Справа № 755/18539/23 Головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/1219/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
23 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2023 року ТОВ «Євро-Реконструкція» звернулося до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у розмірі 38 641,70 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 10 426,30 грн, 3 % річних у розмірі 3 282,93 грн та понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , в тому числі й до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198.
Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована в цій квартирі та являється споживачем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води.
Починаючи з грудня 2015 року відповідачка своєчасно не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення, а з серпня 2017 року - за отримані послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого станом на 01 жовтня 2023 року у неї утворилась заборгованість у загальному розмірі 38 641,70 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення - 10 223,67 грн, заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 28 418,03 грн, яку і просив стягнути позивач з відповідачки з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 10 426,30 грн та 3 % річних у розмірі 3 382,93 грн у зв'язку із простроченням виконання нею грошового зобов'язання.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води у розмірі 38 641,70 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 746,69 грн та 3 % річних у розмірі 1 981,23 грн, а всього на загальну суму 45 369,62 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму стягнення, виключивши із розрахунку нараховані з березня 2020 року суми 3 % річних та інфляційних втрат на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-IX.
Стверджує, що норми цього Закону заборона поширюються лише на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги та не стосується нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, які є особливим видом відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Відповідачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до квартири АДРЕСА_3 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198 та відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10 квітня 2014 року № 1198-VII, за яким виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності з 01 липня 2014 року є об'єкт господарювання з постачання теплової енергії.
Згідно інформації про задеклароване/зареєстроване місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осібДніпровської РДА від 07 грудня 2023 року відповідачка з 14 жовтня 1987 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 25).
Відповідачка, як споживач послуг, з грудня 2015 року несвоєчасно здійснювала оплату за надані позивачем та спожиті нею послуги з централізованого опалення та з серпня 2017 року - послуги з постачання гарячої води, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 38 641,70 грн, з яких заборгованість з централізованого за опалення складає 10 223,67 грн, заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 28 418,03 грн (а.с. 6-9).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають зміні шляхом перерахування розмірів цих сум з виключенням із спірного періоду обрахунку з березня 2020 року по вересень 2023 року, протягом якого штрафні санкції не нараховуються в силу імперативної вказівки Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», яким заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також нарахування і стягнення судом 3 % річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, однак втратили чинність 01 травня 2022 року, та Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690.
Водночас на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, яким регулювалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Проте, 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який врегулював відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 9 Закону № 2189-VIII унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17.
Враховуючи, що відповідачка у справі в розумінні положень Закону № 1875-IV і Закону № 2189-VIIIє споживачем комунальних послуг, а відтак зобов'язана сплачувати фактично отримані послуги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимогиТОВ «Євро-Реконструкція» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач наполягав на тому, що відповідачка прострочила виконання грошового зобов'язання, тому з неї підлягають стягненню заявлені суми інфляційних втрат і 3 % річних.
Проте, суд першої інстанції зменшив заявлені позивачем до стягнення суми на підставі Закону України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Так, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) на всій території України з 12 березня 2020 року було введено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Одночасно, відповідно до на приписів підпункту 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», оскільки вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов'язання (статті 549-552 ЦК України).
Проте, така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені статтею 625 ЦК України та які не є неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Така позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Отже, колегія суддів вважає, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних є правомірними і такими, що відповідачка зобов'язана сплатити позивачу за прострочення виконання зобов'язання з оплати комунальних послуг.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, висновки суду першої інстанції щодо зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
На підставі викладеного з відповідачки стягується документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 684,00 грн сплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 4 026,00 грн - за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, а всього 6 710,00 грн.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 38 641,70 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 10 426,30 грн та три проценти річних у розмірі 3 282,93 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» 6 710,00 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній