справа № 752/13309/23
головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.
провадження № 22-ц/824/432/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
21 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Універсал банк» - адвоката Македона Олександра Андрійовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2023 року АТ «Універсал банк» звернувся у суд з позовом про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустило новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю цього проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом.
Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
21 серпня 2021 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 30 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг.
Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Разом з тим, відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов'язки перед банком не виконав, порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість у розмірі 41 881 грн 76 коп., яка утворилась станом на 13 грудня 2022 року та складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позову АТ «Універсал банк».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ «Універсал банк» - Македон О.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту Monobank, а також процедуру ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.
Відтак, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо того, що клієнт не був ознайомлений із вищевказаними документами. Апелянт зазначає, що відповідач 21 серпня 2021 року успішно пройшов процедуру верифікації та підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг Monobank. Звертає увагу апеляційного суду на те, що мобільний застосунок не переходить на наступний етап реєстрації без ознайомлення клієнта з актуальними Умовами і Правилами. Зазначає, що підписуючи анкету-заяву, клієнт належним чином ознайомився з Умовами і Правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.
Апелянт вважає, що посилання суду першої інстанції на недоведеність з боку банку, що саме ці Умови і правила розумів відповідач та ознайомився й погодився з ними, є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на приписах Закону України «Про електронну комерцію».
Також апелянт наголошував, що відповідач, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, не надав суду контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити чи інший доказ, наприклад, висновок експертизи, про неправильність наданого банком розрахунку, відтак, на думку апелянта, відсутні законні підстави для того, щоб піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу.
Окрім вищевикладеного, апелянт звертав увагу апеляційного суду на те, що застосування до цих правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є передчасним та незаконним, оскільки вказана правова позиція ухвалена касаційним судом щодо інших кредитних відносин на підставі договору, укладеного у письмовій формі відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України.
Щодо правової позиції відповідача
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
За відомостями від 04 липня 2023 року №95716824 Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА встановлено, що відповідач був зареєстрований з 13 жовтня 1987 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45).
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до частини 10 статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Апеляційний суд направив на зареєстровану адресу відповідача повідомлення разом з копіями ухвали про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, апеляційний суд здійснив виклик на телефонний номер відповідача, що наявний в матеріалах справи. Відповідно до телефонограми оператор мобільного зв'язку повідомив, що набраний номер не існує.
Також, апеляційним судом розміщувалося оголошення на сайті судової влади про призначення розгляду справи в порядку письмового провадження.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.
За змістом частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, враховує таке.
Судом встановлено, що 21 серпня 2021 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту та отримав їх примірники у мобільному додатку, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови (а.с. 11).
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 41 881 грн 76 коп. суми загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
Доказів належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором чи сплати заборгованості на момент ухвалення рішення відповідачем не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, а саме видачі банком кредиту та в якому саме розмірі. Анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, обумовлених у позові. Крім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, хоча вони повинні містити підпис позичальника, оскільки саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору. Як вбачається з копії анкети-заяви, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки.
Колегія апеляційного не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 1066, 1069 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
В силу частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, провадження № 61-19542св19).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 21 серпня 2021 року (а.с.11).
Анкета-заява містить докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу. В анкеті-заяві містяться відповідні сторінки паспорта, які скопійовані ним та надані до анкети в електронному вигляді.
У анкеті-заяві міститься прохання відповідача відкрити поточний рахунок на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в додатку відповідно до умов договору та наведених нижче умов. Також, відповідач вказав, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомлений, складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконувати умови вказаного договору.
У пункті 6 анкети-заяви відповідач вказав, що просить вважати наведений у анкеті-заяві зразок його власноручного підпису або його аналоги, а також електронний цифровий підпис, обов'язковими. У цьому ж п. 6 анкети-заяви відповідач засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем у вигляді послідовності ряду цифр, який буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно з договору. Відповідач підтвердив в анкеті-заяві, що всі наступні правочини, у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень можуть вчинятися ним та банком з використанням електронного цифрового підпису, а усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали.
Разом із тим, аналіз змісту умов договору засвідчує, що останній містить усі істотні умови для відповідного виду договору, з яких сторони досягли згоди.
Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.
Звертаючись до суду з цим позовом, банк подав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості тощо.
Відповідачем не спростовано належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог.
Отже, апеляційний суд, дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору.
Окрім того, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), згідно з яких у разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідач не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника.
Згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
У постанові від 02 липня 2020 року в справі № 753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом.
Отже, відповідачем у цій справі не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами обставини отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Враховуючи, що послуги банку в проекті monobank надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи та інформацію, яка підлягає доведенню до відома споживачів перед укладенням договору споживчого кредитування, надані відповідачу саме через мобільний додаток, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач був ознайомлений саме з правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до статей 3,627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Таким чином, вищенаведене свідчить про укладення сторонами в установлений законом спосіб кредитного договору, в тому числі погодження сторонами Умов обслуговування рахунків фізичної особи з додатками, шляхом проставляння ними електронного цифрового підпису.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, в якій, ухвалюючи рішення про стягнення боргу за кредитним договором, суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20.
За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Універсал Банк» дотримало вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, є помилковим і таким, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону України «Про електронну комерцію».
Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові у справі № 524/3490/17-ц від 27 березня 2019 року, згідно з якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги відповідно у розмірі 2 684 грн та у розмірі 4 026 грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» подану представником - адвокатом Македоном Олександром Андрійовичем - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 21 серпня 2021 року станом на 13 грудня 2022 року у розмірі 41 881 грн 76 коп. - суми загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 684 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 4 026 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська