Справа № 367/5967/16-ц Головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф.
Провадження № 22-ц/824/1799/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
22 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення майна в натурі із спільної часткової власності,
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про виділення майна в натурі із спільної часткової власності.
Позов обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , внаслідок чого відкрилась спадщина, яка складається із 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .
03 листопада 2014 року Ірпінським міським судом Київської області ухвалене рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину зазначеного будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Максютою Д.В. прийнято рішення № 17564362 про державну реєстрацію права власності за нею на 1/2 частину вказаного будинку загальною площею будинку 81,7 кв. м, житловою площею 54,2 кв. м, у тому числі загальною площею відчужуваної частини 36,0 кв. м, до складу якої входять: сіни - 4,80 кв. м, житлова кімната - 9,4 кв. м, житлова кімната - 11, 40 кв. м, житлова кімната - 8,40 кв. м, що зазначені в поетажному плані за номерами 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 згідно із технічним паспортом, виданим Ірпінським бюро технічної інвентаризації 16 липня 2003 року за № 514 (далі - 1/2 частина будинку).
Загальна вартість нерухомого майна складає 129 512,00 грн, тобто вартість 1/2 частки будинку становить 64 756,00 грн.
Іншим співвласником будинку АДРЕСА_1 , якому належить 1/2 частина вказаного будинку, є ОСОБА_3.
Позивачка зазначала, що вказані частини будинку є відокремленими житловим приміщеннями. Крім того, за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходиться під будинком, з кадастровим номером 320900000:01:035:0067. Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, виготовленого КП «Ірпінське ЗКБ» на її замовлення, загальний розмір земельної ділянки, яка знаходиться під будинком складає 0,0906 га.
Тому, враховуючи площу земельної ділянки, право власності на яку було зареєстроване за відповідачем, у її розпорядженні залишається частина земельної ділянки площею 0,0406 га.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:
- виділити їй в натурі частку спільного майна (літера «А» на плані) за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житлова кімната - 9,4 кв. м, житлова кімната - 11,40 кв.м, житлова кімната - 8,40 кв. м, що зазначені в поетажному плані за номерами 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 згідно із технічним паспортом, виданим Ірпінським бюро технічної інвентаризації 16 липня 2003 року за № 514, загальною площею 39,40 кв. м;
- визнати за нею наступний порядок користування земельною ділянкою в таких межах: від точки А до точки Б - землі Ірпінської міської ради; від точки Б до точки В - землі гр. ОСОБА_5 ; від точки В до точки Г - землі Ірпінської міської ради (вул. ІІІ Інтернаціоналу); від точки Г до точки Д - гр. ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ); від точки Д до точки А - гр. ОСОБА_3 ( ОСОБА_6 ).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2019 року за заявою позивачки замінено первісного відповідача ОСОБА_3 належним відповідачем - ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Шмарова О.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що враховуючи висновок експерта за результатами проведення у справі судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, вона не подала уточнення або зміни позовних вимог, що по факту і стало підставою відмови у задоволенні позову.
Суд не врахував, що під час володіння будинком АДРЕСА_1 сторони визначили його частки, якими вони фактично користувалися, як і було визначено домовленостями попередніх власниківдо набуття ними права власності на будинок, а саме вона користувалась 1/2 частиною будинку, до якої входили приміщення: 2-1 (кухня), 2-2 (житлова кімната), 2-3 (житлова кімната), 2-4 (житлова кімната), І (веранда), загальною площею 34,6 кв. м.; а ОСОБА_3 користувався 1/2 частиною будинку, до якої входили приміщення: 1-1 (кухня), 1-2 (житлова кімната), 1-3 (житлова кімната), 1-4 (кухня), 1-5 (туалет), погріб, загальною площею 42,30 кв. м.
Крім того, в матеріалах справи міститься кадастровий план земельної ділянки, який виготовлено КП «Ірпінське ЗКБ», та зведений план земельних ділянок, з яких вбачається, що вона користується земельною ділянкою площею 0,0906 га.
Проте, із співвласником будинку згоди на поділ майна у договірному порядку не досягнуто, адже у такому разі вона зможе набути у власність земельну ділянку та її відчужити, тим самим зменшить ціну продажу суміжних земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_3.
Тому звернення позивачки до суду з позовом про виділення їй в натурі частки у спільному майні, тобто тих приміщень будинку, якими вона фактично користується, для подальшого набуття права власності на земельну ділянку, яка перейшла до неї у користування після визнання в судовому порядку права власності на 1/2 частину будинку, є ефективним способом захисту її прав.
Пославшись в оскаржуваному рішенні на те, що поділ нерухомого майна в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування, зокрема, шляхом проведення робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, можливий лише за наявності документів, що дають право на їх виконання, суд першої інстанції не врахував дійсних обставин справи та неправильно витлумачив висновок експерта.
У висновку № 9859 від 22 листопада 2021 року експерт чітко встановив, що згідно першого варіанту поділу житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 приміщення, надані співвласникам, фактично є ізольованими, мають окремі системи опалення та не потребують виконання додаткових будівельних робіт для їх ізольованого користування, в тому числі втручання в несучі конструктивні елементи житлового будинку та інженерні системи загального користування.
Також експерт зазначив, що для приведення даних приміщень до відповідності вимог ДБН необхідно провести ремонтно-будівельні роботи, які ніяким чином не впливають на варіант поділу будинку, а приведення часток співвласників до вимог ДБН не є предметом спору у цій справі і вони не впливають на забезпечення ізольованого користування приміщеннями у житловому будинку.
Запропоновані експертом ремонтно-будівельні роботи з переобладнання/перепланування наданих приміщень не передбачають втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.
Згідно додатку № 2 до висновку № 99859 (схема поділу житлового будинку) схематично зображено варіант 1, що повністю відповідає встановленому порядку користування сторонами приміщеннями будинку до подання позову до суду.
Відповідно до положень статті 364 ЦК України будинок є подільним, його поділ є можливим з технічної точки зору і цільове призначення збережено.
Окрім того, висновками проведеної судової експертизи визначено, що надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0906 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до конфігурації та промірів, що зазначенні на кадастровому плані складеного КП «Ірпінське 3КБ» станом на 2014 рік є технічно можливим.
Позивачка вказує, що межі земельної ділянки були встановлені та погодженні відповідно до чинного законодавства, про що свідчить акт про встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, який був підписаний сусіднім землекористувачами та представником Ірпінської міської ради.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що порядок користування земельною ділянкою визначений, підстав для змін такого порядку немає, а відтак суд мав ухвалювати рішення про встановлення саме такого порядку користування.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що вказана цивільна справа розглядалась 8 років з урахуванням того, що відповідач взагалі не з'являвся у судові засідання та від нього не надходило жодних заперечень проти позову. Натомість вона сумлінно приходила до суду, однак судові засідання не відбувались, справа постійно знімалась з розгляду, а секретар судового засідання завжди пропонував написати заяву про слухання справи без її участі, мотивуючи це тим, що так скоріше можна отримати рішення суду і приводів для стурбованості ніяких немає, оскільки у справі наявна судова земельна-технічна експертиза, яка повністю підтверджує її позицію.
Дійсно, з урахуванням проведеної у справі судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи позовні вимоги підлягали уточненню, а саме щодо компенсації вартості зменшення частки у спільному майні, а в іншій частині позовні вимоги є коректними та похідними в залежності від їх задоволення. При виділенні частки в натурі у межах заявлених позовних вимог право спільної часткової власності для неї припиняється відповідно до закону і це дає змогу досягнути мети пред'явленого позову. Водночас вона не мала конкретизувати та розписувати варіант поділу згідно проведеної судової експертизи, хоча могла це зробити, але відсутність проведених судових засідань, постійних перерв та відкладань, унеможливили заявити таке клопотання.
Наголошує, що позовна заява була подана до суду не у зв'язку із позбавленням відповідача належного йому на праві власності майна або внаслідок порушення відповідачем її права власності, а саме на захист її права отримати у власність земельну ділянку відповідно до приписів ЗК України, на якій розташована її частина будинку.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шмаров О.В. частково підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити позовні вимоги лише в частині поділу житлового будинку, а вимоги позову в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою не підтримали, оскільки ця ділянка не перебуває у спільному користуванні сторін.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився і явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, однак причини неявки до апеляційного суду не повідомив і правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка відповідача відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони позивачки в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що житловий будинок загальною площею 81,7 кв. м, житловою площею 54,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності в рівних частках (по 1/2) належить ОСОБА_1 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області суду від 03 листопада 2014 року у справі № 367/4246/14 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 19 серпня 2014 року.
Також ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0539 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0066, за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0067, за вказаною адресою із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 19 серпня 2014 року.
Відповідно до договорів дарування земельної ділянки та 1/2 частки житлового будинку від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подарував належну йому земельну ділянку площею 0,0539 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0066, та 1/2 частку житлового будинку, що розташована на земельній ділянці площею 0,05 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0067,за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 09 червня 2021 року по справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», а на вирішення експертизи поставлено питання щодо визначення частки ОСОБА_1 у спільному майні із ОСОБА_2 та пропозиції варіантів розподілу домоволодіння.
Згідно із висновком експерта № 9859 від 22 листопада 2021 рокуза результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи здійснити поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 відповідно до ідеальних часток співвласників у розмірі 1/2 та 1/2 не вбачається можливим.
Водночас на розгляд суду експертом запропоновано технічно можливий варіант поділу зазначеного житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розроблений із відступом від ідеальних часток співвласників.
У даному варіанті поділу в житловому будинку, господарських будівлях і спорудах по АДРЕСА_1 приміщення, які пропонується надати співвласниками, фактично є ізольованими, мають окремі системи опалення та не потребують виконання додаткових будівельних робіт для їх ізольованого користування, в тому числі втручання в несучі конструктивні елементи житлового будинку та інженерні системи загального користування.
Разом із тим, для відповідності вимогам будівельних норм приміщень, які пропонується надати співвласниками, необхідно провести наступні ремонтно-будівельні роботи:
- в кухні № 2-1 (площею 5,4 кв. м) передбачити заходи щодо зміни функціонального призначення з кухні на житлову кімнату;
- між кухнею № 2-1 (площею 5,4 кв. м) та житловою кімнатою № 2-2 (площею 9,4 кв. м) демонтувати суміжну перегородку;
- в кухні № 1-4 (площею 5,6 кв. м) передбачити заходи щодо зміни функціонального призначення з кухні на санвузол (влаштування систем вентиляції, каналізації, водопостачання, та ін.);
- в житловій кімнаті № 2-3 (площею 11,4 кв. м) передбачити заходи щодо зміни функціонального призначення з житлової кімнати на кухню (влаштування систем вентиляції, каналізації, водопостачання, газопостачання та ін.);
- влаштувати нову перегородку з дверним прорізом, яка розділить житлову кімнату № 2-4 (площею 8,4 кв. м) в частках: 45/100 та 55/100, з відповідним функціональним призначенням: санвузол та коридор, передбачити заходи щодо зміни функціонального призначення з житлової кімнати на санвузол (влаштування систем вентиляції, каналізації, водопостачання, та ін.);
- здійснити добудову тамбуру глибиною не менше 1,5 м (фактично влаштована веранда № 111 (площею 3,1 кв. м) (нумерація приміщень згідно плану будинку в технічному паспорті від 16 липня 2003 року та в додатку № 2.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку проведеної у справі експертизи пропонується варіант технічно можливого поділу будинку, господарських будівель і споруд із відхиленням від ідеальних часток співвласників та потребою у виконанні додаткових будівельних робіт для їх ізольованого користування, в тому числі втручання в несучі конструктивні елементи житлового будинку та інженерні системи загального користування.
Однак, при поділі житлового будинку в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування до ухвалення рішення в матеріалах справи повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки. Крім того, поділ нерухомого майна в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування, зокрема шляхом проведення робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, можливий лише за наявності документів, що дають право на їх виконання.
Але жодного висновку чи дозволу всіх постачальних організацій позивачкою до матеріалів справи не додано.
При цьому суд вказав, що станом на день звернення позивачки з даним позовом та на день розгляду справи суду не надано жодних належних доказів щодо можливого виділу в натурі частки із спільного майна сторін за варіантом, який зазначений у позовних вимогах, а зі сторони позивачки не заявлялося жодних клопотань щодо уточнення чи зміни позовних вимог, враховуючи висновок земельно-технічної експертизи.
Таким чином, вивчивши наведений у висновку експерта варіант поділу житлового будинку, врахувавши позицію щодо розподілу спільної часткової власності сторін, суд не вбачав підстав для задоволення позовної вимоги щодо виділу в натурі частки спільного майна в межах пред'явлених позовних вимог.
Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачкою порядку користування земельною ділянкою у відповідних межах, то суд першої інстанції зазначив, що ця вимога не конкретизована, а саме позивачка не зазначає адреси земельної ділянки та її площі.
Крім того, згідно із зазначеним вище висновком експерта, відомості щодо фактично закріпленої за домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , площі земельної ділянки та первинні частки співвласників на дослідження не представлено, а тому встановити відповідність запропонованої у користування ОСОБА_1 ділянки площею 0,0906 га не вбачається за можливе.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб'єктів на один об'єкт.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Щодо поділу будинку
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. У той же час порядок користування будинком підлягає врахуванню при поділі будинку.
Суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Ураховуючи, що власниками спірного нерухомого майна (житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 ) є лише дві особи - сторони у справі, позивачка просила суд виділити їй в натурі відокремлену частину майна, яка відповідає розміру її 1/2 частки у праві власності, припинивши таким чином право часткової власності на спірний будинок аби мати можливість приватизувати частину земельної ділянки площею 0,0406 га, яка знаходиться під частиною будинку, якою вона фактично користується.
Обраний позичкою спосіб захисту прав відповідає зазначеним вище положенням ЦК України та є ефективним, оскільки співвласник майна, що перебуває у спільній часткові власності двох осіб, має право як на виділ своєї частки із майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК України), так і на її поділ (стаття 367 ЦК України). Кожен з цих способів передбачає виділення співвласнику в натурі відокремленої частини майна, яка відповідає розміру його частки у праві власності.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди призначенню будівлі.
У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
Схожі за змістом висновки щодо виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 127/5835/16-ц, від 22 лютого 2020 року у справі № 279/4966/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 369/6871/16-ц.
Судом встановлено, що здійснення поділу житлового будинку є можливим, однак із незначним відступленням від ідеальних часток на користь відповідача.
Експертом ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» - Свістуновим І.С. у висновку № 9859 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 22 листопада 2021 року запропоновано єдиний технічно можливий варіант поділу зазначеного житлового будинку та господарських будівель і споруд із відступом від ідеальних часток співвласників.
Згідно вказаного варіанту поділу житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , запропоновано виділити у приватну власність ОСОБА_1 наступні приміщення будинку, господарські будівлі та споруди: 2-1 кухня площею 5,40 кв. м, 2-2 житлова кімната площею 9,40 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,40 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 8,40 кв. м, І веранда площею 4,80 кв. м, загальною площею 34,60 кв. м, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що буде становити 41/100 домоволодіння, вартістю 438 705,00 грн.
ОСОБА_2 запропоновано виділити у приватнувласність наступні приміщення будинку, господарські будівлі та споруди: 1-1 кухня площею 10,50 кв. м, 1-2 житлова кімната площею 16,70 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 8,30 кв. м, 1-4 кухня площею 5,60 кв. м, 1-5 туалет площею 1,20 кв. м, погріб А, загальною площею 42,30 кв. м, сарай В, вбиральня Ж, колодязь № 2, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що буде становити 59/100 домоволодіння, вартістю 621 795,00 грн.
Таким чином, відступ від ідеальних часток співвласників становить: в одиницях площі житлового будинку для ОСОБА_1 (1/2 частки) - на 3,85 кв. м менше, а для ОСОБА_2 (1/2 частки) - на 3,85 кв. м більше; в одиницях ринкової вартості житлового будинку для ОСОБА_1 (1/2 частки) - на 91 545,00 грн менше, а для ОСОБА_2 (1/2 частки) - на 91 545,00 грн більше.
При розробці такого варіанту поділу експерт ураховував: частки співвласників в житловому будинку; технічний стан будівель та споруд; об'ємно-планувальне рішення житлового будинку згідно матеріалів технічної інвентаризації; розташування житлового будинку та господарських споруд на території земельної ділянки; вимоги нормативних документів, чинних на дату дослідження; фактичний порядок користування приміщеннями житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
У цьому варіанті поділу спільного майна приміщення будинку, які експертом пропонується надати співвласниками, фактично є ізольованими, мають окремі системи опалення та не потребують виконання додаткових будівельних робіт для їх ізольованого користування, в тому числі втручання в несучі конструктивні елементи житлового будинку та інженерні системи загального користування.
При цьому для приведення до відповідності до вимог будівельних норм приміщень, які пропонується надати співвласниками, необхідно провести ремонтно-будівельні роботи щодо їх функціонального призначення.
В додатку № 2 до висновку № 99859 (схема поділу житлового будинку) схематично зображено варіант поділу майна, який з урахуванням запропонованих експертом ремонтно-будівельних робіт з переобладнання/перепланування наданих приміщень, не передбачає втручання в несучі конструкції будинкута/або інженерні мережізагального користування.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 дійшов висновку про те, що положення статті 152 ЖК України не стосуються вирішення питань технічної можливості поділу спірної нерухомості та визначення необхідності його здійснення. Тобто, стаття 152 ЖК України не застосовується при вирішенні спору співвласників про поділ спільного майна або про виділ з нього частки.
Тому відсутність у матеріалах справи технічних висновків про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки тощо не перешкоджає суду ухвалити рішення про суті спору, якщо наявний висновок судової будівельно-технічної експертизи.
Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави вимагати від позивачки проходження дозвільної процедури за правилами статті 152 ЖК України до ухвалення судом рішення про поділ спірного нерухомого майна.
Ухвалення рішення суду про поділ нерухомого майна в натурі між його співвласниками не потребує попереднього (до ухвалення такого рішення) подання до суду сторонами документів, що дають право на виконання відповідних будівельних робіт, навіть у тому випадку, коли такий поділ вимагатиме переобладнання та перепланування спірної нерухомості з проведенням робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування.
Суд першої інстанції на вказане вище уваги не звернув та помилково відмовив у задоволенні позовних вимог про поділ житлового будинку в натурі з тих підстав, що позивачка не надала висновків відповідних органів про допустимість пов'язаних з поділом будинку переобладнань і перепланувань та відповідність такого перепланування та переобладнання будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, яка стосується саме поділу нерухомого майна (пункти 23-27, 36)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси співвласників та інші обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна, який запропонований проведеною у справі судовою будівельно-технічною експертизою, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивачка, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ спільного майна в натурі і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20 та від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Колегія суддів зауважує, що суд самостійно здійснює кваліфікацію правової природи відносин між позивачем та відповідачем, вибір норми права, яка застосовується до спірних правовідносин. З'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).
У постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 та від 29 червня 2022 року у справі № 466/3008/17 зазначено про необхідність забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об'єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.
Враховуючи, що між сторонами існує спір щодо поділу належного їм на праві спільної часткової власності нерухомого майна, а позивачка, пред'являючи вимоги про виділ належної їй частки у праві власності на спірне домоволодіння, фактично ставила питання про припинення права спільної часткової власності на нього, що з урахуванням кількості власників домоволодіння свідчить про його фактичний поділ, висновок суду першої інстанції про відмову у вирішенні цього спору між співвласниками домоволодіння з наведених у рішенні підстав є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивачки на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також суперечить нормам матеріального чи процесуального права.
В цьому аспекті колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не заперечував щодо необхідності поділу спірного житлового будинку, господарських будівель та споруд, наявності правових підстав у позивачки на пред'явлення таких вимог, наявності порядку користування приміщеннями будинку, який фактично склався між попередніми співвласниками і сторонами, а також не висловлював заперечень відносно запропонованого експертом варіантами поділу, за якого у його власність виділяється 59/100 від загальної площі домоволодіння.
Оцінивши зазначений висновок проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи в сукупності з іншими доказами у справі та проаналізувавши запропонований варіант поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, суд апеляційної інстанції вважає, що поділ спірного житлового будинку за цим варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи є найбільш доцільним, оскільки зазначений варіант поділу житлового будинку є наближеним до ідеальних часток сторін у праві спільної часткової власності, визначений з дотриманням технічної можливості сформувати самостійні об'єкти нерухомого майна, потребує найменших матеріальних затрат, не порушує право власності кожної із сторін та спрямований на фактичне вирішення спору.
Процесуальні документи сторін у справі не містять посилань на інші варіанти поділу спірного домоволодіння, або ж на наявність доказів технічної неможливості його поділу чи порушення державних будівельних норм при такому поділі.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 , що є у спільній частковій власності сторін, за єдиним запропонованим варіантом судової будівельно-технічної експертизи, який найбільше відповідає розміру ідеальних часток співвласників у домоволодінні та ураховує інтереси обох співвласників будинку, а саме: виділення у приватну власність ОСОБА_1 наступних приміщень будинку, господарських будівель та споруд: 2-1 кухня площею 5,40 кв. м, 2-2 житлова кімната площею 9,40 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,40 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 8,40 кв. м, І веранда площею 4,80 кв. м, загальною площею 34,60 кв. м, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що буде становити 41/100 домоволодіння вартістю 438 705,00 грн, та виділення у приватну власність ОСОБА_2 наступних приміщень будинку, господарських будівель та споруд: 1-1 кухня площею 10,50 кв. м, 1-2 житлова кімнатаплощею 16,70 кв. м, 1-3 житлова кімнатаплощею 8,30 кв. м, 1-4 кухня площею 5,60 кв. м, 1-5 туалет площею 1,20 кв. м, погріб А, загальною площею 42,30 кв. м, сарай В, вбиральня Ж, колодязь № 2, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що буде становити 59/100 домоволодіння вартістю 621 795,00 грн.
Правовий режим спільної власності має враховувати інтереси усіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Зазначення у судовому рішенні, яким позивачу виділено частину спірного будинку, також частини цього будинку, яка залишається (виділяється) відповідачці, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, таким, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Такий підхід відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 462/1585/16-ц, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17.
З урахуванням наведеного варіанту поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на підставі положень статті 364 ЦК України із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 91 545,00 грн в якості грошової компенсації співвласнику за відхилення від ідеальних часток.
Крім того, з огляду на поділ об'єкта нерухомого майна, право спільної часткової власності на спірний житловий будинок припиняється. Тобто, задоволення вимоги про поділ домоволодіння як спільної часткової власності саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної власності на такий об'єкт, тому відсутні підстави для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо житлового будинку.
Подібний за змістом висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) та від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою
Виходячи з аналізу правової норми статті 358 ЦК України, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
За змістом статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою.
Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
В свою чергу, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 265/5516/17 зазначено, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у межах цієї справи існує спір щодо поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просила встановити їй порядок користування земельною ділянкою у відповідних межах, посилаючись на те, що загальний розмір земельної ділянки, яка знаходиться під вищевказаним будинком складає 0,0906 га, з яких 0,05 га земельної ділянки з кадастровим номером 320900000:01:035:0067 вже перебуває у власності ОСОБА_2 , тому у її користуванні як співвласника будинку фактично залишається частина земельної ділянки площею 0,0406 га.
За загальним правилом, визначеним у статтях 15, 16 ЦК України, порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.
Тобто, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що попередніми власниками вищевказаного житлового будинку були ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку від 12 липня 1971 року та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку від 30 грудня 1976 року.
Із копії технічного паспорту на спірний будинок від 16 липня 2003 року видно, що будинок з надвірними будівлями був розташований на земельній ділянці загальною площею 2 171 кв. м, фактично мав дві ізольовані квартири, а саме: кв. АДРЕСА_2 - площею 39,4 кв. м. Земельна ділянка також була розділена огорожею на дві частини і мала два окремі входи з АДРЕСА_1 .
З наведеного можна зробити висновок, що між співвласниками житлового будинку, якими на той час були ОСОБА_6 та ОСОБА_4 склався відповідний порядок користування земельною ділянкою.
Також із матеріалів справи вбачається, що станом на 2014 рік із земельної ділянки, яка знаходилась у спільному користуванні співвласників будинку і щодо якої склався порядок користування, були виділені та сформовані дві окремі земельні ділянки: площею 0,05 га з кадастровим номером 3210900000:01:035:0067 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0539 га з кадастровим номером 3210900000:01:035:0066 для ведення особистого селянського господарства, які належали на праві власності ОСОБА_6 на підставі державних актів від 13 січня 2004 року.
Вищевказане свідчить та не заперечувалося позивачкою у судовому засіданні, що ОСОБА_6 скористалась своїм правом на приватизацію земельної ділянки, на якій знаходилась належна їй на праві власності 1/2 частина будинку і надвірні будівлі. Інша частина земельної ділянки, на якій розташована частина спірного житлового будинку і яка знаходилась у користуванні ОСОБА_4 , не була приватизована і залишилась у комунальній власності.
При цьому 19 серпня 2014 року ОСОБА_6 відчужила за договорами купівлі-продажу ОСОБА_3 вищевказані земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, а також 1/2 частину спірного житлового будинку.
Згідно із договорами дарування земельної ділянки та 1/2 частки житлового будинку від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку площею 0,0539 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0066, та 1/2 частку житлового будинку, що розташована на земельній ділянці площею 0,05 га, кадастровий номер 3210900000:01:035:0067,за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області суду від 03 листопада 2014 року у справі № 367/4246/14.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Отже, до позивачки перейшло також право на користування земельною ділянкою, на якій розташована її частина житлового будинку та яка знаходилася у користуванні ОСОБА_4 до його смерті.
Виходячи із наведеного, колегія суддів встановила, що земельна ділянка, на якій розташований будинок не знаходиться у спільному користуванні сторін, оскільки частково належить на праві власності відповідачу і частково знаходиться у користуванні позивачки, до якої таке право перейшло на тих же умовах, що було у попереднього власника будинку ОСОБА_4 , після якого позивачка успадкувала частину будинку.
Як вбачається із зведеного плану земельних ділянок, кадастрового плану земельної ділянки, схеми розташування земельної ділянки, складених інженером-землевпорядником КП «Ірпінське ЗКБ» ОСОБА_7 у 2014 році, у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 0,0908 га.
Проте, оскільки відсутній спір між сторонами щодо фактичного користування цією земельною ділянкою і права позивачки як землекористувача не порушені з боку ОСОБА_2 , не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою у межах, які зазначені нею у позовній заяві.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильними застосуванням норм матеріального і порушенням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення майна в натурі із спільної часткової власності.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 вказано, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Оскільки судом апеляційної інстанції частково взято до уваги під час вирішення спору висновок експерта за результатами проведення у справі будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, то пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені позивачкою витрати на проведення судової експертизи у розмірі 8 000,00 підлягають стягненню з відповідача.
Також з відповідача на користь позивачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені на сплату судового збору, а саме 689,00 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги (275,60 грн + 413,40 грн).
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
У порядку поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- виділити у приватну власність ОСОБА_1 наступні приміщення будинку, господарські будівлі та споруди:
2-1 кухня площею 5,40 кв. м, 2-2 житлова кімната площею 9,40 кв. м, 2-3 житлова кімната площею 11,40 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 8,40 кв. м, І веранда площею 4,80 кв. м, загальною площею 34,60 кв. м, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що становить 41/100 домоволодіння вартістю 438 705,00 грн;
- виділити у приватнувласність ОСОБА_2 наступні приміщення будинку, господарські будівлі та споруди:
1-1 кухня площею 10,50 кв. м, 1-2 житлова кімната площею 16,70 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 8,30 кв. м, 1-4 кухня площею 5,60 кв. м, 1-5 туалет площею 1,20 кв. м, погріб А, загальною площею 42,30 кв. м, сарай В, вбиральня Ж, колодязь № 2, 1/2 частину колодязя № 1 та 1/2 частину огорожі № 3-6, що становить 59/100 домоволодіння вартістю 621 795,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 91 545,00 грн в якості компенсації за відхилення від ідеальних часток.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 689,00 грн витрат по сплаті судового збору та 8 000,00 грн за проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 січня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній