справа № 756/10512/24 Головуючий у суді І інстанції: Шубочкіна Т.В.
провадження №22-ц/824/3777/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,
03 жовтня 2024 року до Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю надійшла вказана позовна заява. Позивач звернувся до суду з позовом у якому посилаючись на укладений між сторонами договір позики від 08.08.2014 року, просив стягнути з відповідача борг в розмірі 1 305 600,00 гривень. В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_3 при розгляді справи за № 757/23242/15-ц подала суду докази того, що вона сплатила останній спірний борг. Відповідач надала письмовий документ, в якому нібито ОСОБА_1 власноручно зазначено про повернення їй 35400 доларів США. Відповідно до висновку експерта № 356/1 від 22.10.2020 року Українським НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ записи про повернення їй ОСОБА_3 боргу в розмірі 3600 доларів США та 29900 доларів США були підроблені.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07.10.2024 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
15.10.2024 року до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_4 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що 08 серпня 2014 року між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів в розмірі 299 720 гривень 00 копійок, що еквівалентно сумі 23 600 доларів США за готівковим курсом на день укладання цього договору (1 долар США = 12,70 гривень). Даний договір був позивачкою виконаний в повному обсязі.
Відповідно до умов договору позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцю грошові кошти готівкою у гривнях в строк до 8 лютого 2015 року в розмірі та строк передбачені п. 3 зазначеного договору.
31 жовтня 2014 року до договору позики внесені зміни, у відповідності до яких п. п. 1-3 останнього були викладені у новій редакції. Зокрема, мова йшла про наступне.
Згідно п.1 Позикодавець надав Боржнику грошові кошти в розмірі 458 430,00 гривень 00 копійок, що еквівалентно сумі 35 400 доларів США за курсом НБУ (1 долар = 12,95 грн).
У відповідності до змісту п. 2.3 Договору строком повернення грошових коштів сторони домовились встановити 31 січня 2015 року у порядку передбаченому п. 3 договору, готівковий домовлений комерційний курс ПАТ "Приват Банк" на день повернення.
Зазначені зміни були посвідчені та зареєстровані за № 2494 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С..
08 серпня 2014 року в забезпечення виконання зобов'язань між мною і відповідачкою був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1837.
Згідно з умовами п.1 зазначеного договору відповідачка передала мені в іпотеку наступне майно:
земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер № 3221886801:31:160:0168, що має призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер № 3221886801:31:160:0167, що має призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
житловий будинок, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 390011432218, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа житлового будинку складає 149,5 кв.м., житлова площа - 48,9 кв.м..
Відповідно до умов договору позики та іпотечного договору сторони домовились, що підтвердженням виконання зобов'язань позичальником є розписка про отримання позикодавцем чергових платежів.
Також згідно п. 3 договору позики та внесених до нього змін передбачено, що валюта зобов'язань ОСОБА_3 визначена у доларах США та гривнях із обов'язковою прив'язкою до офіційного курсом відповідної валюти на день платежу.
Свого обов'язку за вищезазначеним договором позики від 8 серпня 2014 року та додатку до нього щодо вчасного повернення грошових коштів ОСОБА_3 належним чином не виконує. У зв'язку із цим, остання неодноразово повідомлялась позичальником про можливість застосування договірного положення щодо звернення стягнення на майно.
В апеляційній скарзі апелянт посилалась на те, що у листопаді 2015 року у справі № 757/23242/15-ц, відкритій Печерським районним судом м. Києва за позовом ОСОБА_3 до мене та приватного нотаріуса Скляр О.С. про визнання спірного договору позики виконаним, я подала зустрічну позовну заяву до неї із вимогою про стягнення боргу за вищезазначеним договором.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року в задоволенні мого зустрічного позову було відмовлено, а первісний позов було частково задоволено. Дане рішення суду було залишено в силі постановою Верховного Суду від 28 травня 2020 року.
Вказані судові рішення обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_3 подала суду докази того, що вона сплатила мені спірний борг. В якості останніх відповідачка за даним позовом надала письмовий документ, в якому нібито мною власноручно зазначено про повернення нею мені 35400 доларів США. Ще під час судового розгляду ОСОБА_1 заперечувала як повернення їй спірного боргу, так і написання нею вищезазначеного документу, проте суди врахували його в якості належного, законного та об'єктивного.
Після того, як відповідачка завдяки підробці боргового документу фактично позбавила ОСОБА_1 її власності у такому значному розмірі, вона звернулася до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві із відповідною заявою про внесення до ЄРДР відомостей про злочин, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження № 12020100100004739 від 10.06.2020 року.
В рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 подала клопотання про проведення судово-технічної експертизи документів.
В травні 2024 року її представнику як потерпілої в цьому кримінальному провадженні стало відомо, що у відповідності до висновку експерта № 356/1 від 22.10.2020 року Українським НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ записи про повернення ОСОБА_1 . ОСОБА_3 боргу в розмірі 3600 доларів США та 29900 доларів США були підроблені шляхом дописування у першому випадку цифри «3», а у другому цифр «2» і «9». Тобто, первинні і справжні записи про повернення боргу були відповідно «600» і «900» доларів США.
Апелянт вказувала, що в даній справі позивачем змінено підстави позову, так як він посилається на результати досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, зокрема, на висновок криміналістичної експертизи, якою встановлено дописування у документ про оплату боргу, якого на момент його складання та видання в тексті не було.
Відтак вважає, що висновок експерта за № 356/1 від 22.10.2020 року не є нововиявленими обставинами, а фактично є новим доказом, а тому він не може бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
В той же час, особа, яка вважає своє право порушеним, може звернутися із новим позовом щодо спірних правовідносин після того, як суд ухвалив рішення за її аналогічним позовом з інших підстав, так як в такому випадку буде збігатися лише об'єкт цивільного судового захисту, в той час коли його фактологічне обґрунтування виступатиме в іншому вигляді, що робить предмет судового врегулювання неврегульованим.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та обгрунтовував свої висновки тим, що предметом спору у даній справі та у цивільній справі № 757/23242/15-ц є тотожним, вимоги ОСОБА_1 вже були предметом судового розгляду та за наслідками їх розгляду ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у якому посилаючись на укладений між сторонами договір позики від 08.08.2014 року, просила стягнути з відповідача борг в розмірі 1 305 600,00 гривень. В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_3 при розгляді справи за № 757/23242/15-ц подала суду докази того, що вона сплатила останній спірний борг. В якості останніх відповідач надала письмовий документ, в якому нібито ОСОБА_1 власноручно зазначено про повернення їй 35400 доларів США. Відповідно до висновку експерта № 356/1 від 22.10.2020 року Українським НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ записи про повернення їй ОСОБА_3 боргу в розмірі 3600 доларів США та 29900 доларів США були підроблені.
Також встановлено, що у справі № 757/23242/15-ц, у липні 2015 року звертаючись з позовом позивач за первісним позовом ОСОБА_3 просила суд визнати договір позики від 8 серпня 2014р. та договір про внесення змін до нього від 31 жовтня 2014р., виконаними з 28 грудня 2014 p., а зобов'язання щодо повернення нею суми боргу в розмірі 458 430грн., що відповідає 35 400 доларам США - припиненими з 28 грудня 2014 p.; визнати договір іпотеки від 8 серпня 2014р. таким, що закінчив свою дію 28 грудня 2014 p. в день припинення нею основного зобов'язання; у зв'язку з виконанням зобов'язань за договором позики від 8 серпня 2014р. та договору про внесення змін до нього від 31 жовтня 2014р., стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти в розмірі 126 732грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000грн.
Водночас у справі № 757/23242/15-ц у листопаді 2015 року з зустрічним позовом звернулась також ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 181 812грн. 78коп. звернути стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221886801:31:160:0167, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221886801:31:160:0168, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 149,5 м2, житловою площею 48,9 м2, шляхом визнання за нею права власності на зазначене майно.
У вказаній справі відповідач (за первісним позовом) ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_3 будь-яких платежів в рахунок погашення заборгованості не здійснювала, зустрічі уникає, внаслідок чого станом на 28 вересня 2016р. утворилася заборгованість, яка складається із суми боргу 35 400 доларів США, що еквівалентно 921 940грн. за комерційним курсом ПАТ «ПриватБанк» станом на 28 вересня 2016р., інфляційні втрати за період з 31 квітня 2015р. по 31 серпня 2016р. та 3% річних у сумі 41 373грн., у зв'язку із чим у неї виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки, вартість якого за погодженням сторін визначена у 370 500грн.
12 грудня 2017 року у справі № 757/23242/15-ц рішенням Печерського районного суду м. Києва у позовній заяві ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна про визнання договору позики виконаним, договору іпотеки закінченим та стягнення надшлишково перерахованої суми позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено.
19 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнила частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року постановлено скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким: позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнано припиненими зобов'язання ОСОБА_3 за договором позики, який укладено 8 серпня 2014р., із змінами від 31 жовтня 2014р., між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, який укладено 8 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Скляр О.С., реєстраційний номер 25353503. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
28 травня 2020 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року залишено без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року залишено без змін.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
За змістом норм ЦПК України предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021року у справі №640/9380/19 (провадження №61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі №428/9280/20 (провадження№61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі №295/983/21 (провадження №61-13906св21), від 19 січня 2022 року у справі №766/4505/20 (провадження №61-14440св21).
Отже, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі № 756/10512/24 змінивши підставу позову, оскільки позивач звертаючись з позовом у вказаній справі посилається на результати досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, зокрема на висновок криміналістичної експертизи, якою встановлено дописування у документ про оплату боргу.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обставини справи зазначені позивачем (підстави позову) ОСОБА_1 у справі № 765/10512/24 та у справі № 757/23242/15-ц є різними, а отже, оскільки нетотожність хоча б одного з елементів (сторони, підстави або предмету спору) не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору, відсутні підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 186ЦПК України.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження обмежує позивача у доступі до правосуддя та права на судовий захист, оскільки фактично позбавляє позивача у праві на розгляд судом його вимогу позові від 22.08.2024 року у справі № 765/10512/24.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підлягають задоволенню, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «22» січня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
В.І. Олійник