справа № 755/18519/23
головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В.
провадження № 22-ц/824/1221/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-Реконструкція») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води у розмірі 80 334 грн 03 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 10 666 грн 30 коп., 3% річних у розмірі 2 434 грн 93 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 грн.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Євро-Реконструкція» посилалося на те, що надання послуг з централізованого опалення в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198.
Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , однак з листопада 2018 року своєчасно не вносили плату за отриманні послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з червня 2018 року за отримані послуги з гарячого водопостачання.
В результаті чого утворилася заборгованість станом на 01 жовтня 2023 року у розмірі 80 334 грн 03 коп., з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 21 273 грн 10 коп. та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 59 060 грн 93 коп.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з постачання централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послуги з гарячого водопостачання у розмірі 80 334 грн 03 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 564 грн 14 коп., та 3% річних у розмірі 345 грн 15 коп., всього - 81 243 грн 32 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках в розмірі 1 342 грн з кожного відповідача.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі своєчасно не вносили плату за послуги постачання централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.
Також з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних за період до березня 2020 року, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, нарахування та стягнення судом 3% річних та інфляційних втрат за період з березня 2020 по дату завершення нарахування зобов'язань згідно розрахунку заборгованості - вересень 2023 року на суму боргу за надані послуги.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Євро-Реконструкція» - Гречан М.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Однак, така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки вони не є неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер, що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Згідно з розрахунком суми боргу за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячого водопостачання заборгованість обліковується станом на 01 жовтня 2023 року, а нарахування 3 % річних та інфляційної складової боргу здійснюється до 23 лютого 2022 року, тобто до введення в дію воєнного стану в Україні.
Щодо правової позиції відповідача
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва від 09 жовтня 2023 року № 100425001 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 31,32).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направляв на зареєстровану адресу відповідачів повідомлення разом з копіями ухвали про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Відповідачі кореспонденцію суду не отримали, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», або «за закінченням терміну зберігання».
У зв'язку з цим, апеляційний суд звернувся до Київської міської дирекції АТ «Укрпошта» щодо неналежного виконання працівниками АТ «Укрпошта» Правил надання послуг поштового зв'язку.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно.
У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання, оголошення на сайті судової влади), незалежно від того чи отримали відповідачі адресовану їм кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідачів не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва від 09 жовтня 2023 року № 100425001 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року за № 198, що підтверджується переліком житлових будинків, затвердженим головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 20 серпня 2015 року.
Відповідачі своєчасно не вносили плату за послуги постачання централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01 жовтня 2023 року у розмірі 80 334 грн 03 коп., з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії - 21 273 грн 10 коп. та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 59 060 грн 93 коп.
Звернень з приводу ненадання або неналежного надання послуг від відповідачів до позивача не надходило.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинними на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила № 630).
Вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуги з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Положеннями статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року № 630.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 та споживають надані ТОВ «Євро-Реконструкція» послуги.
Однак, своєчасно з листопада 2018 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з червня 2018 року за отримані послуги з гарячого водопостачання.
Розмір заборгованості за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води становить 80 334 грн 03 коп., який відповідачі не спростували.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованості за послуги з постачання централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послуги з гарячого водопостачання у розмірі 80 334 грн 03 коп.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3 % річних та індексу інфляції з таких підстав.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
Разом з тим, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року зі змінами «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року зі змінами, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Враховуючи викладене, а також те, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, і є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, тому нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є законним та таким, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині скасуванню з прийняття нового рішення про їх задоволення.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ «Євро-Реконструкція» підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та індексу інфляції скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про їх задоволення.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду рішення місцевого суду здійснює перерозподіл судових витрат, а тому з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» підлягають стягненню судові витрати по 3 355 грн з кожного.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та індексу інфляції скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про їх задоволення.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» інфляційну складову боргу у розмірі 10 666 грн 30 коп. та 3 % річних у розмірі 2 434 грн 93 коп.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
В іншій частині заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 355 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 355 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська