22 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15733/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частиною НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період з липня 2022 року по грудень 2022 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період з липня 2022 року по грудень 2022 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в Збройних Силах України за призовом по мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 з 09.05.2022. Під час виконання бойового завдання, пов'язаного з захистом Батьківщини, ОСОБА_1 24.07.2022 отримав мінно-вибухову травму та осколкове поранення, що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 21.10.2022 № 2855 про обставини травми. В подальшому ОСОБА_1 проходив неодноразове лікування в умовах стаціонару. Відповідно до медичних документів, Позивач з 28.07.2022 по 10.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в КП «Волинська обласна клінічна лікарня», з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) у зв'язку з наслідкам отриманого поранення. Викладене підтверджується виписками із медичної карт стаціонарного хворого №11420, №10894 та №11832. Однак, за період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022 додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень на місяць, як передбачено діючим законодавством, відповідачем нарахована та виплачена в повному обсязі ОСОБА_1 не була. Про порушення відповідачем його прав і законних інтересів позивачу стало відомо після отримання у червні 2024 року карток ocoбового paxунку за 2022-2023 роки на підтвердження нарахованого та виплаченого грошового забезпечення. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Також зазначає, що позов подано поза межами строків, визначених статтею 233 КЗпПУ.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
Позивач проходив службу в Збройних Силах України за призовом по мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 з 09.05.2022.
Наказом командира військовій частині НОМЕР_1 від 09.05.2022 №55-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 призначено - старшим розвідником 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
24.07.2022 під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у АДРЕСА_1 , внаслідок обстрілу артилерії Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму та осколкове поранення. Після надання першої допомоги був госпіталізований до медичного закладу.
В подальшому ОСОБА_1 проходив неодноразове лікування в умовах стаціонару.
Відповідно до медичних документів, Позивач з 28.07.2022 по 10.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в КП «Волинська обласна клінічна лікарня», з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) у зв'язку з наслідкам отриманого поранення. Викладене підтверджується виписками із медичної карт стаціонарного хворого №11420, №10894 та №11832.
Відповідно до виданої командиром військової частини НОМЕР_1 довідки про обставини травми (поранення, каліцтва, контузії) від 21.10.2022 №2855, поранення ОСОБА_1 пов'язане із захистом Батьківщини.
ОСОБА_1 було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при КП «Волинська обласна клінічна лікарня» та при ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ).
Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) викладено наступним чином: «Стан після перенесеної мінно-вибухової травми (24.07.2022), вогнепального осколочного дотичного поранення м'яких тканин щічної ділянки справа, акубаротравми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, вираженого цефалгічного синдрому, помірного церебро-астенічного синдрому, теносиновіїту зв'язкового апарату лівого гомілково-ступневого суглобу», «Стан після перенесеної МВТ (24.07.2022) акубаротравми, ЗЧМТ: струсу головного мозку, вираженого цефалгічного синдро му, повторних гіпертонічних кризів, ускладнених носовими кровотечами, ви раженим астенічним станом, травма середнього ступеню важкості.».
Рішенням ВЛК ОСОБА_1 було визначено потребу в наданні відпустки за станом здоров'я строком на 30 (тридцять) календарних днів.
Причинний зв'язок травми визначено наступним чином: Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
Таким чином, у зв'язку з наслідками отриманого поранення, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022.
Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №365 від 30.12.2022 позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
За період знаходження на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022 додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень на місяць, як передбачено діючим законодавством, відповідачем нарахована та виплачена не в повному обсязі ОСОБА_1 не була.
Відповідно до наданих військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит від 04.06.2024 карток ocoбового paxунку за 2022-2023 роки на підтвердження нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 від 13.06.2024 №1193 виплата йому додаткової винагороди в розмірі, збільшеному до 100000 гривень, за вказані періоди нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 17, 46 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними ст. 46 Конституції України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 р. № 12-р/2018).
Відповідно до ст.1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1-1 Закон № 2011-XІІ, законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону 20211-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із ч. 4 ст.9 Закону 2011-ХІІ, Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.
Абзацами 1 та 3 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 № 400 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (яка набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022) до Постанови №168 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Таким чином, особи, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини (включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого) або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати, збільшеної до 100 000 грн., винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
24.07.2022 під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у с. Івано-Дар'ївка Донецької області, внаслідок обстрілу артилерії Збройних сил Російської Федерації ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму та осколкове поранення.
Відповідно до виданої командиром військової частини НОМЕР_1 довідки про обставини травми (поранення, каліцтва, контузії) від 21.10.2022 №2855, поранення ОСОБА_1 пов'язане із захистом Батьківщини.
ОСОБА_1 було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при КП «Волинська обласна клінічна лікарня» та при ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ).
Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) викладено наступним чином: «Стан після перенесеної мінно-вибухової травми (24.07.2022), вогнепального осколочного дотичного поранення м'яких тканин щічної ділянки справа, акубаротравми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, вираженого цефалічного синдрому, помірного церебро-астенічного синдрому, теносиновіїту зв'язкового апарату лівого гомілково-ступневого суглобу», «Стан після перенесеної МВТ (24.07.2022) акубаротравми, ЗЧМТ: струсу головного мозку, вираженого цефалічного синдрому, повторних гіпертонічних кризів, ускладнених носовими кровотечами, вираженим астенічним станом, травма середнього ступеню важкості.».
Рішенням ВЛК ОСОБА_1 було визначено потребу в наданні відпустки за станом здоров'я строком на 30 (тридцять) календарних днів.
Причинний зв'язок травми визначено наступним чином: Поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
При цьому, за наявними у матеріалах справи доказами (переліченими вище), позивач проходив лікування з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022, а отже період лікування підлягають врахуванню до періоду, протягом якого позивач має право на отримання додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн. відповідно до Постанови №168.
Однак, зі замісту наявних у матеріалах справи розрахункових виписок позивача з АТ КБ «ПриватБанк» за 2022, 2023 роки та відповідно до наданих військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит від 04.06.2024 карток ocoбового paxунку за 2022-2023 роки на підтвердження нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 від 13.06.2024 №1193 встановлено, що виплата йому додаткової винагороди в розмірі, збільшеному до 100000 гривень, за вказані періоди нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі.
Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що позивач дійсно проходив лікування та перебував у відпустці за станом здоров'я, а саме у зв'язку з наслідками отриманого поранення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що обидві умови, необхідні для виплати позивачу збільшеної до 100 000 грн. винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, які визначені Постановою № 168, дотримані та підтверджуються вказаними довідками про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), а також наявними в матеріалах справи копіями первинної медичної документації позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу підлягає донарахування та виплата додаткова винагорода передбачена Постановою №168 за період з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022 з розрахунку 100 000 грн., враховуючи отриманий розмір такої винагороди за такий період, а тому бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень за період з 28.07.2022 по 10.08.2022, з 05.10.2022 по 10.10.2022 та з 08.11.2022 по 18.12.2022, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
За приписами ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидні підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Щодо посилання скаржника на пропуск дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає.
Частиною першою статті 122 КАС передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлений місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС).
Водночас, у зазначених положеннях КАС відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, викладено висновок, відповідно до якого перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.
Верховний Суд вказував, що оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Так, частиною другою статті 233 КЗпП (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Своєю чергою частина перша статті 116 КЗпП передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 наголосила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. Також Велика Палата Верховного Суду констатувала, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС.
Відповідно до наданих військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит від 04.06.2024 карток ocoбового paxунку за 2022-2023 роки на підтвердження нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 від 13.06.2024 №1193 виплата йому додаткової винагороди в розмірі, збільшеному до 100000 гривень, за вказані періоди нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі.
Таким чином, строк звернення до суду у даній справі обчислюється з дня письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Наведене спростовує доводи відповідача про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме у грудні 2022 року коли була нарахована та виплачена додаткова винагорода.
Окрім того, згідно частини першої статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Так, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивача у день виплати було письмово повідомлено про нараховані та виплачені суми при звільненні.
У свою чергу, у матеріалах справи наявні картки ocoбового paxунку за 2022-2023 роки, які надані відповідачем до відзиву. Проте, вказаний такі не містить будь-яких відміток про дату його отримання позивачем.
У силу вимог частини другої статті 77 КАС відповідачем не повідомлено та не надано доказів щодо дати письмового інформування позивача про нараховані та виплачені при звільненні суми та/або дати отримання позивачем картки особових рахунків або грошового атестата.
Отже колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частиною НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров