справа №757/27745/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Вовк С.В.
провадження №22-ц/824/2609/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Тричинець Наталії Павлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті,
У червні 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана заява.
Заява обгрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , громадянин України. Спадкоємцями першої черги за законом є дружина померлого - ОСОБА_3 та діти померлого - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Протягом 2023-2024 років Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області розглядалась справа № 308/13234/23 про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини для дружини померлого - ОСОБА_3 та його дочки - ОСОБА_2 .. 10 травня 2024 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області проголосив вступну та резолютивну частину судового рішення, яким відмовив позивачам в задоволенні їх вимог про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини в повному обсязі. Заявником 10 червня 2024 року на адресу Закарпатського апеляційного суду направлено апеляційну скаргу, тобто дане рішення суду не набрало законної сили на момент подання даної заяви. В той же час, факт смерті ОСОБА_4 має значення зокрема для вказаної справи та постановлення у даній справі законного і обгрунтованого рішення, зокрема з огляду на те, що відсутність зареєстрованого факту смерті особи в Україні є значною перешкодою для оформлення спадщини і вчинення нотаріальних дій нотаріусами в Україні.
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до органів ДРАЦС (через «Дія») з запитом про видачу їй Свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , де її спочатку відправили до органів ДРАЦС, в якій їй згодом усно відмовлено у видачі даного документа, з посиланням на відсутність реєстрації факту смерті ОСОБА_4 на териорії України та необхідність реєстрації такого факту (відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Адвокат Шоха С.І. подала адвокатський запит щодо отримання письмового підтвердження про відсутність реєстрації факту смерті ОСОБА_4 у відповідних реєстрах в Україні, та можливості реєстрації даного факту тепер дочкою померлого - ОСОБА_2 і документів, на підставі яких такий факт може бути зареєстрований зараз.
17 червня 2024 року отримано відповідь від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з якої випливало, що факт смерті ОСОБА_4 на території України не зареєстровано. Так у листі вказано, що даний орган повідомляє про відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та рекомендовано, зокрема для реєстрації даного факту в Україні надати певний перелік документів (надання яких є неможливим через, зокрема воєнну агресію російської федерації та припинення відносин з даною країною-агресором), або судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час. Оскільки надати документи, що визначені чинним законодавством України (фельдшерська довідка про смерть, лікарське свідоцтво про смерть тощо) неможливо, заявник звертається до суду для встановлення факту смерті ОСОБА_4 в певний час, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Факт смерті підтверджується нотаріально посвідченою копіює свідоцтва про смерть, що видавалось за місцем смерті ОСОБА_4 у рф (з посвідченим нотаріусом перекладом такого документу українською) та інформацією з відкритих інтеренет-джерел про смерть ОСОБА_4 , яка є загальновідомою.
Місцем смерті є територія російської федерації - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск московської області рф, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що видавалось в рф.
Заявник вказував, що встановлення факту смерті необхідно зокрема для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті померлого - ОСОБА_4 , виділення частки у спільному майні подружжя (після смерті ОСОБА_4 ) та приведення документів (щодо факту смерті особи) у відповідності до вимог чинного законодавства України, адже наразі документально на території України смерть ОСОБА_4 не зареєстрована.
З огляду на викладене, просив суд встановити факт смерті ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований у АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск московської області, російської федерації.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року заяву про встановлення факту смерті задоволено.
Встановлено факт смерті ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований у АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російська федерація.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Тричинець Н.П., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заявлених вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково дійшов до переконання, що встановлення факту смерті покійного ОСОБА_4 має своїм наслідком реалізацію спадкових прав заявниці, а також до висновку, що така саме без цього позбавлена можливості реалізовувати свої права.
Зокрема, мотивуючи оспорюване рішення, суд першої інстанції посилався на те, що смерть ОСОБА_4 не зареєстрована документально в Україні, а тому заявниця позбавлена можливості прийняти за ним спадщину.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Подольським міським відділом ЗАГС Головного управління ЗАГС московської області (копія з додається), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Подольськ, московської області, рф.
При цьому, свідоцтво про смерть, видане 06.08.2021 року у російській федерації з нотаріально посвідченим перекладом було та є належним документом і не потребує окремої реєстрації органами РАЦС України. Відповідно до п. 8 розділу 1 глави II Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджений Наказом Мінюсту №719/4940 від 18.10.2000 року, документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До 27.12.2022 року, враховуючи положення Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року, яку виконувала Україна, документи, видані офіційними органами РАЦС рф були дійсними на території України без апостилювання за наявності нотаріально посвідченого їх перекладу.
Після зупинення 27.12.2022 року дії Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року та Протоколу до неї у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка залишається чинною у відносинах України з росією і білоруссю.
Тому апелянт вважає, що ні під час дії Конвенції, ні після зупинення її дії, свідоцтво про смерть покійного ОСОБА_4 не повинно було реєструватись органами РАЦС України, а тому суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, ОСОБА_2 , знаючи про смерть батька та про наявність спадкової справи, не подала до нотаріуса заяви про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк.
З метою отримання додаткового строку на прийняття спадщини, 01.08.2023 року ОСОБА_2 звернулась з відповідним позовом до суду за місцезнаходженням спадкової справи (м. Ужгород).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.05.2024 року у справі № 308/13234/23, заявнику було відмовлено у задоволенні позову. Тому, саме у травні 2024 року (після отримання цього рішення суду) заявниця вирішує звернутись до іншого суду за місцем свого проживання для встановлення факту, що має юридичне значення.
Апелянт вважає, що метою звернення заявниці до суду у цій справі, насправді, було не подання заяви про прийняття спадщини, а надання нових доказів до справи № 308/13234/23, що перебуває наразі в Закарпатському апеляційному суді.
Зокрема, 14.08.2024 року представник ОСОБА_2 , адвокат ІІІоха С.І. подала клопотання до Закарпатського апеляційного суду у справі № 308/13234/23 про долучення до матеріалів справи копії оскаржуваного рішення у нашій справі та просила врахувати його як підставу для підтвердження нової обставини поважності пропуску заявницею строків на прийняття спадщини.
На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково прийшов до висновків, що метою встановлення факту смерті ОСОБА_4 є можливість подання заявницею заяви про прийняття спадщини, оскільки обставинами справи підтверджується, що саме її необгрунтована бездіяльність (пропуск строку) стала перешкодою для реалізації цього права. А тому, скаржник вважає, що відсутня легальна мета для встановлення такого факту у судовому порядку, що було окремою підставою для відмови у задоволенні заяви.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги також зазначала, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку окремого провадження та застосував, при цьому, положення ст. 317 ЦПК України, скоротивши строки розгляду і допустивши негайне виконання рішення, не залежно від його оскарження.
Ні відповідач ОСОБА_1 , ні його представник, не були повідомлені про наявність такої справи, час і дату її розгляду. Враховуючи той факт, що покійний ОСОБА_4 помер в м. Подольськ, московської області, російської федерації ще у 2021 році, то вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду справи в порядку, передбаченому ст. 317 ЦПК України, що є окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
07 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції через підсистему ЄСІТС - «Електронний суд», а в подальшому 12 листопада 2024 року на поштову адресу суду надійшов відзив (ідентичного змісту) на апеляційного скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Шоха С.І., просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу адвоката Тричинець Н.П. залишити без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву та встановлюючи факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 в силу незалежних від неї об'єктивних причин не може надати документи, що визначені чинним законодавством України, для реєстрації в Україні факту смерті свого батька ОСОБА_4 , крім того сплинув граничний річний строк для подання таких документів, та обгрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_4 , спадкодавець і спадкоємець є громадянами України, від встановлення факту смерті залежить виникнення, зміна або припинення спадкових справ, а законом не визначено іншого порядку їх встановлення за умови неможливості подати належних документів у встановлений законом строк, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимог заяви та необхідність її задоволення.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що спадкодавець громадянин України ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Подольск московської області рф, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Спадкова маса після смерті ОСОБА_4 складається з земельної ділянки з кадастровим номером 2124880301:03:020:0256 площею 0,0848 га, земельної ділянки з кадастровим номером 2124880301:03:020:0257 площею 0,0858 га, нерухомого майна - кафе-колиби, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіля модель Mitsubishi Outlender, д.н.з. НОМЕР_3 та грошових коштів, що розміщені на рахунках померлого у АТ «Ощадбанк» та АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується інформаційною довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №330364737 від 26.04.2023 року, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27.04.2007 року.
Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 підтверджується, що ОСОБА_4 являвся чоловіком ОСОБА_3 , а свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 підтверджується, що ОСОБА_4 являвся батьком ОСОБА_2 ..
Заінтересована особа ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_4 та як спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину після смерті батька у встановлений законодавством шестимісячний строк.
Строк для прийняття спадщини щодо майна померлого ОСОБА_4 закінчився 06 лютого 2022 року.
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до органів ДРАЦС (через «Дія») з запитом про видачу їй Свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , де її спочатку відправили до органів ДРАЦС, в якій їй згодом усно відмовлено у видачі даного документа, з посиланням на відсутність реєстрації факту смерті ОСОБА_4 на териорії України та необхідність реєстрації такого факту (відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Адвокат Шоха С.І. подала адвокатський запит щодо отримання письмового підтвердження про відсутність реєстрації факту смерті ОСОБА_4 у відповідних реєстрах в Україні, та можливості реєстрації даного факту тепер дочкою померлого - ОСОБА_2 і документів, на підставі яких такий факт може бути зареєстрований зараз.
17 червня 2024 року отримано відповідь від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з якої випливало, що факт смерті ОСОБА_4 на території України не зареєстровано. Так у листі вказано, що даний орган повідомляє про відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та рекомендовано, зокрема для реєстрації даного факту в Україні надати певний перелік документів (надання яких є неможливим через, зокрема воєнну агресію російської федерації та припинення відносин з даною країною-агресором), або судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час. Оскільки надати документи, що визначені чинним законодавством України (фельдшерська довідка про смерть, лікарське свідоцтво про смерть тощо) неможливо, заявник звертається до суду для встановлення факту смерті ОСОБА_4 в певний час, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Факт смерті підтверджується нотаріально посвідченою копіює свідоцтва про смерть, що видавалось за місцем смерті ОСОБА_4 у рф (з посвідченим нотаріусом перекладом такого документу українською) та інформацією з відкритих інтеренет-джерел про смерть ОСОБА_4 , яка є загальновідомою.
Місцем смерті є територія російської федерації - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск московської області рф, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що видавалось в рф.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено у частині 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами- членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.
Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Разом з тим з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага.
Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23).
Як встановлено судом факт смерті батька заявника - ОСОБА_4 на території російської федерації, московської області, м. подольськ зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Подольським міським відділом ЗАГС Головного управління ЗАГС московської області складено актовий запис про смерть № 170219500004301062003 від 06 серпня 2021 року. Про смерть ОСОБА_4 подольським міським відділом ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області російської федерації видано відповідне свідоцтво НОМЕР_1 (а.с. 5), копія якого знаходиться у заявника.
З копії свідоцтва про смерть вбачається, що його видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави (російської федерації), на території якої помер батько заявника, містить необхідні реквізити, в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
У зв'язку з цим необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_4 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.
Заявник ОСОБА_2 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого батька, яке видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини тощо.
Встановивши, що свідоцтво про смерть ОСОБА_4 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер батько заявника, підстав для встановлення факту смерті немає.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно встановив факт, який не передбачав підтвердження в судовому порядку.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на уваги суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення факту смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 908,40 грн, який у зв'язку із задоволенням скарги підлягає стягненню з заявника ОСОБА_2 на його користь.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Тричинець Наталії Павлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908 грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повний текст постанови складено «23» січня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
В.І. Олійник