1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 20 січня 2025 року апеляційну скаргу з доповненнямипредставника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_5
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, вилучене 07.11.2024 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- грошові кошти загальною сумою 9930 (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять) Євро;
- грошові кошти загальною сумою 60 (шістдесят) фунтів стерлінгів;
- грошові кошти у сумі 303 021 (триста три тисячі двадцять один) долар США, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просив, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання та зобов'язати слідчого негайно повернути вилучене в ході обшуку грошові кошти.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що 20 листопада 2024 року клопотання прокурора розглянуто без повідомлення власників майна, хоча власники майна ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подавали заяви, в яких просили розглядати клопотання за участю ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 29 листопада 2024 року захиснику стало відомо, що клопотання про арешт майна розглянуто, апеляційну скаргу направлено поштою того ж дня. На момент подання апеляційної скарги, копію оскаржуваної ухвали не отримано. З цих підстав, апелянт вважає, що строк на апеляційне оскарження дотримано.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що грошові кошти вилучено всупереч ухвалі слідчого судді, оскільки дозвіл на вилучення надано саме ідентифікованих коштів.
Посилається на те, що частина вилучених коштів (72 300,00 дол.США) є особистим майном ОСОБА_5 . Зазначені кошти передано в позику від ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (договори позики та виписки по рахунку щодо походження коштів долучено до скарги).
Окрім того, інші грошові кошти частково належать колишній дружині ОСОБА_5 , із якою він перебуває у фактичному шлюбі - ОСОБА_9 (105 000,00 дол.США). Вказані кошти отримано з депозитного рахунку, від продажу транспортних засобів, а також з доходу підприємницької діяльності), а також її сестрі - ОСОБА_10 (125 721 дол.США та 9930 ЄВРО кошти отримані з доходу підприємницької діяльності за 2022-2024 роки).
Апелянт стверджує, що вилучені кошти не мають відношення до кримінального провадження, оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 не мають відношення до вчинення будь-якого злочину, ідентифікація, імітація грошових коштів не здійснювалася, відсутні протоколи складені після фіксування контролю за вчиненням злочину, відтак вказані грошові кошти не відповідають критеріям ст. 98 КПК України.
При цьому, слідчим суддею розглянуто клопотання всупереч положенням ч. 6 ст. 170 КПК України, оскільки слідчий із клопотанням про арешт майна звернувся 08 листопада 2024 року, та його розглянуто 20 листопада 2024 року, тобто понад 72 год., з моменту надходження клопотання. Відтак, вилучене в ході обшуку майно підлягало негайному поверненні особі, у якої його вилучено.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна та власника майна, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів провадження убачається, що 20 листопада 2024 року клопотання прокурора розглянуто у відсутність власника майна чи його представника, відомості про направлення копії ухвали слідчого судді, матеріали справи не містять. В обґрунтування клопотання про поновлення строку, апелянт зазначив, що 29 листопада 2024 року захиснику стало відомо, що клопотання про арешт майна розглянуто та того ж дня поштою направлено скаргу. На момент подання апеляційної скарги, копію оскаржуваної ухвали не отримано. Колегія суддів вважає, що з наведених підстав строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 27 вересня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12023000000001807, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302 КК України.
У клопотанні прокурора зазначено, що організована група з вересня 2023 року по теперішній час діючи відповідно до розробленого злочинного плану на території Харківської та Запорізької областей посягаючи на моральні засади суспільства, маючи на меті незаконне збагачення за рахунок вчинення злочинів проти громадського порядку та моральності, здійснюють забезпечення діяльності з надання сексуальних послуг особами жіночої статі, створили і утримують розгалужену систему місць розпусти з метою отримання систематичного протиправного прибутку від такої діяльності та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на особисте протиправне збагачення, шляхом незаконного отримання доходів від сутенерства, учасники групи спільно та по взаємній згоді між собою, вчинили ряд епізодів сутенерства та утримання місць розпусти.
Під час проведення слідчих (розшукових) дій встановлено причетність до вказаної протиправної діяльності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .
07 листопада 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2024 року проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого, з-поміж іншого, виявлено та вилучено вказані грошові кошти.
07 листопада 2024 року постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України ОСОБА_13 вилучені грошові кошти визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12023000000001807.
08 листопада 2024 року прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме грошові кошти, з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12023000000001807 про накладення арешту на грошові кошти, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для часткового арешту вказаного в клопотанні прокурора майна.
Крім того, вказане майно у даному кримінальному провадженні постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України ОСОБА_13 від 07 листопада 2024 року визнано речовими доказами, оскільки можуть бути здобуті злочинним шляхом, а також використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказані грошові кошти, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Твердження апелянта, що арештовані грошові кошти належать колишній дружині ОСОБА_5 , - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підлягають перевірці органом досудового розслідування під час проведення досудового розслідування, з урахуванням обставин кримінального провадження. Разом із тим, вказані особи з апеляційною скаргою не зверталися.
Доводи сторони захисту, що слідчим суддею розглянуто клопотання з порушенням строків розгляду, хоча і заслуговують на увагу, однак не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що грошові кошти вилучено всупереч ухвалі слідчого судді, не заслуговують на увагу.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2024 року надано дозвіл на вилучення, у тому числі ідентифікованих грошових коштів, однак під час обшуку вилучено не ідентифіковані кошти.
Колегія суддів вважає, що вилучені та арештовані грошові кошти мають значення у кримінальному провадженні і мають статус тимчасово вилученого майна.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16
Єдиний унікальний № 757/52317/24-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_17
Справа № 11сс/824/698/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК