Справа № 381/1761/24 Головуючий у суді І інстанції Ковалевська Л.М.
Провадження № 22-ц/824/4723/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
23 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03 березня 2017 року станом на 27 березня 2024 року у розмірі 64 659,21 грн, з яких: 42 628,26 грн - заборгованість за кредитом, 22 030,95 грн - заборгованість по відсоткам. Вирішено питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 09 вересня 2024 року відповідач в особі представника - адвоката Шокурова Ю.Л. звернувся через підсистему «Електронний суд» з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шокурова Ю.Л. повернуто апелянту.
20 листопада 2024 року ОСОБА_1 особисто звернувся засобами поштового зв'язку з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції із пропуском строків, встановлених статтею 354 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд, зокрема, зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 без невиправданих затримок та за відсутності зайвих зволікань скористався своїм правом на повторне подання апеляційної скарги відразу після ознайомлення його представником з матеріалами справи та отримання ним копії ухвали суду апеляційної інстанції про повернення попередньої апеляційної скарги та вжив невідкладних заходів щодо звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Крім того, відповідач на обставини отримання його представником копії ухвали про повернення попередньої апеляційної скарги взагалі не посилається у своїй апеляційній скарзі, а просить поновити пропущений строк виключно з тих підстав, що він особисто отримав копію оскаржуваного рішення від 22 серпня 2024 року лише 18 листопада 2024 року.
10 січня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку відповідач мотивував тим, що 19 липня 2024 року він уклав з адвокатом Шокуровим Ю.Л. усну угоду, згідно якої адвокат представляв його інтереси у Фастівському міськрайонному суді Київської області при розгляді справи за позовом AT «Акцент-Банк» про стягнення коштів. Суд першої інстанції позовні вимоги банку задовольнив та стягнув з нього суму боргу. Адвокат Шокуров Ю.Л. підготував апеляційну скаргу на рішення суду та направив її до Київського апеляційного суду. 02 жовтня 2024 року адвокат Шокуров Ю.Л. повідомив його, що 27 вересня 2024 року апеляційним судом була постановлена ухвала про повернення апеляційної скарги, яка надійшла йому в «Електронний суд», а також повідомив, що підставою для повернення апеляційної скарги було те, що ордер не був підписаний адвокатом. 02 жовтня 2024 року за його вказівкою адвокат ознайомився з матеріалами справи та зробив фото ордеру на надання правової допомоги, який він подавав разом з апеляційною скаргою та який дійсно не був підписаний адвокатом, що є недбалістю останнього.
Після цього він наполіг на зустрічі з адвокатом для того, щоб отримати від нього всі документи по справі, розірвати усну угоду від 19 липня 2024 року та повідомити про те, що не виплатить йому гонорар за роботу, яку він не виконав. 04 жовтня 2024 року він прибув до Київського апеляційного суду, де зустрівся з адвокатом Шокуровим Ю.Л., який передав йому всі документи, окрім ухвали від 27 вересня 2024 року про повернення апеляційної скарги, та порадив звернутися до приймальні громадян для отримання копії цієї ухвали. В приймальні громадян у видачі ухвали Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року та рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2024 року відмовили, пояснивши це тим, що справа передана до канцелярії, тому отримати вказані судові рішення можна буде вже в суді першої інстанції. Лише в середині листопада 2024 року він дізнався, що справу направлено до суду першої інстанції, де 18 листопада 2024 року отримав повний текст рішення та ознайомився з матеріалами справи.
На підставі викладеного ОСОБА_1 вважає, що оскільки повний текст рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року він особисто отримав лише 18 листопада 2024 року, то відповідно до вимог частини першої статті 354 ЦПК України право на апеляційне оскарження цього рішення виникло в нього саме з вказаної дати.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лишеті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Колегія суддів відзначає, що розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв, зокрема, подавав відзив на позовну заяву адвокат Шокуров Ю.Л. відповідно до ордеру на надання правової (правничої) допомоги серії АА № 1466842 від 19 липня 2024 року, який виданий на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 12 липня 2024 року.
Вперше представником відповідача - адвокатом Шокуровим Ю.Л. апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції було подано через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» в тридцятиденний строк на апеляційне оскарження, а саме 09 вересня 2024 року.
При цьому представник відповідача в апеляційній скарзі зазначив в чому, на його думку, полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції, тобто був обізнаний зі змістом (мотивами) оскаржуваного ним рішення.
Копія ухвали Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року про повернення попередньої апеляційної скарги була надіслана адвокату Шокурову Ю.Л. 02 жовтня 2024 року на електронну адресу, зазначену в апеляційній скарзі.
Крім того, адвокат Шокуров Ю.Л. 02 жовтня 2024 року особисто в приміщенні Київського апеляційного суду ознайомився з матеріалами справи, в тому числі зі змістом рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року, порядком і строками його оскарження, а також отримав копію ухвали від 27 вересня 2024 року (а.с. 102).
Відповідно до частини першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Згідно із вимогами частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Надане процесуальним законом право особі брати участь у справі через представника, передбачає вчинення представником від імені та в інтересах особи певних юридичних дій, що позбавляє сторону або третю особу необхідності їх вчиняти самостійно.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).
Отже, вчинені представником особи процесуальні дії, зокрема, отримання копії судового рішення, вважаються вчиненими безпосередньо особою, інтереси якої він представляє.
Таким чином, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний через свого представника - адвоката Шокурова Ю.Л. зі змістом оскаржуваного судового рішення, порядком та строками його оскарження 02 жовтня 2024 року, а також згідно отриманої копії ухвали Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року йому було відомо про те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з такою скаргою до суду, проте з апеляційною скаргою відповідач повторно особисто звернувся лише 20 листопада 2024 року,зазначаючи при цьому, що відлік строку на апеляційне оскарження у даному випадку пов'язується виключно із датою отримання ним повного тексту рішення 18 листопада 2024 року.
За змістом статей 185, 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення апеляційної скарги.
Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Водночас, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, утім, при вирішенні питання про поважність наведених причин, має враховуватися також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне судове рішення.
Специфіка повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України, полягає, зокрема в тому, що у разі відсутності доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу, остання без руху не залишається і у скаржника в силу вимог закону відсутній час на усунення недоліків такої апеляційної скарги.
За таких обставин, реалізація проголошеного частиною восьмою статті 185 ЦПК України права на повторне звернення з апеляційною скаргою має бути вчинена у найкоротший термін, з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1396/19(2-а/209/50/19), від 07 серпня 2020 року у справі № 120/2841/19-а та від 08 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.004305.
Крім того, у висновку Верховного Суду в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23) зазначено, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як свідчать матеріали справи, відповідач за наявності невиправданих затримок та зайвих зволікань, свідомо не скористався своїм правом на повторне подання апеляційної скарги відразу після отримання його представником копії ухвали суду апеляційної інстанції від 27 вересня 2024 року про повернення попередньої апеляційної скарги та не вжив невідкладних заходів щодо звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, вирішивши на власний розсуд очікувати повернення матеріалів справи до суду першої інстанції, однак достеменно був обізнаний зі змістом повного тексту цього рішення щонайбільше 02 жовтня 2024 року.
Наведені відповідачем обставини про те, що його адвокат Шокуров Ю.Л. не надав йому копію ухвали про повернення попередньої апеляційної скарги, а самим відповідачем не отримувалась ухвала суду апеляційної інстанції про повернення попередньої апеляційної скарги до 18 листопада 2024 року, неможливо віднести до поважних підстав для поновлення процесуального строку, оскільки всі процесуальні дії чи бездіяльність уповноваженого представника, який представляє інтереси учасника справи в суді, створюють так само наслідки й для останнього, в тому числі, пов'язані із вчиненням чи невчиненням відповідних процесуальних дій, а несвоєчасне отримання особисто відповідачем копії судового рішення за встановлених обставин обізнаності з його наявністю і змістом саме по собі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку, адже, як наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням по справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних доказів.
Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об'єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Натомість, безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В апеляційній скарзі та у поданій заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало відповідачу або його уповноваженому представнику реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом, а також розумного строку після повернення попередньої апеляційної скарги, а посилання на те, що копію повного тексту рішення було повторно отримано особисто ОСОБА_1 лише 18 листопада 2024 року в порядку частини дев'ятої статті 272 ЦПК України є неповажною підставою для поновлення пропущеного строку та за встановлених обставин свідчить про свідоме зволікання стороною відповідача з поданням апеляційної скарги.
У цивільному судочинстві адвокат як представник не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Договірні відносини відповідача з його адвокатом є суб'єктивними обставинами в оцінці поважності причин пропуску установленого законом процесуального строкута не свідчить про наявність об'єктивних перешкод у відповідача реалізувати своє право на подання апеляційної скарги.
Колегія суддів також вказує на те, що у своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (наприклад, Трух проти України (заява № 50966/99) від 04 березня 2003 року).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
За частинами першою і другою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Із відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у справі № 381/1761/24 було оприлюднено в ньому 28 серпня 2024 року, а ухвала Київського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року - 02 жовтня 2024 року.
Таким чином, починаючи із наведених вище дат оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду про повернення попередньої апеляційної скарги також були відкриті для безоплатного цілодобового доступу, у зв'язку з чим відповідач та/або його представник, мали реальну можливість вчасно подати апеляційну скаргу при належній заінтересованості в апеляційному перегляді даної справи.
Колегія суддів вкотре наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, відповідач як у заяві про поновлення пропущеного строку, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Він не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати процесуальні права відповідача з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам відповідача щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 357, 358 ЦПК України, суд
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент- Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами. Копію апеляційної скарги залишити у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній