позивачем 55-річного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення такої пенсії, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.04.2024 №045750027269 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 - період навчання в Донецькому державному технічному університеті; з 21.09.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування, з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни, з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни, з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім доводам сторін у справі, зокрема те, що Головним управлінням прийнято рішення №045750027269 від 15.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років та не досягнення необхідного пенсійного віку - 55 років. Судом першої інстанції проігноровано доводи Головного управління щодо відсутності правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058, оскільки позивачка не досягла встановленого законодавством віку та відсутній необхідний пільговий стаж.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .
08.04.2024 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
15.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045750027269 про відмову в призначенні пенсії (за Списком №2).
В обґрунтування відмови у призначенні пенсії зазначено наступне: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ;дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 08.04.2024; вік заявниці 51 рік; страховий стаж особи становить 29 років 8 місяців.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1993 по 27.06.2000 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки перевищує загальновстановлений період навчання та перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 від 07.05.1990, необхідно надати уточнюючу довідку.
До пільгового стажу не зараховано:
- період роботи з 07.07.1997 по. 08.04.2024 згідно довідки Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське1» від 08.04.2024 №57, оскільки пільгова довідка не відповідає Додатку №5 (відсутній підсумок пільгового стажу, відсутня інформація про відпустки, простої) та до заяви не долучені атестації робочих місць.
Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №045750027269 від 15.04.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років та недосягнення необхідного пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні періодів роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
21 квітня 2021 року Верховним судом розглянуто зразкову справу № 360/3611/20 та прийнято відповідне рішення, що набрало законної сили 3 листопада 2021 року після перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, якою змінено мотивувальну частину рішення.
У зазначеному рішенні Верховного Суду визначено ознаки типової справи, а саме:
1) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Колегія суддів вважає, що передана на розгляд колегії суддів справа підпадає під ознаки типової справи, визначені у рішенні Верховного Суду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи застосовує правові висновки Великої Палати, викладені у зразковій справі № 360/3611/20, рішення в якій набрало законної сили та які полягають у такому.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду при перегляді зразкової справи дійшла висновку, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду також послалась на правовий висновок, сформульований нею раніше у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому жінки мають право на призначення пільгової пенсії за Списком № 2 після досягнення 50 років.
Як вбачається з матеріалів справи, що на час звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 досягла віку 50 років.
Таким чином, ОСОБА_1 на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, є обов'язковими умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2.
Так, в оскаржуваному рішенні від 15.04.2024 №045750027269, пенсійним фондом не заперечується досягнення пенсійного віку для призначення пенсії, проте вказано, що загальний страховий стаж складає 29 років 8 місяців, пільговий стаж за Списком №2 становить 0 років 0 місяців. Пенсійним фондом до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1993 по 27.06.2000 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки перевищує загальновстановлений період навчання та перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_3 від 07.05.1990, необхідно надати уточнюючу довідку. До пільгового стажу не зараховано: період роботи з 07.07.1997 по. 08.04.2024 згідно довідки Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське1» від 08.04.2024 №57, оскільки пільгова довідка не відповідає Додатку №5 (відсутній підсумок пільгового стажу, відсутня інформація про відпустки, простої) та до заяви не долучені атестації робочих місць.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Таким чином, обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Колегія суддів зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестація робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення норми законодавства про призначення пільгової пенсії «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Таким чином, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 07.05.1990 та довідці №57 від 08.04.2024, виданої ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1», ОСОБА_1 у спірні періоди, не зараховані відповідачем-2 до пільгового стажу працювала:
-з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиністом вуглезбагачення та брикетування;
-з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстром;
-з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстром;
-з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператором пульта керування на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1».
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено працевлаштування позивачки повний робочий день на посадах, що дають право на призначення пільгової пенсії за списком №2 за періоди: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування; з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни; з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни; з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування, на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1».
Водночас, доводи пенсійного фонду щодо неможливості зарахувати до пільгового стажу періоди роботи згідно з довідкою №57 від 08.04.2024 з підстав того, що вона оформлена не у відповідності до вимог додатку №5 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 та містить певні недоліки чи розбіжності в оформленні, не спростовують того факту, що позивач займала посади, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до страхового стажу позивачки має бути зараховано період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років з 21.09.1996 по 06.07.1997, оскільки час догляду за дитиною зараховується до страхового стажу та спеціального стажу роботи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що відповідає приписам ч.2 ст.181 Кодексу законів про працю України.
Щодо незарахування до загального страхового стажу періоду навчання 01.09.1993 по 20.04.1996.
Закон України №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-ХІІ).
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ врегульовано, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів.
Згідно пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (надалі також - Порядок № 590).
Підпунктом «і» частини 1 пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 2 пункту 109 Порядку № 590 передбачено, що при призначенні пенсій по старості періоди, вказані у підпункті «і», зараховуються до стажу за умови, якщо цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба у складі Збройних сил СРСР, або інша служба, вказана в підпункті «к».
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
Зазначеною Інструкцією, визначено що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху.
Відтак, про період навчання особи вноситься запис у трудову книжку при навчанні на денних відділеннях. Вказаною інструкцією не було передбачено внесення записів до трудових книжок за умови навчання на вечірній (заочній формі), а тому весь період навчання за денною (очною) формою навчання у вищому навчальному закладі зараховується до страхового стажу особи.
Відповідно до диплому бакалавра серія НОМЕР_2 , виданого Донецьким державним технічним університетом 27.06.2000, позивач навчалась в університеті з 01.09.1993 по 27.06.2000.
Відповідно до запису №5 у трудовій книжці позивача з 01.09.1993 по 20.04.1996 позивач навчалась в Донецькому державному технічному університеті та переведена на заочно-вечірній факультет.
Отже, доводи пенсійного фонду про те, що період навчання перевищує загальновстановлений період та перетинається з періодами роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 07.05.1990 є безпідставними, оскільки вони не відповідають дійсності і спростовуються змістом трудової книжки.
Відтак, вказаний період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.
Частиною 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.
Втім, доказів здійснення пенсійним органом вказаних вище заходів не надано.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні в пенсійній справі позивачки документи містять належні та достатні відомості щодо спірного періоду і характеру виконуваної позивачем роботи, що є підставою для його зарахування до стажу роботи останньої, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, а відтак, відмова пенсійного органу у незарахуванні до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 - період навчання в Донецькому державному технічному університеті; з 21.09.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування, з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни, з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни, з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1» є протиправною, оскільки не ґрунтується на приписах діючого законодавства.
За викладених обставин, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області безпідставно прийняв оскаржуване рішення від 15.04.2024 №045750027269, у зв'язку з чим, таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Водночас, відповідно ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Отже, саме на органи пенсійного фонду покладено обов'язок призначення пенсії.
В той же час, відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно не зараховано позивачці до пільгового стажу роботи за Списком № 2 зазначені вище періоди її роботи. Записами у трудовій книжці позивачки та відповідними довідками підтверджено характер роботи за спірний період, який дає позивачці право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Враховуючи наведені обставини справи та норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу: з 01.09.1993 по 20.04.1996 - період навчання в Донецькому державному технічному університеті; з 21.09.1996 по 06.07.1997 - період перебування у відпустці по догляду за дітьми до трьох років; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 07.07.1997 по 02.04.2000 - машиніст вуглезбагачення та брикетування, з 03.04.2000 по 17.10.2005 - майстер зміни, з 05.06.2009 по 15.09.2016 - майстер зміни, з 16.09.2016 по 16.07.2017 - оператор пульта керування на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське 1» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів.
Отже колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко